Теми за тегом: жінки

Людмила та Ігор жили на Львівщині. Пара виховувала двох синів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ігор без вагань вступив до лав ЗСУ, хоча не мав жодного військового досвіду.

Через місяць після того, як чоловік пішов на війну, помер його батько. За кілька місяців пішов із життя  рідний дядько Людмили, а через три тижні  трапилася ще одна важка втрата — від онкології померла її мама. 

Ігор служив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, де виконував обов’язки солдата й медика. Його підрозділ брав участь у звільненні Херсонщини та Миколаївщини, а також у важких боях під Кремінною та Бахмутом. Під час одного з боїв Ігор загинув. 

Втрату батька сини перенесли дуже тяжко. Емоційний стан особливо старшого сина (на той час йому виповнилося 6 років) сильно змінився: він став замкнутим, часто плакав, згадуючи батька, бабусю, дідуся. Були періоди, коли він не виявляв жодної цікавості до життя і на всі питання відповідав: “Мені все одно”  і “Я хочу до Татка на небо”. 

Для Людмили цей час теж був найбільшим випробуванням.  У березні 2024 року у родини сталася ще одна втрата: з життя пішов її вітчим, який був чудовим дідусем для дітей. Здавалося, що сил більше немає. Але врешті Людмила  зрозуміла одну істину: щоб дати щось іншим, спочатку потрібно наповнити себе.

Жінка звернулася до психологів, лікарів, і — до Бога.  Завдяки багатьом БФ, ГО сім’я побувала на психологічних, духовних таборах, ретритах.  І це допомогло Людмилі із дітьми повернутися до життя.  

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Львів

Людмилі Листопад —  41 рік. За фахом жінка економіст. На Полтавщині разом із чоловіком володіє невеличким сімейним бізнесом. Також у жінки 20 років водійського стажу. Вже під час повномасштабного вторгнення, у 2023 році, Людмила пішла в автошколу, щоб отримати права категорії “D”. Практику водіння на пасажирському автобусі жінка склала з першого разу, на відміну від більшості чоловіків з групи.

Згодом побачила у мережі оголошення від компанії міжміських і міжнародних пасажирських перевезень про пошук жінок на посаду водійки автобуса.  Через два тижні стажування її прийняли на роботу. Нині їздить з Полтави до Харкова і Києва, кермує автобусом на 50 пасажирів.

На жінку за кермом пасажирського автобуса реагують по-різному. Водії вантажівок можуть махати та показувати “клас”. Бувають пасажири, які спершу бояться “водійки та ще й блондинки за кермом”, але згодом дякують. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись з Людмилою у онлайн-форматі, або у офлайн-форматі у Києві.

• жінки
• Київ

Прикордонників Іллю та Аліну війна розлучила в Маріуполі навесні 2022 року. Обоє потрапили у ворожий полон, і не мали жодної інформації один про одного. Чоловік навіть думав, що коханої уже немає серед живих. 

Після 5-ти місяців неволі, у жовтні 2022 року, дівчину звільнили з полону і відтоді вона чекала на повернення коханого. Майже 2 роки від нього не було жодної звістки. Та 3 січня 2024 року пролунав дзвінок і вже за кілька секунд почулося рідне й довгоочікуване: “Це я…”. Ілля повернувся на Батьківщину і нещодавно пара одружилась.

• військові
• жінки
• полонені

21-річна Марія родом з тимчасово окупованого Лисичанська, що на Луганщині. У 2020-му році дівчина вступила до академії Нацгвардії у Харкові, а у 2022-му, коли розпочалася повномасштабна війна, її батьки евакуювалися до Дніпра. Мати Марії – Ольга – понад 20 років пропрацювала у пологовому відділенні лікарні в Лисичанську. У Дніпрі Ольга влаштувалася медсестрою у приватну клініку, але незабаром побачила рекламу із закликом приєднатися до війська.

Донька порадила матері обрати підрозділ у 13-й бригаді Національної Гвардії “Хартія”. А після завершення навчання в академії, сама Марія приєдналася до матері у війську. Нині Ольга – молодша сержантка, медсестра мобільного стоматологічного кабінету, а Марія – офіцерка відділу роботи з особовим складом “Хартії”.

Вдома жінок чекає та підтримує батько Марії, який понад 30 років прослужив у ДСНС і вже вийшов на пенсію. Також у Марії є старший брат, який служить у ЗСУ бойовим медиком.

Поспілкуватися з Марією та Ольгою можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки

Наталя та Максим Шишкіни прожили разом 16 років. Максим займався транспортними перевезеннями Україною й повномасштабне вторгнення застало його в дорозі. Вночі 24 лютого 2022 року він повертався додому з Одеси, а наступного дня одразу ж пішов до військкомату.  Чоловік постійно повторював: “У мене росте два сини, я мушу захищати нашу землю, щоб окупанти не прийшли сюди”. 

Максим був бойовим медиком. Спершу служив у прикордонній службі України, згодом його перевели до 15 мобільного прикордонного загону. Обороняв Чернігівщину, потім Донеччину, побував у багатьох “гарячих” точках.

Під час виконання одного із завдань Максим потрапив під артилерійський обстріл і отримав поранення в скроню. Ризикуючи власним життям, побратими евакуювали його та привезли до лікарні в Дніпрі. Максим  був у комі, Наталя провела біля його ліжка кілька днів. А потім свекор привіз до лікарні їхнього старшого сина Тимофія. Хлопчик зайшов до палати, узяв чоловіка за руку та промовив: “Тату, привіт! Я біля тебе”. Апарати, до яких був підключений Максим, вмить запищали і його серце зупинилося назавжди. 

Перший час після втрати чоловіка Наталія  була в страшній депресії. Та якось до неї підійшов Тимофій, міцно обійняв та  попросив гарно вдягнутися, нанести макіж, зробити зачіску та погуляти з ним. Він тоді сказав: “Ти у нас найкраща. Наш тато тобою пишається. Він обрав нам гарну маму”. Підтримка синів, а також улюблена справа надихнули жінку та допомогли вийти з депресії. Наталя займається косметологією та обожнює свою роботу. 

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Юлія Буняк родом з Криму, але вже багато років мешкає в Києві.  Столиця стала її домом ще з часів навчання в інституті. У жінки є 14-річний син. Чоловік Юлії загинув на фронті 3 серпня 2023 року.

Для Юлії російсько-українська війна розпочалася ще у 2014 році – з окупації її рідного півострова. 

Коли росія вперше атакувала Україну, чоловік Юлії  брав участь у бойових діях, а через півтора року демобілізувався й повернувся до цивільного життя.  23 лютого 2022 року ввечері подружжя було вдома, коли чоловіку зателефонували з територіального центру комплектування (ТЦК) і попросили вранці з’явитися до військкомату.

Чоловік спершу служив у Києві, а згодом вирушив на Схід. Був мінометником, виконував завдання на Бахмутському напрямку. Після першої ротації в грудні 2022 року повернувся додому на десять днів. Родина навіть зустріла Новий рік разом. Після цього була друга ротація, яка стала фатальною. Чоловік Юлії загинув під час артобстрілу (населений пункт Північний, Бахмутського району Донецької області).

Юлія розповідає, що стосунки між сином та батьком були надзвичайно теплими. Чоловік навчав сина водити машину, а ще вони разом дивилися бокс — це було їхнє спільне захоплення. Минулого року Тимофій познайомився з Олександром Усиком, і Юлія із сином навіть поїхали на його бій у Ер-Ріяд. 

Довідково:  Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Тетяна Гацура-Яворська – громадянка Білорусі. З 2006-го року жінка займалася захистом прав людини, а згодом створила правозахисну організацію “Звяно”. Після білоруських протестів у 2020-му році проти Тетяни порушили кримінальну справу. Причиною стала її правозахисна діяльність, яка не подобалася білоруській владі. Жінку заарештували та погрожували, що її дитину відправлять до притулку. Тож чоловік Тетяни забрав дитину та виїхав з країни. Після 10-ти днів у СІЗО Тетяну відпустили, але заборонили залишати територію Білорусі.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, жінка вирішила нелегально виїхати з Мінська. У Києві Тетяна одразу взялася волонтерити – збирала гроші на закупівлю апаратів вакуумної терапії ран для госпіталів. За два роки великої війни Тетяні вдалося зібрати на ці пристрої понад 100 тисяч євро. А згодом вона вирішила започаткувати реабілітаційний центр “Ланка” для поранених військовослужбовців.

У “Ланці” бійці відновлюються після поранення рук, ніг, спини, також вони можуть звернутися з гастроентерологічними чи неврологічними проблемами. За час існування центру, реабілітацію пройшли 60 військових, включно з іноземними добровольцями.

Поспілкуватися з Тетяною Гацурою-Яворською можна онлайн або офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• постраждалі
• Київ

Початок повномасштабного вторгнення Діна Чмуж зустріла у рідному Харкові. Батько мисткині мобілізувався до Сил Оборони. А сама Діна з мамою не хотіли залишати місто. Врешті таки виїхали у березні 2022-го. Проте вже за кілька місяців жінки повернулися до Харкова. 

З того часу мисткиня взялася писати вірші на фанері, яку встановлюють замість вибитих вибухами вікон та вітрин. Діна зуміла створити близько 20 стінописів з віршами українських поетів. У майбутньому хоче використати  у своїх стінописах вірші Любові Якимчук, Богдана Куценка та Ярини Чорногуз.

Поспілкуватися з Діною Чмуж можна, як онлайн, так і офлайн у Харкові, за попередньою домовленістю. 

• жінки
• культура
• Харків

Перші повністю жіночі мобільно-вогневі групи в Україні започаткували у Бучанській громаді на Київщині. Підрозділ складається виключно з доброволиць, які приєдналися до Бучанського добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ). Йдеться про жінок різного віку, освіти, професій та життєвого досвіду. Учасниці ДФТГ ходять на бойові чергування раз на три доби – це дозволяє їм поєднувати службу з цивільним життям. У штабі Бучанського ДФТГ пояснюють, що жінки виконують бойові завдання на території Бучанської та інколи Гостомельської громад Київської області. Жіночі мобільно-вогневі групи працюють по ворожих безпілотниках та ракетах, а часом беруть участь у контрдиверсійних заходах.

• військові
• жінки
• Київ

Львів’янці Марині Ждан – 44 роки, вона мама чотирьох дітей. Перед повномасштабною війною Марина чимало подорожувала, вела власний тревел-блог і відвідала 40 країн. Проте, за словами жінки, її улюблене місце – в Україні. Це село Стужиця на Закарпатті, де росте дуб, якому вже понад 1 300 років. Величне дерево вразило її, адже ще змалечку жінка захоплювалась рослинами. Тож коли Марина почала жити у власному домі, то взялася створювати довкола себе справжні джунглі. 

У 2022-му році Марина вирішила спробувати продавати свої рослини, щоб зібрати гроші для ЗСУ. Для цього створила сторінку у соцмережах, яку назвала “Хатні хащі”. Загалом Марині вдалося зібрати 380 тисяч гривень на підтримку українського війська. 

Згодом Марина разом з донькою почала облаштовувати приміщення, яке назвали “Простір MAZANKA”. Після завершення ремонту, там продаватимуть вазони, а донька робитиме татуювання. 

Поспілкуватися з Мариною Ждан можна онлайн або офлайн у Львові за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• Львів