Теми за тегом: Дніпро
16 березня по всій Україні пройде щорічна акція з вшанування пам’яті жертв трагедії Маріупольського драмтеатру. Маріупольців та всіх небайдужих запрошують запалити лампадки пам’яті біля будівель міських театрів.
Акція відбудеться у Вінниці, Житомирі, Дніпрі, Запоріжжі (15.03), Івано-Франківську, Калуші, Львові, Києві, Кам’янському, Кременчуці, Рівному, Тернополі, Ужгороді, Хмельницькому, Черкасах, Чернівцях, Кропивницькому, Полтаві, Кривому Розі, Одесі.
Довідково: 16 березня 2022 року російські окупанти скинули авіабомби на Маріупольський драмтеатр. Напис “ДЕТИ”, зроблений великими літерами і добре помітний з неба, не зупинив їх. У театрі переховувалися сотні маріупольських родин. Людей, які шукали порятунку від російських обстрілів. У той день загинули сотні невинних, серед них – діти.
Маріупольський драмтеатр — місце, що стало символом жорстокості та руйнування. Символом трагедії війни, болю Маріуполя та України. Символом воєнного злочину російських окупантів, який світ не має права забути.
Волонтери із Нідерландів Френкі та Коен 1 лютого знову вирушають в Україну, зокрема у зону бойових дій. Це вже їхня 30-та гуманітарна місія. Під час поїздки вони зосередяться на роздачі їжі людям, які постраждали від війни (Френкі та Коен вже роздали понад 200 000 порцій картоплі фрі та голландських снеків). Також будуть вивозити із прифронтової зони мешканців, які не мають змоги виїхати самостійно. Цих людей вони привезуть до притулку “Голландський дім” (The Holland House), який створили у Дніпрі.
Під час попередніх місій Френкі та Коену довелось переживати небезпечні ситуації. Зокрема, 27 червня 2023 року, коли російська армія ударила ракетами по центру Краматорська, вбивши 13 людей та поранивши ще 64. Серед поранених були і нідерландські волонтери.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Френкі та Коеном у Києві, або Дніпрі.
Довідково: Волонтерська діяльність нідерландців розпочалась на початку повномасштабної війни. Френкі керує кафе в Нідерландах і використовує фуд-траки для продажу картоплі фрі та інших закусок на різноманітних заходах. Коли він побачив кадри із біженцями, які в’їжджали до Польщі в лютому 2022 року, то вирішив роздавати картоплю фрі на польсько-українському кордоні. Його підтримав друг Коен. Згодом вони перетнули український кордон і працювали у Львівській області. Потім поїхали на Київщину, звідки щойно вигнали росіян. Трохи пізніше – до Харківської області, а потім вперше на Донбас. Відтоді волонтери десятки разів виїжджали на Донбас, а також у Херсонську та Запорізьку області.
Анна Щетініна служить в Державній службі з надзвичайних ситуацій вже 15 років. Жінка працює на Дніпропетровщині. Нині як психолог у складі оперативно-рятувальних загонів виїжджає на місця надзвичайних ситуацій, зокрема, ракетних ударів. За словами Анни, найскладніше на виїздах бачити, як люди чекають своїх рідних, які знаходяться під завалами. “Коли ти надаєш психологічну підтримку і в результаті дістають тіло загиблого родича, а коли це – діти, це дійсно дуже важко, бо я сама мама”, – каже Анна.
Благодійний фонд “Юлині бабусі” організовує акцію “Таємний Санта для стареньких із притулків”. Кожен охочий може допомогти влаштувати свято: задонатити на подарунок для людини з будинку престарілих, або відправити свій. Це можуть бути: чай, кава, теплі шкарпетки, пледи, побутова хімія та гігієна, підгузки для дорослих всіх розмірів та пелюшки. Прийом гостинців триває до 10 грудня.
За попередньої домовленості, журналісти мають змогу висвітлити, як представники благодійного фонду завітають у притулки: створюватимуть святковий настрій та вручатимуть подарунки.
Довідково: Ведуча ранкового шоу на радіо Юлія Карпова заснувала благодійний фонд “Юлині бабусі”, який допомагає літнім людям у 2022 році. Фонд опікується одинокими літніми людьми, мешканцями будинків-інтернатів, будинків престарілих та жителями деокупованих територій. Загалом він працює у трьох областях: Київській, Житомирській та Дніпропетровській.
Благодійний фонд “Волонтерська спілка “Поруч” заснувало подружжя з Авдіївки (місто на Донеччині, нині знищене та окуповане росіянами). До початку повномасштабного вторгнення Русана та Богдан не займалися благодійністю, але велика війна змусила пару змінити своє життя. Спершу взялися допомагати літнім людям та покинутим тваринам поблизу фронту. А незабаром подружжю вдалося сформувати команду однодумців та започаткувати благодійний фонд.
Нині більшість учасників “Волонтерської спілки “Поруч” – це переселенці із зони бойових дій або окупованих росією територій. Окрім іншого, Русана та Богдан створюють безпечні дитячі простори неподалік передової. Туди діти можуть прийти, аби навчатися, займатися творчістю або ж отримати психологічну підтримку від фахівців.
Один з таких просторів команда “Поруч” облаштувала у модульному містечку у Павлограді на Дніпропетровщині. Один з модулів команда привела до ладу, відремонтувала дах, завезла меблі, канцелярію, матеріали для дитячої творчості та знайшли кваліфікованих викладачів. З серпня 2024-го там постійно займаються 47 дітей. Схожі простори для дітей команда облаштувала в Ізюмі та Краматорську.
7-річний Гліб родом із Сєвєродонецька, що на Луганщині (нині місто окуповане росіянами). Батько хлопчика служить у війську, тож з початком повномасштабної війни Глібу разом з матір’ю довелося покинути рідне місто.
Вони деякий час були у Європі та згодом повернулись в Україну. Нині живуть у Дніпрі. Після початку великої війни стан Гліба різко погіршився: він почав багато і голосно кричати, а ще — не міг зосередитися. Навчатися в школі було неможливо, тому почав вчитися вдома.
Одного разу разом із матір’ю Гліб відвідав центр БФ “Голоси дітей”. Там психолог допомогла визначитись з необхідними обстеженнями, після яких Глібу поставили діагноз РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності). Це допомогло скоригувати його поведінку та стан.
За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Глібом та його матір’ю у Дніпрі.
Довідково: Жовтень — місяць інформування про розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ). 5-8% дітей у світі страждають на розлад дефіциту уваги та гіперактивності. А в 2000 році РДУГ був визнаний проблемою номер один у дитячій психіатрії у світі.
10 років тому Ганна жила та працювала у Горлівці, що на Донеччині. Там обіймала посаду керівниці медпунктів на одній із шахт. Після окупації Горлівки росіянами у 2014 році, жінка не змогла жити під ворожим прапором і разом з родиною переїхала у Торецьк (Донеччина), де взялася за власну справу. Родина Горбачових відкрила заклад, де готували млинці і каву, а вже незабаром почали випікати хліб. Пекарня подобалася місцевим і у 2022-му родина відкрила ще один заклад, але вже у Сіверськодонецьку на Луганщині. Ганна встигла спекти там хліб усього один раз. З початком великої війни ворожі снаряди знищили цю пекарню. Заклад у Торецьку протримався довше, але його також зруйнував ворог.
Після цього родині Горбачових знову довелося переїжджати – цього разу до Дніпра. На новому місці Ганні вдалося відновити родинну справу з нуля, а чимало відвідувачів пекарні – жителі Торецька, яким також довелося евакуюватися. Нині у пекарні Горбачових працюють переселенці, зокрема, з Торецька і Маріуполя.
Поспілкуватися з родиною Горбачових можна у Дніпрі. Ганна Горбачова готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн.
Благодійний фонд “Голоси дітей” розпочав кампанію “Діти мріють” і запитав дітей з різних регіонів про їхні мрії. Мета — показати, що, незважаючи на складні обставини, діти продовжують мріяти і потребують підтримки дорослих. Крім того, дитячі мрії — це сила, яка підтримує і дорослих.
“Я сподіваюся, що коли війна закінчиться, у нас буде дуже гарне море, яке буде дуже популярним серед туристів. (…) Нехай наша музика процвітає в усьому світі…”.
Це уривок із листа 12-річної Єви, яка ділиться своїми мріями. Через три місяці після початку повномасштабної війни вона була змушена виїхати з рідного села у Запорізькій області (нині воно окуповане) і переїхала до Запоріжжя, де бере участь у заходах центру БФ “Голоси дітей”.
Серед мрій, які озвучували інші діти, є бажання відвідувати школу, а не вчитись у онлайн-форматі. І, звісно, діти мріють про перемогу України, щоб були звільнені окуповані території.
Журналісти мають змогу дізнатись більше про кампанію “Діти мріють”. Також за попередньої домовленості поспілкуватись із дітьми (батьки яких не проти), зокрема, у Запоріжжі, на Харківщині, Дніпропетровщині, Києві.
Дмитро Стєпнов захоплювався веслуванням на ялах – невеличких шлюпках з кількома парами весел – змалечку. З 2018-го року Дмитро навчав усіх охочих веслувати на ялі у Маріуполі. Чоловік зібрав команду та навіть брав участь у змаганнях.
Після початку повномасштабного вторгнення Дмитро разом з командою зміг евакуюватися із оточеного росіянами Маріуполя до Дніпра. І вже на новому місці створив все з нуля: збудував нову сучасну шлюпку і відновив заняття.
Згодом до його ініціативи долучився реабілітаційний центр з Одеси, який запропонував проводити заняття з веслування для військовослужбовців, які втратили кінцівки на передовій. Нині ініціатива веслування на ялах для військових працює безкоштовно у Дніпрі, Одесі та Києві. Дмитро отримує позитивні відгуки від бійців, які навчаються, реабілітуються та беруть участь у змаганнях.
Дмитро Стєпнов перебуває у Дніпрі. Чоловік готовий до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.
Тамара Корягіна та її чоловік Сергій Михайленко народилися та мешкали у Маріуполі. У 2019-му році Сергій долучився до лав “Азову” (нині — Бригада Національної гвардії “Азов”).
З початком повномасштабного вторгнення Сергій, який був на навчаннях на Львівщині, повернувся додому та став на захист Маріуполя. А Тамара намагалася вижити у місті, яке знищували обстрілами росіяни.
Жінка зуміла виїхати 18 березня 2022-го року. Згодом дізналася, що на початку квітня Сергій отримав осколкове поранення, але операції так і не дочекався, адже бракувало медикаментів.
16 травня 2022-го року Тамара востаннє спілкувалася з чоловіком: він написав, що отримав наказ виходити у полон і додав: “Скоро побачимося, готуйся до весілля”. Тамара каже, що третій рік живе лише завдяки цьому повідомленню. За цей час дівчина не отримала жодного листа від коханого і бачила його лише нас російських пропагандистських відео. Дівчина певна, що її коханого катують у виправній колонії “Полярний вовк”, що у російському Сибіру, де він зараз перебуває. До того, як відправити Сергія до колонії, над ним провели незаконне судилище у окупованому Донецьку. Захиснику Маріуполя винесли “вирок” — довічне увʼязнення.
У червні 2024-го Тамара стала однією з учасниць делегації дружин військовополонених, які вкотре приїхали до Папи Римського з проханням посприяти звільненню незаконно увʼязнених українців у росії.
Тамара Корягіна перебуває у Дніпрі. Дружина Сергія Михайленка готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.
