Теми за тегом: жінки

Світлана та Михайло – військовослужбовці 13-ї бригади НГУ “Хартія”. Пара служить у медичній роті корпусу на Харківському напрямку. Пара разом із 2003 року. 

Початок повномасштабного вторгнення подружжя зустріло у Запоріжжі, де Світлана працювала в обласній лікарні лікаркою-терапевткою. Жінка отримала пропозицію долучитися до евакуації поранених військових. Згодом жінка задумалася про мобілізацію до війська і Михайло її підтримав. 

Навесні 2024-го пара подала заявки до трьох бригад, врешті обрали “Хартію”. Головна умова була – залишитися разом. Нині Світлана виконує обов’язки командира відділення збору та евакуації, а Михайло — водія автомобільного відділення взводу забезпечення. 

Поспілкуватися зі Світланою та Михайлом можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера. 

• військові
• жінки

21-річна Діана Обжелян вивчала китайську мову у київському університеті та планувала стати перекладачкою. Утім повномасштабне вторгнення змінило плани дівчини: вона перейшла на заочне навчання та стала демінеркою у HALO Ukraine. 

Діана рік розміновувала північний регіон, а нині навчає людей, як вберегтися від мін та інших вибухонебезпечних предметів.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Діаною, дівчина працює у різних регіонах країни.

Довідково: HALO Ukraine – це українська програма найбільшої неурядової некомерційної організації з гуманітарного розмінування у світі The HALO Trust. The HALO Trust знешкоджує міни і вибухонебезпечні боєприпаси у 30 країнах світу впродовж останніх 37 років.

• жінки
• розмінування

На початку повномасштабного вторгнення брат чоловіка Марини Богуш пішов до територіальної оборони. У травні 2022 року його відправили на підсилення до Бахмута, де він зник безвісти. У той час Марина була у декреті, тому почала їздити на всі можливі заходи, щоб знайти відповідь, що трапилося з її родичем. У 2023 році заснувала Об’єднання родин захисників територіальної оборони “Жінки ТРО”, яке нині охоплює родини з 25 бригад ТРО ЗСУ по всій Україні.

З Іриною Тарановою Марина познайомилася під час чергової поїздки щодо пошуку зниклих безвісти. Син Ірини також пішов служити у перші дні війни і зник у грудні 2022 року на Бахмутському напрямку. Жінки вирішили об’єднати зусилля у пошуках. Так виникла громадська організація “Жінки Роду”. Співзасновницею ГО також є оперна співачка Олена Гребенюк, яка, зокрема, залучає артистів до заходів організації. Також велику підтримку надають координаторки бригад, які є в кожному регіоні. 

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Мариною Богуш та Іриною Тарановою у Києві. 

Також можливе спілкування із рідними зниклих безвісти 29 серпня під час Всеукраїнського заходу до Міжнародного дня зниклих безвісти “ТИХІ ГОЛОСИ: Коли відсутність кричить”. 

• військові
• жінки
• Київ

Дарʼя Ульман – дружина військового Кирила Ульмана, який загинув 15 лютого 2024-го року. На початку повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав Добровольчого формування територіальної громади в Дніпрі, яке створили ветерани 12-ї бригади НГУ “Азов”. У грудні 2022 року приєднався до лав Третьої окремої штурмової бригади в складі протитанкового батальйону. Кирило загинув від снайперської кулі. 

Дарʼя розповідає, що її чоловік захоплювався військовою справою. Після його загибелі, жалкувала, що не розпочала тренування разом з Кирилом. За рік Дарʼя закінчила 6 курсів та пройшла 2 повноцінні вишколи. А згодом створила власну спільноту, яка займається військовими вишколами для жінок.  Назвала її Community Ulman на честь загиблого коханого. 

Нині тренування вже пройшли 30 жінок, завдяки проєкту вдалося задонатити 76 тисяч гривень бойовим побратимам Кирила.

Журналісти матимуть змогу висвітлити тренування, які відбудуться у Києві 30–31 серпня. 

Поспілкуватися з Дарʼю Ульман можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Ангеліна Шостак – родом з Бахмута, що на Донеччині (нині місто зруйноване та окуповане росією). Волонтерський шлях Ангеліни та пошив прапорів розпочався у 2014-му році, коли росія  вперше атакувала Україну на Сході. Жінка привозила гуманітарну допомогу українським військовим на Донеччині. До неї клала і виготовлені власноруч українські прапори. 

11 квітня 2015-го на Майдані Незалежності в Києві Ангеліна встановила перший рекорд – найдовшу сплетену фенічку з синьо-жовтих стрічок завдовжки 27,2 метра. Вдруге жінка потрапила до Книги рекордів України 18 червня 2016 року – створила найбільший вишитий прапор розміром 4,5 на 3 метри. Третій рекорд Ангеліна разом із іншими волонтерами встановила у серпні 2018 року – пошила прапор розміром 20 на 6 метрів. Він увійшов до Книги рекордів України як найбільший стяг, піднятий повітряними кульками в зоні проведення ООС – за кошти мешканців окупованих територій.

Коли розпочалася велика війна, Ангеліна з чоловіком одразу евакуювалися з Бахмута. Жінка і далі шиє українські прапори, зокрема і стяги на труни для загиблих військових. 

Поспілкуватися з Ангеліною Шостак можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю. 

• волонтери
• жінки
• культура
• Київ

HALO Ukraine запрошує на відкриття фотовиставки “Жінки у розмінуванні”. Мета проєкту  — показати українок, які працюють на різних посадах у розмінуванні, продемонструвати важливість залучення жінок до професій, де раніше традиційно переважали чоловіки, та дізнатись з перших вуст про їхній кар’єрний шлях. Захід відбудеться 26 серпня у Києві.

На відкритті будуть присутні героїні фотопроєкту.

25-річна Мордач Тетяна — перша і єдина в Україні жінка водолазка-саперка. До повномасштабної війни вона працювала водолазкою-рятувальницею, а з початком вторгнення стала водолазкою-саперкою у ДСНС. Її робота надзвичайно складна й небезпечна: розміновує водойми, шукає і знешкоджує вибухівку. Мрія Тетяни  —  дослідити дно Чорного моря в українському Криму після перемоги.

21-річна Діана Обжелян вивчала китайську мову у київському університеті та планувала стати перекладачкою. Утім повномасштабне вторгнення змінило плани дівчини: вона перейшла на заочне навчання та стала демінеркою у HALO Ukraine. Рік розміновувала північний регіон, а тепер навчає людей, як вберегтися від мін та інших вибухонебезпечних предметів.

23-річна Валерія Осика розміновує Харківщину. Ще кілька років тому її робочі будні були зовсім іншими  —  вона працювала інженеркою з пожежної та техногенної безпеки у одному з харківських вишів. На новій роботі найулюбленіші моменти пов’язані з природою: коли на очищеній землі знову зеленіють сходи пшениці. 

Журналісти мають змогу ознайомитись детальніше із повною програмою. На захід необхідно акредитуватись  до 14:00 25 серпня.

Довідково: Проєкт проходить за підтримки Міністерства закордонних справ Канади і Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України. Серед партнерів  — Demine Ukraine, ДСНС України, ДССТ, Національна поліція України, Асоціація саперів України, MAG, FSD, UDA, NPA, UNOPS. 

HALO Ukraine — це українська програма найбільшої неурядової некомерційної організації з гуманітарного розмінування у світі The HALO Trust. The HALO Trust знешкоджує міни і вибухонебезпечні боєприпаси у 30 країнах світу впродовж останніх 37 років.

• жінки
• Київ
• розмінування

32-річний Кирило з Кривого Рогу та 27-річна Світлана із Закарпаття – добровольці. Познайомилися ще у перший рік повномасштабного вторгнення під час поїздки на полігон. “Вона підійшла і запитала чи є місце в автобусі. Для такої дівчини місце завжди знайдеться”, – розповідає Кирило про початок їхньої зі Світланою історії.

Обидвоє потрапили до 63-ї окремої механізованої бригади. Вона служила військовою медикинею, він – командиром піхотної роти. Разом пройшли чимало: були на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. Кирило – на позиціях, Світлана – на бойових чергуваннях та евакуаціях. Так і почали зустрічатися.

Освідчення відбулося теж на фронті – на Лиманському напрямку. Це був 2023 рік. Кирило вирішив, що годі чекати слушної нагоди, адже на війні все може статися. Закохані зробили парне татуювання з тим самим жовтим автобусом, в якому познайомилися, і написом “покохай свою долю”, побралися та продовжили службу вже як подружжя військових.

Важке поранення Кирило отримав цьогоріч у травні – на Донеччині. Він наступив на вибуховий пристрій і втратив ліву ногу. Зараз чоловік проходить реабілітацію та протезування у Центрі UNBROKEN. Вже два місяці займається з фізичними терапевтами, опановує свою нову “залізну ногу”. Мріє після завершення реабілітації започаткувати зі Світланою власний ветеранський бізнес.

• військові
• жінки
• постраждалі
• Львів

Олена “Киця” Будз родом із Києва. Дівчина працювала Head of SMM на кіностудії. Разом з командою готувала великі рекламні кампанії і просувала  українські стрічки. 

У день, коли російська ракета влучила у дитячу лікарню “Охматдит”, дівчина була на роботі. Хоч перебувала далеко від місця влучання, але відчуття безпорадності її з’їдало. Олена вирішила, що пройде необхідні курси і долучиться до батальйону “Госпітальєри”. 

Дівчина встигла попрацювати на всіх ланках евакуації (кейсевак, медевак, стабпункт, “Австрійка”). Була на Запорізькому, Харківському, Донецькому напрямках.

А ще знову почала займатись фотографією, яка здавна була її хобі.  Розповідає, що на ротаціях фотографує людей (екіпажі, військових, поранених, лікарів та працівників госпіталів) і через ці світлини розповідає історії. 

• жінки
• лікарі

Анастасія Астафьєва — одна з найкращих столичних спеціалісток  з видалення тату й татуажу. Після початку повномасштабного вторгнення працювала із військовим, який хотів позбутися небажаного татуювання. На його обличчі були залишки пороху, які в’їлися в шкіру після вибуху. Майстриня спробувала видалити ці цятки лазером, адже її апарат можна використати й для таких завдань. Результат став помітним вже після першого сеансу. А за кілька процедур Анастасія повністю відновила шкіру бійця. Він, у свою чергу, розповів про майстриню своїм побратимам. 

Так у дівчини зʼявилися перші клієнти з вибуховими травмами. Нині  прибирає з облич людей не лише залишки пороху, а шматочки сажі та землі, які також потрапляють у шкіру під час вибуху. Безкоштовно працює з військовими та цивільними, які постраждали внаслідок війни.

Поспілкуватися з Анастасією Астафьєвою можна, як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю. 

• волонтери
• жінки
• постраждалі
• Київ

Анастасія Пономарьова — родом з Маріуполя. Жінка викладала географію та біологію в одній зі шкіл, разом з тим була амбасадоркою робототехніки та програмування в Донецькій області. Також організовувала освітні ініціативи, зокрема, проєкт “Маріуполь читає дітям”, який популяризував книги українською.

Початок повномасштабного вторгнення Анастасія зустріла у рідному місті. Вирішила евакуюватися ще в перші дні – разом з котом і собакою. Але кіт злякався вибухів і втік, тож Анастасія виїжджала вже без нього. Жінка переїхала до міста Дрогобич на Львівщині. Після евакуації Анастасія знову почала малювати, художниця створювала по одному нарису на день. З них зʼявилася серія малюнків, яка надихнула на ідею терапевтичних казок для дітей. На заклик відгукнулася письменниця Галина Вдовиченко і разом мисткині створили 12 казок – видали 24 тисячі примірників, частину — шрифтом Брайля. 

Також Анастасія намалювала понад 40 об’єктів рідного міста – місць, які зруйнували росіяни. Згодом з них створили стікерпаки для соцмереж. Нині художниця працює над новим проєктом – терапевтичними картками з ілюстраціями вправ із йоги.

Поспілкуватися з Анастасією Пономарьовою можна як онлайн, так і офлайн у Дрогобичі, за попередньою домовленістю.

• жінки
• культура
• Львів