Продюсерський відділ Медіацентру Україна

13 лютого у Києві відбудеться пресконференція, під час якої буде оголошено про першу фандрейзингову кампанію задля оновлення та розбудови Музею війни. 

Нині перед установою стоїть амбітна мета — створити сучасний багатофункціональний музейний простір, де на площі 710 м² розмістяться “Музей воєнних технологій”, які змінили хід російсько-української війни, “Музей російської (радянської) пропаганди” та мініконференцзал. 

20 мільйонів грн — саме така сума потрібна згідно з проєктно-кошторисною документацією.

Журналістам необхідно акредитуватися.

• культура
• Київ

Якщо вас зацікавила ця тема — контакти ви можете дізнатися у продюсерського відділу Медіацентру Україна.

Володимиру Александрову — 47 років. Чоловік родом з Переяслава-Хмельницького, де його й мобілізували у травні 2025-го року. Володимир долучився до 112 бригади ТРО і разом з побратимами виконував бойові завдання на Донеччині. 

Володимир разом з побратимом Ігорем, якого нині вважають зниклим безвісти, перебував на позиції. Того дня їм дроном скинули продовольство. Посилку треба було забрати біля одного з будинків. Коли військові підійшли до споруди, звідти стали стріляти з автоматів. Українські бійці отримали поранення — Володимира росіяни вирішили залишити живим та забрати у полон. 

Окупанти перевірили українську позицію, де був генератор,  вода, звʼязок, їжа, та вирішили перебратися туди разом з пораненим Володимиром. Кілька днів росіяни змушували українського бійця виходити на зв’язок та запевняти командування, що все гаразд. Врешті на позиції закінчилася, їжа, вода та зникло світло. Тоді росіяни, які не мали поранень, покинули своїх травмованих разом з Володимиром та пішли на пошуки води. Український боєць переконав двох поранених росіян здатися українським військовим. Сили Оборони України підготували операцію евакуації: залучили понад три десятки людей, серед них пілотів дронів та НРК, медиків, техніків, розвідників. Врешті до українських позицій доставили Володимира та одного ворожого солдата. 

Поспілкуватися з Володимиром можна онлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі
• евакуація

Якщо вас зацікавила ця тема — контакти ви можете дізнатися у продюсерського відділу Медіацентру Україна.

У цивільному житті Катерина Соколенко працювала медсестрою у селі Федорівка, що у Бахмутському районі Донеччини. Задовго до повномасштабного вторгнення жінка стала відомою своїми співочими виступами на шоу “Х-фактор” та “Україна має талант”. 

У 2016-му році жінка долучилася до ЗСУ, як старша медсестра. З того часу Катерина рятувала життя українських військових. Початок повномасштабного вторгнення також зустріла у війську. Нині Катерина обіймає посаду санітарної інструкторки 23-ї ОМБр. 

Жінка переконана, що служба у війську — це її покликання. Водночас співочу кар’єру Катерина поставила на паузу, хоч час від часу виступає для своїх побратимів. 

Поспілкуватися з Катериною можна онлайн або офлайн 20-21 лютого у Києві, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки
• лікарі

Якщо вас зацікавила ця тема — контакти ви можете дізнатися у продюсерського відділу Медіацентру Україна.

“Швейна рота”  —  це волонтерська ініціатива, яка займається пошиттям адаптивного одягу для поранених захисників, захисниць, а також цивільних, які постраждали внаслідок російської агресії. 

З осені 2022 року майстрині “Швейної роти” шиють також ортопедичні подушки: кісточки, валики, бублики. Їх використовують на всіх етапах евакуації: від стабпункту до реабілітаційних центрів і центрів протезування. Разом майстрині відшили вже більше 20 тисяч подушок.  Особистий рекорд належить жінці із Дніпра, яка самостійно відшила і наповнила понад 2 тисячі подушок-кісточок. Окрім цього, 13 лютого у Полтаві відбудеться майстер-клас із виготовлення подушок-кісточок. 

Засновниці ініціативи — Марина Пальченко та Ксенія Самойлич. 28-го лютого 2022 року принесли в звичайний офіс дніпровської ІТ-компанії власні швейні машинки і оверлоки та запустили “Швейну роту”, аби робити балаклави та термобілизну, яку безкоштовно роздавали захисникам (рекорд —  498 балаклав за день). А у травні прийшов запит із госпіталю на “кіберодяг” —  це спеціальний адаптивний одяг на липучках/кнопках, який швидко одягається, не травмує і не вимагає піднімати руки/ноги пораненому воїнові. Так, з часом навколо “Швейної роти” зібралась команда  активних і талановитих майстринь і майстрів зі всієї України. 

Нині ініціатива об’єднує понад 700 волонтерів з різних українських міст та частин світу (зокрема, з Канади, Польщі, Швейцарії, Чехії, Англії). Загалом, відшито понад 300 000 одиниць адаптивного одягу, розроблено більше 35 моделей одягу. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із засновницями ініціативи у Дніпрі.  А також із людьми, які шиють одяг (у майстернях, цехах чи власних домівках) в різних  містах України або за кордоном. 

• волонтери
• жінки

Якщо вас зацікавила ця тема — контакти ви можете дізнатися у продюсерського відділу Медіацентру Україна.