Теми за тегом: окупація

Євген Нескреба – спортсмен, який спеціалізується на гирьовому спорті. Чоловік мешкав у селі на Донеччині, часто їздив на змагання, а ще тренував дітей. У 2017 році через близькість села до фронту переїхав до Волновахи, що за 20 кілометрів від дому. Там працював у дитячо-юнацькій спортивній школі, а двічі на тиждень повертався до рідного села, щоб продовжити тренування з дітьми. З початком повномасштабного вторгнення Євгену знову довелося виїхати — вже на третій день у Волновасі зникли газ, світло та вода.

Наступного дня після евакуації Євгена, його будинок у селі згорів через російський обстріл. Разом з домом були знищені і всі спортивні нагороди – 600 медалей та 300 кубків з різноманітних змагань та чемпіонатів. 

Після того, як Євген дізнався, що трапилося з його нагородами, думав, що ніколи більше не візьметься за гирі. Перші тренування в орендованій квартирі у Луцьку давалися спортсмену важко – близько двох тижнів не міг підійти до гирь, а під час розминки зʼявлялися сльози, бо згадував втрачене. 

Після евакуації перші міжнародні змагання Євген відвідав у грудні 2022-го року. Тоді здобув третє місце. Нині чоловік має вже 15 гирь, які йому подарували колеги-спортсмени. Євгену вдалося відновити близько 70% знищених нагород, але є такі, які вже не вдасться повернути. 

Поспілкуватися з Євгеном Нескребою можна як онлайн, так і офлайн у Луцьку, за попередньою домовленістю.

• окупація
• постраждалі
• Луцьк

Артем Яковлев – військовий та президент Херсонської обласної організації традиційного Окінавського Ґодзю-рю карате-до. 

Чоловік підписав контракт з Силами Оборони ще до повномасштабного вторгнення. Таке рішення ухвалив після того, як один з його учнів вирішив долучитися до українського війська. 

Велику війну боєць зустрів на Донеччині, а спортивний клуб тим часом став сховищем на місцевих. Серед інших там переховувалися вісім строковиків, які служили у Скадовському гарнізоні. Дружині Артема вдалося переконати росіян, які окупували місто, що це спортсмени. 

Восени 2023-го року, вже після звільнення Херсона, Артему вдалося відновити тренування у клубі. Нині чоловік тренує 18 учнів. Заняття проводять двічі на тиждень, але щоразу Артем повідомляє, чи буде тренування, адже бувають випадки, коли його викликають на службу. 

Поспілкуватися з Артемом Яковлевим можна як онлайн, так і офлайн у Херсоні, за попередньою домовленістю.

• військові
• діти
• окупація
• Херсон

Рідне місто Артема Карякіна — Кадіївку (колишній Стаханов) на Луганщині — росіяни окупували у 2014-му році. Тоді 17-річний Артем публікував дописи на анонімному акаунті у Twitter про те, як жило місто в окупації. Він також оприлюднив карту Кадіївки з позначеними місцями скупчення росіян, писав про пересування окупаційних військ. Згодом Артем почав підпільно працювати на ЗСУ. Увесь цей час хлопець вів дуже закрите життя: забороняв собі довіряти людям і навіть закохуватися. Адже, за словами Артема, будь-хто міг розповісти про його діяльність окупантам. 

У 2020-му році померла мама, а через рік — бабуся та батько  Артема, тож юнак виїхав до Києва. У столиці встиг прожити лише кілька місяців, як почалася повномасштабна війна. Уже в березні 2022 року Артем долучився до тероборони, а у червні — воював під Бахмутом. Військовий продовжує збирати інформацію про росіян з тимчасово окупованих територій — це тепер його офіційний обов’язок. Уже йому навідники й коригувальники передають дані, які можуть допомогти ЗСУ. 

У лютому 2023-го року, після 9 років підпільної боротьби, Артем розкрив свою особу в соцмережах. Нині військовий запустив кампанію підтримки цивільних полонених — #FreeCivilResistance. Артем каже, що це його особистий біль, адже він знайомий з людьми, яких кинули до російської вʼязниці. 

Артем Карякін перебуває на передовій. Військовий готовий до спілкування з журналістами, як онлайн так і офлайн, за попередньою домовленістю. 

• військові
• окупація

Допрем’єрний показ фільму “Люди кольору свободи” з подальшим обговоренням відбудеться 30 червня у Києві. 

Стрічка розповідає про ненасильницький спротив українського народу російській агресії на тимчасово окупованих територіях і охоплює період з 2014 року і дотепер. У фільмі – історії людей, які чинили спротив у Криму, Донецьку, Луганську, Новоазовську, Мелітополі, Херсоні. Фільм містить розповіді учасників рухів “Жовта стрічка” та “Зла Мавка”, свідчення тих, хто досі перебуває в окупованих містах, але знаходить в собі мужність малювати жовто-сині прапори, розвішувати стрічки, поширювати плакати з українською символікою, зберігати українські традиції та навіть вчити української мови інших. 

Після показу відбудеться обговорення за участю творчої групи, героїв фільму, правозахисників, а також представників  державних інституцій та неурядових організацій. 

Необхідна попередня реєстрація.

Довідково: Стрічку “Люди кольору свободи” створила творча група ГО “Тутешні” за сприяння Сил спеціальних операцій ЗСУ та підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

• культура
• окупація
• Київ

Світлана Мацюта – художниця з Херсона. Протягом останніх 20 років Світлана працює у театрі помічником художника. 

Повномасштабне вторгнення майстриня зустріла у рідному Херсоні. Під час окупації жінка разом з сином намагалася не виходити з дому через страх перед російськими військовими. Їй надходили пропозиції працювати у театрі під керівництвом окупантів – Світлана відкинула усі, попри фінансову скруту. У березні 2022 року у ЗМІ та соцмережах почали з’являтися повідомлення, нібито дикі гуси “збили” ворожий військовий літак. Ця новина так вразила Світлану, що взялася створювати власних іграшкових бойових гусей. 

Ці іграшки символізують незламність та опір Херсона. Світлана каже, що бойові гуси дуже популярні серед херсонців, які виїхали з міста до інших регіонів України або за кордон. Іграшки замовляють до США, Голландії, Німеччини та Італії. 

Окрім гусей, майстриня виготовляє і півників за мотивами творчості Марії Приймаченко та Поліни Райко. Творчість допомагає Світлані відволікатися від обстрілів і підтримує мрію про перемогу і звільнення решти Херсонщини. 

Поспілкуватися з Світланою Мацютою можна, як онлайн, так і офлайн у Херсоні, за попередньою домовленістю. 

• жінки
• культура
• окупація
• Херсон

Кінно-спортивний комплекс на Харківщині залишився без керівництва у 2022 році — господар покинув його за день до деокупації області. Конюх Олексій Болюх продовжив доглядати за тваринами, попри відсутність заробітної плати. Проти власника відкрили кримінальне провадження, а коні, що залишилися без документів, нині перебувають під арештом.

На початку повномасштабного вторгнення на території комплексу перебувало 28 коней. Вони пережили російську окупацію та обстріли, деякі тварини зазнали поранень. Харчів, аби належно годувати тварин, на фермі бракувало, але конюха підтримали волонтери і поліцейський офіцер громади. За понад три роки великої війни з комплексу вдалося евакуювати частину коней. 

Нині на фермі залишається ще 19 дорослих тварин і малеча, яка народжується під обстрілами. Евакуювати та піклуватися про тварин конюху допомагати волонтер Роберт Саргсян, який побудував конюшню за 60 кілометрів від комплексу. 

Поспілкуватися з Олексієм Болюхом та Робертом Саргсяном можна офлайн, за попередньою домовленістю. 

• волонтери
• окупація
• тварини
• Харків
• евакуація

Олексій Полухін – херсонець і відкритий представник ЛГБТК+ спільноти. У перші дні російської окупації 21-річний Олексій долучився до руху спротиву у Херсоні та взявся налагоджувати звʼязок з СБУ, ЗСУ і розвідкою. 

До травня 2022-го року Олексій збирав у місті необхідну українським спецслужбам інформацію. 9-го травня, під час однієї з вилазок Олексій  натрапив на новий блокпост окупантів. Певен, що хтось розповів про його діяльність росіянам, тож на блокпосту уже чекали на нього. У хлопця забрали телефон, паспорт, а також змусили зняти одяг. Опісля Олексію зав’язали очі, посадили в авто і кілька годин возили містом. Згодом його доставили у СІЗО, де продовжили допитувати. 

Коли окупанти дізналися, що Олексій — квір-персона, то змусили його одягнути сукню. Йому не дозволяли приймати душ, забороняли виходити на вулицю, не надавали жодної медичної та юридичної допомоги. Щоправда, фізичного насильства не застосовували, зате постійно тиснули психологічно. Олексія відпустили після двох місяців моральних тортур. Після цього партизан ще тривалий час залишався у Херсоні і з рідного міста виїхав лише після деокупації. Нині Олексій працює з психологом та продовжує волонтерити для українського війська. 

Поспілкуватися з Олексієм Полухіним можна, як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю. 

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Львів
• ЛГБТ

Михайло Брицин — пастор церкви “Благодать” міста Мелітополь Запорізької області (місто окуповане з березня 2022 року). Попри окупацію церква продовжувала звершувати богослужіння для своїх прихожан та допомагала людям. Також у цей період на площі міста була організована міжконфесійна молитва, яка об’єднала священнослужителів різних конфесій. У свою чергу, окупанти намагались схилити місцевих духівників до співпраці.

11 вересня 2022 року росіяни вдерлися до церкви євангельських християн-баптистів  “Благодать” просто під час богослужіння. Озброєні військові із закритими обличчями заблокували людей у залі. У всіх почали знімати відбитки пальців, фотографувати документи та адреси. Служителів відвели на допити. 

Пастора Михайла окупанти також допитували та провели обшуки вдома, забрали документи на церкву. Росіяни наказали йому покинути Мелітополь з ультиматумом: “Даємо тобі два дні, забирайся геть, бо вб’ємо”.

Окупанти перетворили храм “Благодать” на так зване “Міністерство культури Запорізької області”, хрест спиляли. 

Нині пастор Михайло Брицин проводить онлайн-служіння для громади, яка розкидана по світу. Також церква “Благодать” організовує молитовні сніданки для переселенців у різних містах. 

Окрім цього, нині пастор збирає та аналізує інформацію про злочини росіян проти релігійних спільнот на окупованих територіях України: моніторить ситуацію, складає  аналітичні звіти і презентує їх світовій спільноті.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Михайлом Брициним на Рівненщині або у онлайн-форматі. 

• злочини росіян
• окупація
• релігія
• Рівне

Іван та Ірина Уманські – подружжя з Херсонщини. До початку повномасштабного вторгнення родина виховувала чотирьох власних дітей і хлопчика Богдана, який перебував у них під опікою. Богдан — перша дитина, яку прийняли у свою сім’ю. Уманські не злякалися його діагнозу та вирішили дати хлопчику шанс на повноцінне життя. 

Початок великої війни Іван та Ірина зустріли у рідній Каховці, яка досі перебуває під ворожою окупацією. З власного житла родина переїхала у будинок знайомих, щоб наглядати за ним. У серпні 2022-го року до подружжя звернулася начальниця соціальної служби, яка продовжила співпрацювати з державними органами України, і запропонувала Уманським прихистити двох дівчаток з притулку.

Родина ризикувала, адже окрім свідоцтва про народження, документів на цих дітей не було. Згодом Іван придбав семимісне авто і родина вирішила виїжджати на підконтрольну Україні територію. Їм довелося подолати 20 російських блокпостів, дорога тривала три доби. Уманські дісталися Київщини, де перші місяці жили у соціальному центрі підтримки сімей. Потім мешкали у квартирі, яку їм надали безоплатно, а у квітні 2024-го року родина переїхала до нового будинку, який звели у межах проєкту “Адреса дитинства” Фундації першої леді України Олени Зеленської. Нині Іван та Ірина виховують 10 дітей і мають статус великої прийомної родини. 

Поспілкуватися з подружжям Уманських можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• діти
• окупація
• Київ

До великої війни Юлія Бондаренко з нареченим жила у Херсоні. Коли у 2022 році росіяни захопили місто, пара три місяці провела в окупації. Виїхати з Херсона Юлія наважилася лише в травні 2022-го року. 

Під час евакуації Юлія вивезла також своїх двох котів та двох собак, а також  ще одну тварину з херсонського притулку. Родина зупинилася у Кривому Розі, де Юлія вишила свою першу сорочку. Її чоловік волонтерив, і ця сорочка стала подарунком за найбільший донат – виріб отримав громадянин Німеччини. 

Окрім сорочок, майстриня взялася створювати “кишеньки” – традиційні поясні торбинки з вишивкою. На них Юлія зображує тварин з лівобережжя Херсонщини, які постраждали або загинули під час бойових дій. Усі кошти від продажу торбинок майстриня спрямовує на підтримку притулку для тварин та на корм для вуличних собак і котів Херсона. 

Свій проєкт Юлія назвала “Тиша степу”. Готові сорочки та кишеньки мандрують не лише Україною, а й за кордоном, адже їх часто купують українці, які нині не можуть повернутися до рідних домівок. 

Поспілкуватися з Юлією Бондаренко можна як онлайн, так і офлайн у Кривому Розі, за попередньою домовленістю. 

• жінки
• культура
• окупація
• тварини
• Дніпро