Теми за тегом: жінки

32-річний Кирило з Кривого Рогу та 27-річна Світлана із Закарпаття – добровольці. Познайомилися ще у перший рік повномасштабного вторгнення під час поїздки на полігон. “Вона підійшла і запитала чи є місце в автобусі. Для такої дівчини місце завжди знайдеться”, – розповідає Кирило про початок їхньої зі Світланою історії.

Обидвоє потрапили до 63-ї окремої механізованої бригади. Вона служила військовою медикинею, він – командиром піхотної роти. Разом пройшли чимало: були на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. Кирило – на позиціях, Світлана – на бойових чергуваннях та евакуаціях. Так і почали зустрічатися.

Освідчення відбулося теж на фронті – на Лиманському напрямку. Це був 2023 рік. Кирило вирішив, що годі чекати слушної нагоди, адже на війні все може статися. Закохані зробили парне татуювання з тим самим жовтим автобусом, в якому познайомилися, і написом “покохай свою долю”, побралися та продовжили службу вже як подружжя військових.

Важке поранення Кирило отримав цьогоріч у травні – на Донеччині. Він наступив на вибуховий пристрій і втратив ліву ногу. Зараз чоловік проходить реабілітацію та протезування у Центрі UNBROKEN. Вже два місяці займається з фізичними терапевтами, опановує свою нову “залізну ногу”. Мріє після завершення реабілітації започаткувати зі Світланою власний ветеранський бізнес.

• військові
• жінки
• постраждалі
• Львів

Олена “Киця” Будз родом із Києва. Дівчина працювала Head of SMM на кіностудії. Разом з командою готувала великі рекламні кампанії і просувала  українські стрічки. 

У день, коли російська ракета влучила у дитячу лікарню “Охматдит”, дівчина була на роботі. Хоч перебувала далеко від місця влучання, але відчуття безпорадності її з’їдало. Олена вирішила, що пройде необхідні курси і долучиться до батальйону “Госпітальєри”. 

Дівчина встигла попрацювати на всіх ланках евакуації (кейсевак, медевак, стабпункт, “Австрійка”). Була на Запорізькому, Харківському, Донецькому напрямках.

А ще знову почала займатись фотографією, яка здавна була її хобі.  Розповідає, що на ротаціях фотографує людей (екіпажі, військових, поранених, лікарів та працівників госпіталів) і через ці світлини розповідає історії. 

• жінки
• лікарі

Анастасія Астафьєва — одна з найкращих столичних спеціалісток  з видалення тату й татуажу. Після початку повномасштабного вторгнення працювала із військовим, який хотів позбутися небажаного татуювання. На його обличчі були залишки пороху, які в’їлися в шкіру після вибуху. Майстриня спробувала видалити ці цятки лазером, адже її апарат можна використати й для таких завдань. Результат став помітним вже після першого сеансу. А за кілька процедур Анастасія повністю відновила шкіру бійця. Він, у свою чергу, розповів про майстриню своїм побратимам. 

Так у дівчини зʼявилися перші клієнти з вибуховими травмами. Нині  прибирає з облич людей не лише залишки пороху, а шматочки сажі та землі, які також потрапляють у шкіру під час вибуху. Безкоштовно працює з військовими та цивільними, які постраждали внаслідок війни.

Поспілкуватися з Анастасією Астафьєвою можна, як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю. 

• волонтери
• жінки
• постраждалі
• Київ

Анастасія Пономарьова — родом з Маріуполя. Жінка викладала географію та біологію в одній зі шкіл, разом з тим була амбасадоркою робототехніки та програмування в Донецькій області. Також організовувала освітні ініціативи, зокрема, проєкт “Маріуполь читає дітям”, який популяризував книги українською.

Початок повномасштабного вторгнення Анастасія зустріла у рідному місті. Вирішила евакуюватися ще в перші дні – разом з котом і собакою. Але кіт злякався вибухів і втік, тож Анастасія виїжджала вже без нього. Жінка переїхала до міста Дрогобич на Львівщині. Після евакуації Анастасія знову почала малювати, художниця створювала по одному нарису на день. З них зʼявилася серія малюнків, яка надихнула на ідею терапевтичних казок для дітей. На заклик відгукнулася письменниця Галина Вдовиченко і разом мисткині створили 12 казок – видали 24 тисячі примірників, частину — шрифтом Брайля. 

Також Анастасія намалювала понад 40 об’єктів рідного міста – місць, які зруйнували росіяни. Згодом з них створили стікерпаки для соцмереж. Нині художниця працює над новим проєктом – терапевтичними картками з ілюстраціями вправ із йоги.

Поспілкуватися з Анастасією Пономарьовою можна як онлайн, так і офлайн у Дрогобичі, за попередньою домовленістю.

• жінки
• культура
• Львів

Олексій та Тетяна разом ще з часів, коли росія анексувала Крим та атакувала Україну на Сході. 9 років тому чоловік вирішив добровільно долучитися до війська, а згодом за ним послідувала й Тетяна. 

Пара мобілізувалася до різних підрозділів – Тетяна служила медсестрою, а Олексій був піхотинцем. Пізніше їм вдалося перевестися до 65-тої окремої механізованої бригади, де змогли разом нести службу. Початок повномасштабного вторгнення подружжя зустріло на позиціях у Марʼїнці, що на Донеччині. Разом подружжя взялося працювати на медеваку та  вивозити поранених. Олексій за кермом, а Тетяна стежить за станом поранених бійців. Пара каже, що служити разом – це подвійний стрес і відповідальність. 

Поспілкуватися з Олексієм та Тетяною можна як онлайн, так і офлайн на Запоріжжі, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• Запоріжжя

Багато років тому Еллі Баліка вперше приїхала до України, як туристка. Британка познайомилася з українцями, спробувала місцеву їжу та вирішила, що хоче не просто повернутися, а оселитися в Україні. 

Згодом у Норвегії Еллі познайомилась з українцем, який став її чоловіком. Пара оселилася на Одещині. За сім років шлюбу в подружжя народилося троє дітей. Вони розуміють англійську, українську і російську, а Еллі з чоловіком спілкуються норвезькою.

Британка створила блог про Україну, який спершу вела лише для друзів, а потім перетворила на повноцінний проєкт для ширшої аудиторії. 

Поспілкуватися з Еллі Балікою можна як онлайн, так і офлайн на Одещині, за попередньою домовленістю.

• жінки
• культура
• Одеса

Iron Women — це безоплатна програма перекваліфікації жінок для  отримання професії машиністки екскаватора та водійки фронтального навантажувача.

Програма складається з теоретичного та практичного навчання, завершується атестацією на отримання професійної кваліфікації “машиніст екскаватора 5 розряду” та “водій навантажувача 4 розряду”.  

Навчання складається із занять онлайн з теорії (3 тижні) та практики у Київській області (3 тижні).

Навчання, проживання та харчування покриваються коштом проєкту Reskilling Ukraine та ETS Group.

Отримана кваліфікація дозволить жінкам працювати на посаді помічниці машиніста екскаватора або помічниці водія навантажувача. Вони зможуть виконувати роботу на закритих майданчиках без права виїзду на дороги загального користування.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу висвітлити навчання, які триватимуть з 11 серпня по 19 вересня. 

• жінки
• Київ

Олександра Мазур – голова ГО “Спільнота Оленівки”. З травня 2022-го року жінка шукала коханого у російському полоні. Сапер “Азову” Ярослав Отрок, захисник Маріуполя, разом з побратимами вийшов у полон з металургійного комбінату “Азовсталь” за наказом командування. 29 липня 2022-го року Ярослав загинув під час теракту в Оленівці на Донеччині, де росіяни утримували полонених “азовців”. 

Олександра спершу побачила ім’я коханого у списках поранених. Але у вересні 2022 року дізналася від свідка подій в Оленівці, що поранення Ярослава були несумісні з життям. А вже у жовтні дівчина отримала підтвердження від Патронатної служби “Азову”, що Ярослав — серед загиблих, чиї тіла повернули росіяни.

З того часу Олександра працює у ГО “Спільнота Оленівки”, допомагає іншим повернути своїх рідних додому та продовжує нагадувати про злочин росії в Оленівці. Одним з таких нагадувань стало впровадження постанови про вшанування памʼяті захисників і захисниць, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. 22 липня ВРУ ухвалила постанову і офіційно встановила 28 липня Днем вшанування памʼяті. 

Олександра Мазур готова до спілкування з журналістами як онлайн, так і офлайн у Камʼянці-Подільському або Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• полонені
• Київ
• Хмельницький

Анастасія познайомилася з Іваном Болотовим у 2014-му, і з того часу розпочалася їхня історія кохання. Повномасштабне вторгнення пара зустріла у Миколаєві, але згодом Іван перевіз кохану до батьків у Київ. А сам обороняв столицю, як військовий льотчик.  

Іван Болотов загинув у небі під час виконання бойового завдання 2-го лютого 2025-го року. На той момент військовому було 24 роки, він був льотчиком-винищувачем, капітаном Повітряних Сил. Життя Анастасії розділилося на до і після трагічної звістки. Дівчина каже, що найцінніший подарунок, який їй залишив чоловік – це син. 

У липні цього року Анастасія відкрила кавʼярню у Києві, яку назвала “Крилаті” і присвятила памʼяті Івана. Заклад готувала разом з друзями та рідними чоловіка, пофарбувала стіни в його улюблений колір і організувала розпис, який став художнім серцем простору. У закладі висять світлини загиблих пілотів, також у кав’ярні грає улюблена музика Івана Болотова.

Поспілкуватися з Анастасією Болотовою можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

До війни Олена працювала тренеркою у фітнес-клубі. Її робота була хобі й покликанням. Нині військова на псевдо “Фурія” —  інструкторка з тактичної медицини 114-ї бригади ТРО.

Олена  з першого дня повномасштабного вторгнення стала до лав ТрО у рідному Фастові, що на Київщині. Тоді її тричі виганяли з військкомату. Але вона знала: “Той, хто хоче — стукає. І йому обов’язково відкриють”. Спершу служила у ТРО бойовою медикинею, а згодом стала інструкторкою з такмеду. 

Після війни Олена мріє повернутися до спортзалу, бо там на неї чекають друзі, колеги та учні. А вдома чекають син і батьки.

Поспілкуватися з Оленою можна за попереднім запитом та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки