Теми за тегом: жінки

Христина Драгомарецька за фахом архітектор, їй — 28 років. З початком повномасштабної війни дівчина стала відловлювачкою безпритульних  тварин. Вона також евакуює чотирилапих із зони бойових дій. Працювати доводиться попри ворожі обстріли. Наприклад, у Торецьку на Донеччині, поруч з Христиною “прилетіли” три російські керовані авіаційні бомби (КАБи). А у Вовчанську на Харківщині під час порятунку тварин Христина отримала осколкове поранення: ворог “накрив” мінометом. 

Раніше дівчина працювала здебільшого у стерилізаційних місіях, а зараз уже рік  —  в евакуаційних (покинутих або безпритульних тварин евакуюють з прифронтових зон та прилаштовують у сім’ї).

Христина також заснувала на Одещині притулок для чотирилапих, куди евакуює деяких тварин із зони бойових дій. Там їх лікують, соціалізують та шукають нових господарів (близько 70% чотирилапих їдуть за кордон). Нині у притулку Христини 250 собак. 

Журналісти мають змогу дізнатись більше про роботу Христини та поспілкуватись із нею онлайн або офлайн на Одещині, у Києві або Харкові за попередньою домовленістю.

Довідково: Христина займається порятунком тварин із зони бойових дій разом із  БФ “12 вартових” та “Порятунок тварин Харків”. Також дівчина  долучалась до  місії порятунку  “UAnimals”.

• жінки
• постраждалі
• тварини
• Київ
• Одеса
• Харків
• евакуація

Початок повномасштабного вторгнення Зоя Ковалець зустріла у селищі Високопілля на Херсонщині. Коли російські військові окупували її дім, почала передавати ЗСУ інформацію про пересування ворога. Жінку “здала” окупантам її ж сусідка. Два місяці Зоя переховувалася у односельчан, жила у підвалах, щоб не потрапити до рук росіян. Зрештою їй вдалося виїхати з окупації. 

На підконтрольній Україні території одразу взялася працювати медсестрою у шпиталі, а згодом долучилася до української армії. Нині вона є операційною медсестрою 47-ї ОМБр “Маґура”. 

Жінка пам’ятає все, що їй довелося пережити в окупації та хоче помститися ворогу. 

Поспілкуватися з Зоєю Ковалець можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки
• лікарі

Початок повномасштабного вторгнення військова на псевдо “Міньйон” зустріла на Харківщині разом з батьками. Село Малі Проходи, де перебувала родина, окупували російські війська. Півроку “Міньйон” прожила в окупації без звʼязку із зовнішнім світом. Згодом їй та батькам вдалося виїхати до Німеччини. 

Коли дівчині виповнилося 18, вона повернулась до України та вирішила долучитися до війська. Перша спроба виявилася невдалою — у Територіальному центрі комплектування отримала відмову. Через рік “Мінйон” спробувала знову. Цього разу отримала відношення до бригади та пройшла підготовку.  

“Міньйон” вже рік служить у складі 1-го окремого медичного батальйону. Дівчина є операторкою дрона. У майбутньому “Міньйон” мріє здобути вищу освіту та стати ветеринаром. 

Поспілкуватися з військовою можна онлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки

25-річна Ірина Масна до великої війни навчалася в Житомирському коледжі культури і мистецтв. У 2021 році дівчина виїхала до Польщі. Після початку повномасштабного вторгнення волонтерила там у центрі для українських біженців.

Після повернення до України вступила до Житомирського медичного інституту на спеціальність “Медсестринство”.

З березня 2024 року Ірина Масна (“Примара”) проходила службу у 12-й бригаді спеціального призначення “Азов”. А з жовтня 2025 року — вже у складі 20-ї бригади оперативного призначення “Любарт” 1-го корпусу НГУ “Азов”.

Перший справді важкий епізод в роботі Ірини стався влітку 2024-го в Серебрянському лісі. “Примара” чергувала на CASEVAC одна, коли на точці передачі поранених група саперів наїхала на міну. Було кілька важко травмованих. “Примара” разом з іншим медиком розподілила навантаження: він брав легших, вона — важчих. У машині, на ходу, вона намагалася поставити катетери та зупинити кровотечу. 

Поранений із розірваною ногою попросив спершу знеболити його товариша з опіками. Іра послухала — і згодом довго себе картала: “Я тоді жорстко напартачила. Радію, що обидва живі. Але я розуміла, що хлопцю зі стегном треба було вже лити кров, а я не змогла оцінити, чи в нього шок”. Після тієї евакуації вона зробила висновки й більше не дозволяла собі розгубитися в стресі.

На своїй посаді Ірина працювала медиком на сортувальному пункті, медиком евакуації CASEVAC та MEDEVAC, а також інструктором із тактичної медицини для особового складу.

Не всі врятовані потім пишуть “дякую”, не всі знаходять її в месенджерах чи через знайомих, але кожне таке повідомлення — як ще один доказ, що вона на своєму місці. 

Сьогодні “Примара” продовжує поєднувати роботу медика і інструкторську діяльність. За врятовані життя та віддану службу Ірину Масну нагородили медаллю “За врятоване життя”.

Журналісти можуть поспілкуватися з Іриною Масною онлайн або офлайн, за узгодженням пресслужби бригади.

• військові
• жінки
• лікарі

Марина Чернишова — родом з Маріуполя. Початок повномасштабного вторгнення жінка разом з сім’єю зустріла у рідному місті. Більше місяця Марина та її близькі провели у місті, яке атакували росіяни, більшість часу ховалися від ворожих обстрілів у підвалі. Разом з господарями там жила і кішка Марини — Марсі. Саме тварина емоційно підтримувала всю родину та допомагала заспокоїтися у важкий час.

Коли нарешті вдалося евакуюватися із Маріуполя, з ними виїхала і Марсі. Сім’я подалася на Тернопільщину, де Марина почала розмірковувати над створенням антистрес-простору. Побачивши, що у Тернополі чимало бездомних котів, жінка вирішила започаткувати “котячу” кавʼярню.

У проєкт підприємиця вклала власні кошти, а також гроші, які надала благодійна організація “Національна мережа розвитку локальної філантропії”. У кав’ярні постійно живуть коти, яких врятували з вулиці або зі складних умов — деяким тваринам вдається знаходити новий дім, решта ж залишається під опікою проєкту. У закладі регулярно проводять безкоштовні або благодійні заходи для людей, які постраждали від війни. Також нещодавно кав’ярня отримала відзнаку “Народний бренд, як улюблений простір містян”. 

Поспілкуватися з Мариною Чернишовою можна як онлайн, так і офлайн у Тернополі, за попередньою домовленістю.

• жінки
• окупація
• постраждалі
• тварини
• Маріуполь
• Тернопіль

Тетяна — мама чотирирічного Назарчика. До початку повномасштабної війни вона з чоловіком жила звичайним сімейним життям в Україні. У них був дім, плани на майбутнє та спільні мрії.

Чоловік Тетяни — Віталій —  був кадровим військовим, капітаном Збройних Сил України. Після закінчення військової академії він одразу розпочав службу в ЗСУ. Для нього це був не випадковий шлях, а свідомий вибір і справа життя — захищати країну, родину та майбутнє їхнього сина.

На момент втрати батька Назару був лише один рік і шість місяців. Син не пам’ятає тата, але зростає з розповідями про нього, з фотографіями та з розумінням, що батько — Герой України, людина честі, відповідальності й обов’язку.

Після загибелі чоловіка життя Тетяни кардинально змінилося. Каже, що разом із ним втратила опору, захист і той світ, у якому вони були щасливі. “Минуло три роки з моменту втрати. Біль не зник — він став частиною мого життя. Я досі проживаю цю втрату і щодня вчуся жити в реальності, яку не обирала. Єдине, що не дало мені зламатися і змусило рухатися вперед, — наш син. Саме він став тією силою, яка тримає мене на ногах попри весь біль”, — розповідає жінка. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з Тетяною у онлайн-форматі.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” підтримує дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Фонд пропонує негайну персоналізовану допомогу, включаючи гуманітарну допомогу, психологічну та медичну підтримку, а також можливості для навчання та розвитку дітей до досягнення ними повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі

Софія Залозна — мати шестирічної Мирослави. Жінка розповідає, що у 2014 році, рятуючись від агресії росії на Донбасі, переїхала до Волновахи на Донеччині (з березня 2022 місто перебуває під російською окупацією).

У 2017 році Софія долучилася до Державної прикордонної служби України. Саме там познайомилася з майбутнім чоловіком. У 2019 році у них народилася донечка Мирослава. 

У 2020 році подружжя звільнилося зі служби та переїхало до Польщі. У січні 2022 року вирішили повернутися додому, в Україну. Планували згодом виїхати в іншу країну, але не встигли — почалася повномасштабна війна.

На той момент подружжя перебувало в Харківській області, у батьків. Почалися обстріли та бомбардування. Сім’я ховалася в підвалах, жила в постійному страху, що в село зайдуть російські військові. 

Софія вирішила виїжджати з донечкою до Польщі, а чоловік залишився та приєднався до Сил Оборони України. 

Він загинув 31 липня 2022 року в селі Великі Проходи на Харківщині: підірвався на трьох протитанкових мінах. Йому було лише 27 років.

“Час зупинився. Я не могла повірити. Ми ж планували зустрітися, він мріяв приїхати у відпустку, обійняти донечку… Він так і не встиг по-справжньому прожити своє батьківство, хоча безмежно любив Міру”, — розповідає Софія.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з сімʼєю в Ірпені на Київщині або у онлайн-форматі.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” підтримує дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Фонд пропонує негайну персоналізовану допомогу, включаючи гуманітарну допомогу, психологічну та медичну підтримку, а також можливості для навчання та розвитку дітей до досягнення ними повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі

Безкоштовний курс від благодійного фонду “Енергетична дія для України” з проєктного менеджменту в сонячній енергетиці об’єднав 50 жінок з різних регіонів України.

Серед учасниць — жінки, які пережили окупацію, втратили дім через війну або свідомо змінюють кар’єру, аби долучитися до відновлення України. Їхні історії — про стійкість, розвиток регіонів і рух уперед попри всі виклики.
Учасниці курсу готові поділитися своїми історіями, мотивацією та планами щодо відбудови України через залучення до “зеленої” енергетики. Це представниці різних професій, різного віку та різного бекграунду, обʼєднані однією метою —  відновлювати Україну та сприяти її “зеленому” переходу.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із учасницями курсу в онлайн-форматі.

• жінки

Початок повномасштабного вторгнення Тетяна Романюк зустріла разом з Загонами швидкого реагування товариства Червоного Хреста в Україні. Її навички волонтера стали у нагоді під час евакуації маломобільних людей з частини Київщини, прифронтової Донеччини та Луганщини. 

У серпні 2022-го року Тетяна долучилась до добровольчого батальйону “Госпітальєри”. Дівчина поїхала на передову вже з п’ятирічним досвідом роботи під час надзвичайних ситуацій. Понад три роки Тетяна працює у екстремальних і часто з великим ризиком для життя. Тетяна пригадує одну з евакуацій: тоді її екіпаж вдруге рятував одного бійця. Авто “Госпітальєрів” потрапило під обстріл — постраждала лише машина. 

А у перервах між евакуаційними виїздами дівчина вишиває рушники — так вона намагається відволікатися від пережитого. А ще — відновлювати українську культуру, яку знищують російські військові. 

Поспілкуватися з Тетяною Романюк можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• волонтери
• жінки
• культура
• лікарі

Повномасштабне вторгнення “Весна” зустріла поблизу столиці. Коли біля будинку її брата прилетів ворожий снаряд, дівчина разом з батьками евакуювалася до Києва. Згодом виїхала за кордон та рік жила у Німеччині. Там працювала з українцями, яким допомагала з перекладами, адже добре знає німецьку. У 2023-му українка вирішила повернутися додому, поновилася в університеті і врешті вирішила долучитися до війська. 

Рішення “Весни” підтримав старший брат, який також захищає Україну в Силах оборони. В ТЦК дівчині відмовляли в мобілізації, тож вона долучилася до 13-ї бригади НГУ “Хартія”, яка приймає жінок на службу. Нині “Весна” служить в артилерії — працює з особовим складом, зокрема, стежить за морально-психологічним станом бійців. 

Поспілкуватися з “Весною” можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки