Теми за тегом: жінки

Волонтерка та депутатка Херсонської міської ради Оксана Погомій увесь період окупації міста чекала на звільнення від російських загарбників. А також допомагала тим, хто разом із нею переживав важкі часи. Жінці навіть вдавалося викладати відео із окупації. Також вона була у Херсоні, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС у червні 2023 року.

Оксана є керівником ГО “Справа громад Херсон”. Нещодавно організація створила Херсонський український культурний центр імені Олександра Меньшова (Олександр Меньшов —  український письменник з Херсона, який торік загинув на фронті). Це простір у сховищі, де проводять різноманітні заходи. Його можуть відвідувати усі охочі.

Одразу після деокупації Херсона ГО відкрила і волонтерську пекарню, де печуть хліб, який роздають військовим та місцевим. Саме у другу річницю звільнення Херсона (11 листопада) пекарня випече свою трьохсоттисячну хлібину. 

Журналісти мають змогу дізнатись більше та поспілкуватись із Оксаною у  Херсоні або у онлайн форматі. 

Довідково: Херсон росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення  (1 березня 2022 року).  ЗСУ звільнили місто від російських військових 11 листопада 2022 року. Окупанти продовжують регулярно обстрілювати місто.

• волонтери
• жінки
• культура
• окупація
• Херсон

Дарія Бондар раніше працювала юристкою, а Олена Ткач – займалася перекладами та була комунікаційницею. Обидві жінки покинули звичні кар’єри та обрали навчання у США на доулу завершення життя.

Дарія та Олена готувалися опікуватися тими, хто доживають останні дні, і допомагати переживати горе їхнім рідним. Втім, з’ясувалося, що в Україні попит на такі послуги набагато менший, аніж за кордоном. Натомість, до доул звертаються ті, хто переживає відчай через втрати під час війни.

Дарія працює з втратами, пов’язаними з війною. Йдеться про втрату домівки, тварин, внутрішньої опори, шлюбу, себе чи навіть смаку до життя. Олена ж працює з тими, хто втратив на війні коханого або кохану, з близькими та рідними зниклих безвісти та полонених.

Доули зауважують, що вони не психологи чи психіатри, вони не лікують. Натомість, доули смерті пропонують свою підтримку та співчуття. Сесії з доулами тривають до двох годин. Можуть відбуватися онлайн, або ж особисто, якщо є змога зустрітися.

Дарія Бондар перебуває на Київщині. Олена Ткач проживає у столиці. Доули готові до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

Довідково: Слово “доула” має давньогрецьке походження і перекладається як “служниця”. Раніше доули допомагали жінкам під час вагітності. У 2000-х роках у США запропонували створити професію, яка б супроводжувала людей у хоспісах. Так з’явилися доули завершення життя. 

• жінки
• постраждалі
• Київ

Ольга Куртмаллаєва — за фахом фінансистка. Їй 25 років.  Повномасштабне вторгнення рф застало дівчину у рідному Бердянську, що у Запорізькій області (нині місто окуповане).  Влітку 2022 року вона виїхала з окупації. 

Чоловік Ольги  — Руслан  —  на захисті країни з 2014 року (служив у зоні АТО/ООС). Уже 30 місяців він перебуває у російському полоні. Туди він потрапив під час оборони Маріуполя у 2022 році.

Ще у 2021 році у Ольги виявили лімфому Ходжкіна (рак лімфатичної системи). Попри важку хворобу, жінка активно бореться за визволення чоловіка — намагається не пропускати жодної акції, яка стосується військовополонених. Спершу Ольга стала співзасновницею громадської організації, яка допомагає бійцям 501 батальйону морської піхоти повернутися додому. Згодом, разом з іншими жінками, які борються за повернення морпіхів з полону, створила асоціацію  “Сила морської піхоти”, яка включає в себе 7 громадських організацій, 3 благодійних фонди та 1 обʼєднання сімей. Серед іншого,  жінки організовують акції, влаштовують зустрічі та спілкуються з представниками української влади.  Також асоціація займається правозахистом та реабілтацією звільнених з полону, психологічною підтримкою сімей та допомогою фронту.

Вже під час повномасштабної війни Ольга дізналась, що хвороба перейшла із другої стадії в четверту. Лікарі пов’язують це із великим стресом. Ольга пройшла 16 курсів хіміотерапії та вийшла в ремісію, але ще потребує трансплантації стовбурових клітин.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись з Ольгою у Києві.

• військові
• жінки
• полонені
• Київ

Українська жіноча збірна з футболу серед жінок з ампутацією вирушає на перший жіночий Кубок Світу з футболу серед жінок з ампутацією. Змагання проходитимуть у Колумбії з 4 по 11 листопада 2024.  Журналісти мають змогу поспілкуватись із учасницями та висвітлити, як вони готуються до виїзду. 

Загалом у команді 9 гравчинь із ампутаціями. Це жінки із різних куточків країни (Чернівці, Львів, Вінниця, Київщина та ін.). До прикладу, воротарка є переселенкою, яка проживає в Нідерландах. А капітанкою команди є ветеранка Ольга Бенда. Вона втратила ногу під час війни. 

Журналісти мають змогу поспілкуватись із командою на Черкащині 30 жовтня. Також є можливість поспілкуватись у день виїзду збірної  у Львові 31 жовтня. Можливе спілкування онлайн.

Довідково:  Спортивна ініціатива стала можливою  за підтримки  Української асоціації футболу серед людей з ампутованими кінцівками (УАФЛАК), жіночого департаменту Української асоціації футболу (УАФ) у партнерстві з громадськими організаціями “Табір Максимум” та “Шлях Чемпіонки”.

• жінки
• Львів
• Черкаси

Аліна – волонтерка з Миколаївщини. Жінка виховує двох синів. З початком повномасштабної війни Аліна взялася за підтримку українських захисників, спершу разом з подругою готувала їжу і передавала на фронт. Трохи згодом в Аліни з’явилася автівка, якою волонтерка особисто завозить на передову допомогу для бійців.

Аліна започаткувала благодійний фонд і назвала його за власним позивним “Незламна киця”. Жінка каже, що “кицею” її називали ще зі школи, а от “Незламна” додалося вже трохи згодом. У приміщенні благодійного фонду Аліна зберігає усе, що вдається придбати, зібрати та приготувати. Адже її фонд не полишив приготування їжі та сухпайків для захисників та захисниць.

Також Аліна має окрему кімнату, у якій зберігає важливі для себе речі: підписані прапори, гільзи, грамоти, подяки, сувеніри від бійців. Є там і стяг з фотографією її брата, який загинув 17 березня 2024-го року від влучання ворожого дрона.

Аліна перебуває у Новій Одесі, що на Миколаївщині. Волонтерка готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю. 

• волонтери
• жінки
• Миколаїв

Сашкові зараз 6 років, його обличчя є на обкладинці книги “Війна голосами дітей” (книга, що містить добірку дитячих цитат про війну, віднедавна з’явилась в американських книгарнях). 

Хлопчик народився в місті Бахмут, що на Донеччині (нині воно зруйноване і окуповане російськими військами). У цьому місті його батьки познайомилися під час волонтерської роботи. Мати Сашка допомагала дітям у складних життєвих обставинах, а батько відкрив боксерський клуб, щоб заохочувати молодь до занять спортом. Через рік після народження Саші на світ з’явилася його сестра Єва. Оскільки залишатись у регіоні було дедалі небезпечніше, сім’я переїхала у Тернопіль, місто на заході країни.

Від початку повномасштабної війни батько Сашка та Єви перебуває на передовій.  Фото, де  він читає книгу Тімоті Снайдера в окопі стало вірусним. 

“Коли тато повернеться з війни, він буде спати поруч зі мною, щоб не боятися тривог”, — так говорила Єва, коли їй було три. 

Їхня матір працює у БФ “Голоси дітей” і допомагає дітям й батькам, які постраждали від війни, у психологічному відновленні.

За попередньою домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із сім’єю у Тернополі або онлайн.

• військові
• діти
• жінки
• Тернопіль

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Валентина Нечволод працювала швачкою у Купʼянську на Харківщині. Жінка одразу хотіла евакуюватися, але не могла покинути матір, яка жила неподалік від міста. Проте 14-річного сина, який мешкав з нею у Куп’янську, залишати в окупації не хотіла.  Тож змушена була ухвалити непросте рішення – відпустити підлітка поїхати з волонтерами на підконтрольну Україні територію. 

Валентина 7 місяців провела в окупації без роботи, адже працювати на окупантів жінка не хотіла. Куп’янськ звільнили у вересні 2022-го року, разом з мамою Валентина виїхала до Харкова і взялася за пошуки роботи. Проте знайти постійне місце праці в місті, яке росіяни весь час обстрілюють і залишають без електроенергії, було непросто. Тож Валентина пройшла навчання для відкриття бізнесу. І вже незабаром їй вдалося отримати грант та започаткувати у Харкові жіночий простір “Незалежна”. 

В жіночому просторі працює три напрямки: салон краси, текстильна майстерня, ремонт одягу, а для діток проводять різноманітні свята. На роботу Валентина бере жінок-переселенок, які, як і вона колись, не можуть знайти роботу на новому місці. 

• жінки
• окупація
• Харків

Ольга Чернілевська – філологиня, працювала режисеркою дубляжу та менеджеркою проєктів з перекладу іноземних фільмів. У селі Буша, що на Вінниччині, жінка свого часу придбала дві хати, відремонтувала та здавала їх в оренду тим, хто приїжджав на відпочинок. Син Ольги – Ілля Чернілевський – у цивільному житті працював сценаристом, перекладав пісні для серіалів, писав вірші та музику. Ілля мобілізувався одразу з початком повномасштабного вторгнення, а через два місяці загинув.

Ілля не розповідав близьким, що йому доводиться бачити та переживати на війні, втім, Ольга каже, що творчість говорила за нього. Першу збірку віршів сина Ольга видала, як подарунок на його 21-річчя. Другу – посмертно. Назвала її “Я птах між тенет”, взявши рядок з вірша Іллі. Тіло сина Ольги досі залишається на окупованій ворогом території, жінка сподівається забрати його після звільнення села Кам’янка, що на Донеччині.

Цього літа у Бушу приїхала жінка, яка втратила на війні коханого. Поспілкувавшись із нею,  Ольга вирішила, що може запрошувати до своєї садиби мам та дружин загиблих військових. Перебування для них  безкоштовне. Ініціативу підтримала громада села: місцеві зголосилися готувати їжу, працівники історико-культурного заповідника пообіцяли проводити для них екскурсії. Незабаром жінка чекає на 15 гостей.

Довідково: Ольга Чернілевська перебуватиме закордоном до 12 листопада 2024-го року. Після повернення власниця садиби готова до спілкування з журналістами офлайн. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Рита із міста Авдіївка, що на Донеччині (знаходиться за 13 кілометрів від Донецька. Нині — окуповане). У 2015 році 11-річна Рита жила там без батьків, лише з бабусею. Будинок родини був у одному із найнебезпечніших районів міста. Дівчинці доводилось ходити в школу під постійними російськими обстрілами. Саме Риту однією із перших зустріла Олена Розвадовська, співзасновниця БФ “Голоси дітей”, коли допомагала дітям на Сході України. З того часу Олена, Рита та її бабуся  —  дружать. 

Після початку повномасштабної війни Рита з бабусею виїхали на захід країни. Там дівчина працювала в осередку благодійного фонду “Голоси дітей” і  вже сама допомагала дітям, які постраждали від війни. 

Згодом Рита переїхала на Київщину та одружилася. Обранцем  дівчини став хлопець, який нині боронить Україну. БФ “Голоси дітей” допоміг з організацією свята. Оскільки дівчини росла без батька, під вінець її вів один працівників благодійного фонду. Нині Рита при надії.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Ритою на Київщині. (Також є кадри із весілля дівчини).

Довідково: У лютому 2024 року росіяни окупували місто Авдіївка у Донецькій області. Внаслідок ворожих обстрілів населений пункт залишився в руїнах. 

• діти
• жінки
• окупація
• постраждалі
• Київ

Ґала Козютинська – режисерка та мисткиня з Києва. Жінка переїхала до Львова, жила на два міста, але не полишала мрії придбати дім у селі. З початком повномасштабного вторгнення Ґала вирішила, що час втілити задумане. Її коханий Віктор Петров підтримав ідею і вони разом почали шукати сільську хату,  в якій можна буде започаткувати мистецький простір. Дім мрії знайшли у селі Латірка, що на Закарпатті.

Придбали, почали реставрувати і навіть придумали назву для майбутньої мистецької резиденції – “Горище”. Згодом Віктор мобілізувався до Сил Оборони, а в травні 2023-го року чоловік загинув на Бахмутському напрямку. В хатині мрії Ґала залишилась сама. Але таки вирішила створити резиденцію, як хотіли разом з Віктором.

За рік Ґалі вдалося провести понад 20 зустрічей за участі творчої молоді. Разом з молоддю Ґала навчається прясти, білити грубу, шукати гриби, розбивати грядки. А також шукає різноманітні можливості для відпочинку та відновлення у мистецькій резиденції.

Ґала Козютинська перебуває на Закарпатті або у Львові. Мисткиня готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн.

• військові
• жінки
• загиблі
• культура
• Львів
• Ужгород