Теми за тегом: жінки

Юлія Стефанюк — керівниця місії міжнародної благодійної організації World Central Kitchen в Україні та одна з жінок, які з перших днів повномасштабного вторгнення долучилися до організації гуманітарної допомоги в країні.

До повномасштабної війни вона жила у Львові та понад одинадцять років працювала керуючою партнеркою “!FEST Кейтеринг” та Just Lviv It! — партнерських проєктів Холдингу емоцій “!FEST”. Юлія закінчила економічний факультет Львівського університету ім. І. Франка за спеціальністю соціологія та певний час працювала у страховому бізнесі в Києві.

З початком вторгнення Юлія стала однією з перших, хто приєднався до World Central Kitchen у Львові. Вона організувала перше масштабне виробництво гарячих страв для біженців, які прибували до Львова в березні 2022 року, та брала активну участь у створенні логістичних і організаційних процесів, що дозволили WCK швидко масштабуватися й працювати по всій Україні, включно з прифронтовими громадами. За цей час World Central Kitchen надала понад 290 мільйонів порцій у рамках своєї місії в Україні. Наразі організація забезпечує людей гарячими стравами, роздає продуктові та овочеві набори, підтримує актуальні точки евакуації, доставляє воду та хліб у прифронтові громади, а також реалізує довгострокові програми для відновлення локальної продовольчої безпеки — зокрема допомагає сім’ям вирощувати власну їжу та відкриває кухні для внутрішньо переміщених осіб.

Під час війни протягом двох років Юлія також працювала виконавчою директоркою The Ukraine Foundation (створеної за підтримки Howard G. Buffett Foundation). Вона є співзасновницею Hachiko Pet Foundation у США, яка підтримує фронтові притулки для тварин через надання корму, медичну допомогу, стерилізацію та сприяння у їхньому прилаштуванні.

Сьогодні Юлія координує одну з найбільших систем гарячого харчування в країні, створених у відповідь на повномасштабне вторгнення, і щодня працює над тим, щоб гуманітарна допомога залишалася стабільною та доступною для громадян навіть у найскладніших умовах.

Юлія — мама двох дітей та рятівниця кота, якого вона забрала з деокупованого Ізюму. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Юлією у Львові, або у онлайн-форматі.

• волонтери
• жінки
• їжа
• постраждалі
• Львів

На початку повномасштабної війни у Великоомелянській громаді (Рівненська область) заснували жіночу добровольчу пожежну команду. Ініціатором її створення стала голова цієї тергромади Алла Карпюк.  Жінка пригадує, що ще до створення команди тричі виїжджала на пожежі (горіли будинки та суха трава): у координації із пожежниками допомагала з порятунком майна людей. Це і стало поштовхом до створення такої ініціативи.  

Нині у пожежній команді — 21 доброволиця. Це депутатки, бухгалтерки, продавчині. До ініціативи також приєдналась жінка, яка втратила на війні чоловіка.

Команда пройшла професійне навчання у Державній службі з надзвичайних ситуацій, щоб отримати сертифікати. Зокрема, жінки опановували навички першої домедичної допомоги, вчились розкидати пожежні рукави, користуватись вогнегасниками, працювати з подачею води тощо. Також команда взяла участь у дводенних міжнародних навчаннях. 

Загалом цьогоріч команда долучилась до 36 виїздів разом із рятувальниками. 

За попередньою домовленістю журналісти мають змогу  поспілкуватись з учасницями команди у офлайн або онлайн-форматі.

• волонтери
• жінки
• Рівне

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Діані Руденко було 17 років, вона працювала офіціанткою у рідному Миколаєві та мріяла стати тату-майстринею. Її коханий був захисником Маріуполя та потрапив у російський полон. Чекаючи на його повернення, дівчина навчалася робити тату та займалася пірсингом. 

У січні 2024-го вона почала відвідувати акції у Миколаєві на підтримку військовополонених. У дівчини виникла ідея створити “Голковий штурм”, аби обʼєднати тату та пірсинг-майстрів та долучити їх до благодійності. 

У квітні 2025-го коханий Діани повернувся з полону та нині підтримує її роботу. 

20-21 грудня стартує вже третє коло ініціативи “Голковий штурм”. Майстри з усієї України організовують благодійні дні роботи, коли увесь прибуток передають на потреби військових. 

Поспілкуватися з Діаною Руденко можна, як онлайн, так і офлайн у Миколаєві, за попередньою домовленістю.

• жінки
• культура
• Миколаїв

⁠У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік Ольги Валянік долучився до війська. Жінка пригадує, що тоді їй дуже бракувало людей, з якими можна було б поділитися своїми почуттями — тих, хто розумів би її без зайвих пояснень і недоречних запитань. Для неї було важливо знати, що вона не одна в цьому досвіді. 

Усе це підштовхнуло її створити місце підтримки для близьких військових. Так у квітні 2025 року у Луцьку виник проєкт “Сила очікування”, яким опікується організація “Nomad Live”.

Метою проєкту є підтримка партнерок та партнерів військовослужбовців під час стресу та невизначеності. Основний акцент зробили на створенні простору довіри й підтримки, де кожен учасник може бути почутим, отримати фахову допомогу й знайти свій шлях до відновлення. 

Уже відбулося 17 заходів різного формату (психологічні групи, арттерапевтичні, тілесні та природотерапевтичні практики). У заходах взяли участь 174 жінки.

За попередньої домовленості журналісти можуть висвітлити зустрічі, що проходять у Луцьку, та поспілкуватися із засновницею проєкту Ольгою (за потреби — онлайн). Також можливе спілкування з учасницями.

• жінки
• культура
• Луцьк

Учасники: 

• ⁠Анастасія Морозова, програмна менеджерка Reskilling Ukraine;
• ⁠Ірина Мовчан, програмна адміністраторка Reskilling Ukraine;
• Вікторія Посєва, лідерка комунікацій Reskilling Ukraine (онлайн);
• дві випускниці проєкту: операторка ЧПК, водійка вантажного автомобіля.

Теми для обговорення:

• ⁠Жінки у гендерно незбалансованих професіях: як змінився ринок праці України за час повномасштабного вторгнення та які можливості з’явилися; 
• ⁠Безкоштовні програми підтримки та навчання для жінок у традиційно “чоловічих” професіях: від водійки вантажівки до зварювальниці; 
• Реальні кейси успішної інтеграції жінок на технічні та водійські посади: мотивація, виклики, результати.

Довідково: Повномасштабна війна суттєво змінила структуру українського ринку праці. Попит на технічні та логістичні спеціальності зріс, а разом із цим і потреба у залученні жінок у професії, які раніше майже не розглядалися як “жіночі”. Усе більше українок проходять спеціалізоване навчання, перекваліфіковуються та успішно працюють у сферах, де традиційно переважали чоловіки.

Проєкт Reskilling Ukraine реалізується в Україні шведською неприбутковою організацією Beredskaplsyftet. Проєкт допомагає жінкам долати професійні бар’єри: пропонує сучасні освітні програми і можливості швидкого опанування затребуваних професій. Реальні історії випускниць показують, що жінки не лише освоюють технічні та висококваліфіковані спеціальності, а й стають драйверами у економіці країни під час війни та у майбутньому.

• жінки
• Київ

До 2022-го року Тетяна Хіміон викладала бальні танці у Слов’янську, що на Донеччині. Серед її вихованців — чемпіони світу. Тетяна сама неодноразово була суддею міжнародних турнірів. Початок повномасштабного вторгнення жінка зустріла у рідному місті, її чоловік одразу долучився до територіальної оборони, а Тетяна почала волонтерити. 

Втім, волонтерства їй виявилось замало, тож долучилася до підрозділу Сил спеціальних операцій, пройшла підготовку і стала снайперкою. Брала участь, зокрема, у боях під Херсоном, біля Курахового та Нетайлового на Донеччині. 

Під час служби Тетяна тричі отримувала поранення — востаннє їх з побратимом атакував дрон. Військовій діагностували ушкодження спини, тулуба, обох ніг — пережила вісім операцій. Медики дають мізерні шанси, що нога Тетяни запрацює повноцінно, але жінка не здається. Щодня тренується та робить усе, аби повернутися до війська. 

Поспілкуватися з Тетяною Хіміон можна як онлайн, так і офлайн на Донеччині, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• постраждалі

Оксана Боркун та Володимир Гунько познайомилися у 2020-му році у соцмережах. Закохані були разом два роки, планували майбутнє, але мрії скасувало повномасштабне вторгнення. 

У 2013-му році Володимир брав участь у Революції Гідності, а згодом долучився до українського війська добровольцем. Майже через рік служби військовий потрапив у полон поблизу Іловайська на Донеччині. У неволі чоловік пробув девʼять місяців, після обміну повернувся до цивільного життя. А з початком великої війни знову взяв зброю до рук. Володимир загинув у бою за Бахмут у липні 2022-го року. 

Після звістки про смерть коханого Оксана створила у соцмережах спільноту дружин загиблих захисників “Маємо жити”. Свого часу Володимир дарував дітям полеглих військових подарунки на День Святого Миколая — Оксана продовжила цю справу. Згодом спільнота жінок зросла до шести тисяч учасниць. Оксана започаткувала благодійний фонд, зібрала команду фахівців і нині підтримує тих, хто проходить через втрату та горе. Жінки працюють з психологами, отримують юридичну підтримку та допомагають розвивати нову культуру памʼяті про загиблих. 

Поспілкуватися з Оксаною Боркун можна як онлайн, так і офлайн в Ірпені на Київщині, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

У лютому 2022-го року Олені Козоброд було 56 років. Жінка працювала вчителькою музики, але у перший день повномасштабного вторгнення вирішила долучитися до армії. Олена хотіла підтримати доньку, яка достроково завершила військовий інститут і нині служить у Центрі спеціальних операцій. 

На передову Олена не потрапила, хоч і хотіла. Натомість стала діловодом 93 окремої механізованої бригади. 

Адаптуватися до війська жінці було непросто: перший рік вона часто плакала. За три роки ставлення до Олени змінилося кардинально, нині вона “своя”. У соцмережах час від часу публікує власні відео, на яких співає пісні. Якось з нею зв’язався підписник — також військовий, який нещодавно демобілізувався за віком. Пара почала спілкуватися, а під час однієї з відпусток Олени закохані розписалися. Незабаром їй виповниться 60 років, тож планує також залишити армію, щоб жити разом з чоловіком. 

Поспілкуватися з Оленою Козоброд можна як онлайн, так і офлайн на Дніпропетровщині, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• Дніпро

Ярослава Шевцова родом зі Сватового, що на Луганщині. У рідному місті була власницею фітнес-студії. 8-го березня 2022-го року Ярославі з маленьким сином довелося покинути дім, того ж дня Сватове захопили ворожі війська. Нині місто під російською окупацією. 

Жінка виїхала до Франції, у новій країні їй вдалося знайти роботу, а син пішов до садочку. У жовтні 2022-го Ярослава познайомилася з Олександром Коломійцем, українським військовим, який воював з 2015 року. Пара спілкувалася онлайн та мріяла про зустріч. 2 січня 2023-го закохані вперше зустрілися, разом провели місяць і вирішили, що в червні Ярослава повернеться до України, щоб одружитися. 

Але 27-го березня 2023-го їй повідомили, що Олександр потрапив під мінометний обстріл — його серце зупинилося у лікарні. Ярослава вирішила повертатися та жити у Вінниці — це місто Олександр вважав найкращим в Україні.  Там жінка запланувала відкрити кав’ярню у памʼять про загиблого коханого. Коштів їй бракувало, але Ярославу підтримала подруга та побратими Олександра. Так у Вінниці зʼявилася сімейна кавʼярня “Simba”. Заклад проводить благодійні збори та підтримує побратимів Олександра. 

Поспілкуватися з Ярославою Шевцовою можна як онлайн, так і офлайн у Вінниці, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Юлія Дудишева — переселенка з Криму. До повномасштабного вторгнення жила та працювала на Чернігівщині. Займалася рекламою, а інколи допомагала друзям з ремонтом їхніх домівок. Після звільнення Чернігівщини навесні 2022 року Юлія покинула роботу і почала шукати новий для себе шлях. У червні 2023-го року дівчина взялася за ремонт, реставрацію та декорування помешкань для тих, кому довелося тікати від війни.

Першими, кому допомогла Юлія, були її друзі, які  дозволили дівчині облаштувати їхню оселю. Пізніше кримчанка познайомилася ще з однією родиною, яка потребувала допомоги у ремонті та дизайні. Юлії вдалося створити проєкт “Затишок для ВПО”, в межах якого безкоштовно відремонтувала 11 помешкань для тих, хто втратив дім через повномасштабне вторгнення. Над останнім житлом Юлія працювала у Тернополі, де підготувала дім для родини з Енергодару у Запорізькій області (нині місто в окупації).

Також кримчанка активно веде соцмережі, де показує увесь процес оновлення домівок. Підписники підтримують її проєкт “Затишок для ВПО”, зокрема, допомагають придбати необхідні для ремонту матеріали. Нині Юлія перебуває на Чернігівщині та продовжує облаштовувати домівки для тих, хто постраждав від війни. 

Поспілкуватися з Юлією Дудишевою можна онлайн або офлайн за попередньою домовленістю.

• відбудова
• жінки
• культура
• постраждалі
• Чернігів