Теми за тегом: жінки

Людмилі — 77 років. За фахом вона анестезіолог-реаніматолог. На початку повномасштабного вторгнення жінка долучилась до порятунку поранених жителів окупованого Гостомеля на Київщині. (Двоє осіб мали осколкові поранення). У амбулаторії не було необхідних інструментів, тож їй доводилось зшивати поранених цивільних звичайною голкою і ниткою для шиття.

Нині Людмила плете маскувальні сітки разом із  командою місцевих мешканок-волонтерок “Червона калина”. Жінка долучається до волонтерства майже кожного дня. 

Журналісти мають змогу поспілкуватись із Людмилою на Київщині. 

Довідково: 24 лютого 2025 року виповнюється третій рік з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. 

• волонтери
• жінки
• окупація
• постраждалі
• Київ

Тетяна Грек впродовж останніх 15 років навчає карате дітей та дорослих. До повномасштабного вторгнення разом з чоловіком заснувала приватний спортзал у Бучі на Київщині. З початком великої війни родина опинилася в окупації, їхній спортзал росіяни розграбували, а будинок жінки розстріляли. Через два тижні окупації Тетяна з сім’єю зуміла вибратися на підконтрольну Україні територію.

Повернутися до Бучі жінка наважилася лише через рік. За цей час інші тренери, які залишилися у місті, відновили спортзал та почали знову навчати дітей. Тож після повернення на Тетяну вже чекали учні. Також у Бучі відновила роботу державна школа бойових мистецтв, куди жінку запросили викладати.

Поспілкуватися з Тетяною Грек можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю. 

• відбудова
• жінки
• злочини росіян
• окупація
• Київ

Галині Глобчастій – 58 років, до повномасштабного вторгнення вона працювала вчителькою математики і фізики та була сільською старостою Красноріченської громади Луганської області. Наприкінці лютого 2022 року село Галини – Макіївку – окупували росіяни, а 12 березня 2022-го жінку викрали. Росіяни привезли її до місцевої школи, питали, де заховала зброю. Бранку били та катували струмом. Пізніше Галину відпустили, але за умови, що збиратиме інформацію про своїх односельців і передаватиме її окупантам. 

Наступного дня Галина разом з чоловіком вирішила тікати з рідного дому: без грошей і документів. Подружжя змогло дістатися до Дніпра. В окупації у жінки залишилася незряча мати, яку сусідка згодом вивезла до Харкова.

Нині Галина з чоловіком живе у Львові. Після катування та втечі з окупації вона пройшла тривалу реабілітацію. Жінка вірить, що одного дня зможе повернутися до рідного села.

Поспілкуватися з Галиною можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• жінки
• злочини росіян
• окупація
• постраждалі
• Львів

Художниці Валентині Гук – 21 рік. Працює з акрилом, пастеллю, але найбільше – з акварельним чорним олівцем. Ним Валентина пише роботи, які називає – “без права на помилку”. 

Внаслідок російського обстрілу в квартирі художниці пошкодило балкон. Було повно розбитого скла. З тих уламків зʼявилася перша мозаїка Валентини. Згодом дівчина почала збирати скло, яке залишається після ворожих прильотів по Харкову. Художниця створює мозаїки виключно з того матеріалу, який знаходить на місці. А свої вже готові витвори розміщує або в зоні удару, або неподалік.

Поспілкуватися з Валентиною Гук можна, як онлайн, так і офлайн у Харкові, за попередньою домовленістю.

• жінки
• злочини росіян
• культура
• Харків

Катерина Шкумат  працювала тестувальницею та спеціалісткою з технічної підтримки. Розповідає, що ідея стати водійкою вантажівки виникла спонтанно, після того, як випадково дізналась  у мережі про шведський проєкт (“Reskilling Ukraine”), де навчають жінок керуванню транспортом  на категорії С, D, СE. Бачачи, скільки чоловіків нині захищають Україну, Катерина зрозуміла, що теж може бути корисною. Вибір нової професії  підтримали і батьки, і бабуся з дідусем. 

Нині Катерина уже працює водійкою вантажівки. Також у її планах – спробувати водити автовоз.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Катериною у Києві.

• жінки
• Київ

Анастасія Бугера зустріла повномасштабне російське вторгнення разом з батьками в Ізюмі, що на Харківщині. Туди вона приїхала на канікули, адже сама навчалася в університеті у Харкові. Анастасії довелося на власні очі побачити, що робить ворог з захопленим містом, вона рахувала скільки авіабомб скидали росіяни на Ізюм за годину, і знала, як небезпечно ходити за хлібом, адже кожен такий похід міг стати останнім.

Анастасія зуміла вибратися з окупації через п’ять місяців. Коли повернулася на підконтрольну Україні територію, то дізналася, що її коханий Костянтин, який у лютому 2022-го року перебував у Маріуполі та захищав “Азовсталь”, потрапив у полон. Востаннє Анастасія говорила зі своїм хлопцем 24-го квітня 2022-го року, тоді він надіслав їй фото та відео, і обіцяв повернутися додому. Анастасія чекає на Костянтина і робить усе, аби світ не забував про тих, хто досі у російському полоні. 

Поспілкуватися з Анастасією Бугерою на Харківщині можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Харків

Жінки-пасічниці започаткували кооператив під назвою “Свій до свого” ще у 2020-му році. Засновницею стала бджолярка у третьому поколінні Тетяна Сенчук. Каже, що шукати колег-жінок довго не довелося, адже у Полтаві з 2016-го року проходив форум “Пані Бджілка”. Там познайомилася з тими, хто захотів об’єднатися у кооператив.

На початку повномасштабного вторгнення кооператив опинився під загрозою розпаду. Чимало пасічниць переїхали до інших міст або навіть виїхали закордон. Втім, у 2023-му, бджолярки зустрілися і вирішили, що варто продовжувати працювати разом. Жінок підтримав проєкт “WeProsper”, який допоміг закупити та відремонтувати обладнання.

Нині кооператив складається з семи жінок та одного чоловіка. Залежно від сезону збирають від трьох до пʼяти тонн меду. Одним з основних продуктів, які створює кооператив, є крем-мед, який має однорідну текстуру і водночас зберігає всі корисні властивості меду. 

Поспілкуватися з Тетяною Сенчук та командою кооперативу можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• жінки
• культура
• Полтава

Людмила та Ігор жили на Львівщині. Пара виховувала двох синів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ігор без вагань вступив до лав ЗСУ, хоча не мав жодного військового досвіду.

Через місяць після того, як чоловік пішов на війну, помер його батько. За кілька місяців пішов із життя  рідний дядько Людмили, а через три тижні  трапилася ще одна важка втрата — від онкології померла її мама. 

Ігор служив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, де виконував обов’язки солдата й медика. Його підрозділ брав участь у звільненні Херсонщини та Миколаївщини, а також у важких боях під Кремінною та Бахмутом. Під час одного з боїв Ігор загинув. 

Втрату батька сини перенесли дуже тяжко. Емоційний стан особливо старшого сина (на той час йому виповнилося 6 років) сильно змінився: він став замкнутим, часто плакав, згадуючи батька, бабусю, дідуся. Були періоди, коли він не виявляв жодної цікавості до життя і на всі питання відповідав: “Мені все одно”  і “Я хочу до Татка на небо”. 

Для Людмили цей час теж був найбільшим випробуванням.  У березні 2024 року у родини сталася ще одна втрата: з життя пішов її вітчим, який був чудовим дідусем для дітей. Здавалося, що сил більше немає. Але врешті Людмила  зрозуміла одну істину: щоб дати щось іншим, спочатку потрібно наповнити себе.

Жінка звернулася до психологів, лікарів, і — до Бога.  Завдяки багатьом БФ, ГО сім’я побувала на психологічних, духовних таборах, ретритах.  І це допомогло Людмилі із дітьми повернутися до життя.  

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Львів

Людмилі Листопад —  41 рік. За фахом жінка економіст. На Полтавщині разом із чоловіком володіє невеличким сімейним бізнесом. Також у жінки 20 років водійського стажу. Вже під час повномасштабного вторгнення, у 2023 році, Людмила пішла в автошколу, щоб отримати права категорії “D”. Практику водіння на пасажирському автобусі жінка склала з першого разу, на відміну від більшості чоловіків з групи.

Згодом побачила у мережі оголошення від компанії міжміських і міжнародних пасажирських перевезень про пошук жінок на посаду водійки автобуса.  Через два тижні стажування її прийняли на роботу. Нині їздить з Полтави до Харкова і Києва, кермує автобусом на 50 пасажирів.

На жінку за кермом пасажирського автобуса реагують по-різному. Водії вантажівок можуть махати та показувати “клас”. Бувають пасажири, які спершу бояться “водійки та ще й блондинки за кермом”, але згодом дякують. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись з Людмилою у онлайн-форматі, або у офлайн-форматі у Києві.

• жінки
• Київ

Прикордонників Іллю та Аліну війна розлучила в Маріуполі навесні 2022 року. Обоє потрапили у ворожий полон, і не мали жодної інформації один про одного. Чоловік навіть думав, що коханої уже немає серед живих. 

Після 5-ти місяців неволі, у жовтні 2022 року, дівчину звільнили з полону і відтоді вона чекала на повернення коханого. Майже 2 роки від нього не було жодної звістки. Та 3 січня 2024 року пролунав дзвінок і вже за кілька секунд почулося рідне й довгоочікуване: “Це я…”. Ілля повернувся на Батьківщину і нещодавно пара одружилась.

• військові
• жінки
• полонені