Теми за тегом: жінки

Коли росія вперше атакувала Україну у 2014-му році, Галина Клемпоуз була ще студенткою. Дівчина почала активно волонтерити. У 2016-му році Галина вирішила стати військовослужбовицею, дівчина обіймала різні посади у війську, але зрештою зупинилася на аеророзвідці. Через рік Галина демобілізувалася, її батько загинув і дівчині довелося залишитися вдома, щоби доглядати за мамою. З початком повномасштабного вторгнення ветеранка хотіла мобілізуватися, але хлопець Галини, який обороняв Маріуполь, взяв з неї обіцянку, що дівчина залишиться в тилу, поки він не повернеться додому. Коханий Галини потрапив у російський полон разом з іншими захисниками “Азовсталі”. Так боротьба Галина за Україну переросла у боротьбу за українських полонених. Нині ветеранка працює комунікаційницею в Асоціації родин захисників “Азовсталі”. 

• військові
• жінки
• полонені

Ветеранка-парамедик Юлія “Куба” рятувала  поранених у найгарячіших точках фронту з 2014 року. Після повернення зі служби у 2019 році зайнялась дизайном одягу, брала участь в Ukrainian Fashion Week. Після початку повномасштабного вторгнення росії ветеранка повернулася до лав Збройних сил України задля порятунку життів. Вже із фронту жінка долучилась до створення бренду одягу під назвою Cubitus Dei, який шиють у цеху VETERANKA. Нещодавно у Франції презентували благодійну колекцію цього бренду – “Fire of Liberty”. Усі охочі можуть придбати перші аксесуари з колекції – брошки “Kolos”. Гроші з продажу спрямують на реабілітацію поранених військовослужбовиць, якими опікується Veteranka foundation.

Над створенням благодійної колекції “Fire of Liberty” також працювали волонтери цеху VETERANKA на чолі з конструкторкою відомих українських брендів  Ганною Суворкіною та український дизайнер  Станіслав Бітус. Під час повномасштабного вторгнення Станіслав змінив свій рід діяльності та замість модних суконь почав шити жіночу військову форму, очолив мілітарі цех “VETERANKA”, а після презентації колекції мобілізувався до лав Нацгвардії України. 

• військові
• жінки
• лікарі

Вікторія все життя боялася голок і втрачала свідомість навіть під час забору крові для аналізу. Попри це, 23-го лютого 2022-го року дівчина вперше здала кров для військових: хотіла допомогти українським армійцям на сході. Вже після 24-го лютого донорство стало для Вікторії постійним заняттям. Дівчина здає кров так часто, як лише дозволяють лікарі. 

Вікторія також почала активно вести блог про донорство. Вона розвінчує міфи та дає поради тим, хто лише починає цей шлях. Зокрема, розповідає про свій досвід, ділиться найкращими місцями для здачі крові та детально описує всю процедуру. Вікторія каже, що їй вдалося залучити чималу кількість людей до донорства крові. 

• волонтери
• жінки

Дівчата з IT-галузі, які активно допомагають українським захисникам з початку повномасштабного вторгнення, роблять для військових піхотні лопати. Адже зрозуміли, що, хоч такі лопати потрібні більшості українських воїнів, знайти недорогу лопату належної якості – вкрай важко. Тож дівчата об’єдналися у волонтерську ініціативу під назвою “Зубата лопата”. Їм вдалося налагодити виробництво якісних лопат, собівартістю 150 гривень за штуку. “Зубата лопата”. вже передала понад 18 тисяч лопат українським бійцям. Нині мета “зубатих” дівчат забезпечити піхотними лопатами 30 тисяч воїнів. 

• військові
• волонтери
• жінки

До повномасштабного російського вторгнення медикиня із позивним “Сяйво” здобула спеціальність історика-археолога, планувала працювати за фахом. З початком великої війни “Сяйво” вирішила, що кабінет вчителя історії може почекати, а евакуація поранених з лінії фронту – ні. Тому дівчина вирушила доброволицею до медичного батальйону “Госпітальєри”. Рятувала поранених у найгарячіших точках фронту, нині ж працює у одному зі стабілізаційних пунктів. Це місце, куди привозять поранених, чий стан потрібно оперативно стабілізувати і зробити все необхідне, щоб боєць дістався шпиталю. Безліч разів дівчині доводилося проводити реанімацію у екстремальних умовах, повертати захисників до життя. Але інколи медики безсилі. В таких випадках “Сяйво” боїться побачити в новинах обличчя бійця, якого не вдалося врятувати. 

Свого справжнього імені дівчина наразі не розкриває з міркувань безпеки.

• військові
• жінки
• лікарі

До початку повномасштабного російського вторгнення Юлія Вітова працювала журналісткою, її чоловік був телеоператором. З перших днів війни він мобілізувався і став бійцем територіальної оборони. Дівчина ж знімала сюжети, а трохи пізніше стала телеведучою. Часто під час прямого етеру Юлії доводилося стримувати емоції, адже там, де був її чоловік – відпрацював ворог. Врешті Юлія вирішила, що настав час приєднатися до коханого: 13 березня 2023-го дівчина долучилася до лав ЗСУ. Нині Юлія має позивний “Волинь” служить разом з коханим на посаді стрільця. Дівчина зізнається, що зі зростом — 1.57 сантиметрів та вагою — 45 кілограм, служба перший час давалася непросто. Після перемоги України військовослужбовиця планує отримати спеціальність психолога та підтримувати тих, хто буде потребувати її допомоги. 

Важливо: Юлія Вітова перебуває у зоні бойових дій. Готова спілкуватися з журналістами онлайн та надати необхідні відео та фото-матеріали. 

• військові
• жінки

Вітчим Альони Данілової служив ще з 2014-го року, побував у полоні, а з початком повномасштабного вторгнення — знову мобілізувався. Чоловік Альони мав військовий досвід: 2018 року він отримав кулеметне поранення та інвалідність, але це не зупинило його, щоб знову стати на захист України. А брат навчається у військовій академії, тож після початку вторгнення росіян від теорії — перейшов одразу до практичних занять. 

Наприкінці березня Альона створила канал у телеграмі, куди додала знайомих активних жінок. Це був початок Українського Жіночого Батальйону. Дівчата оперативно дізналися про основні потреби військових: каски, бронежилети, амуніція, аптечки, — і взялися їх забезпечувати. За рік роботи команда УЖБ отримувала подяки від військових, а наприкінці 2022-го їхню діяльність відзначив й президент України.

Команда запустила також низку інших ініціатив, серед яких проєкт “Голос жінки”, куди звертаються жінки, які потребують психологічної підтримки та бажають поділитися своєю історією. УЖБ поширює їхні розповіді у власних соцмережах, щоб світ знав, що довелося пережити українським жінкам.

• волонтери
• жінки

Курсантка Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Кожедуба Наталія Сосмій вторгнення росіян зустріла у Херсоні. У перші місяці окупації жінка їздила містом на велосипеді та передавала інформацію про росіян знайомим українським військовим. Наприкінці серпня Оксана вирішила виїжджати із Херсона. Але рейс перенесли, а до  будинку курсантки вдерлися 30 озброєних росіян. У Наталії вдома провели обшук, а саму жінку повезли до тамтешнього ізолятора тимчасового тримання. Там її били та тиснули на Наталію психологічно: зокрема, погрожували знайти та зґвалтувати її 16-річну доньку. “Говорили, що вивезуть мене на Донбас та пустять у бік українських військових, щоб свої розстріляли. Я сказала, що краще хай мене свої вб’ють, ніж я тут помру”, — згадує курсантка.

Також Наталія чула, як катують її однокурсника Олександра. Щоб врятувати хлопця, жінка погодилася взяти участь у записі російського пропагандистського відео. Наталія виїхала з Херсона, перебуває в безпеці та готова спілкуватися зі ЗМІ.

• жінки
• злочини росіян
• полонені

До повномасштабного вторгнення Діана Ільницька проводила курси батьківства та присвячувала себе вихованню двох дітей. Наприкінці лютого 2022-го року жінка почала активно волонтерити, передавала українським захисникам одяг та взуття. Згодом Діана помітила, що більшість військових сплять у неякісних спальниках, мерзнуть і не можуть нормально відпочити. Діані з командою благодійного фонду “Рій” вдалося розробити унікальні спальні системи, в яких бійцям спиться “як у ліжку”. За словами Діани, їхні спальники відповідають стандартам НАТО, але у кілька разів дешевші за закордонні аналоги.

Окрім цього, жінка організувала виробництво мобільних лазень. В одній лазні, яку виготовляє “Рій”, щодень може помитися, випрати і висушити одяг 150 військовослужбовців. Шість мобільних комплексів вже працюють на фронті, але виробництво на Київщині працює над виготовленням нових лазень. 

• волонтери
• жінки
• Київ

Чоловік Оксани — Андрій Ганкевич — мобілізувався 25 лютого минулого року та став бойовим медиком. Остання розмова Оксани з чоловіком відбулася об 11-й вечора 5 липня 2022 року, а вже о 1-й ночі він загинув. Того разу чоловік сказав Оксані: “Ти сильна, в тебе все вдасться, що б зі мною не сталося”. Саме ці слова дали Оксані змогу рухатися далі, шукати підтримку і виховувати трьох дітей. Своєю другою домівкою жінка називає Офіс підтримки родин військовослужбовців у Львові. Завдяки людям із Офісу Оксана зуміла створити власний проєкт “Продовжуй жити”. І вже сама намагається допомагати дружинам і матерям воїнів, які загинули, зникли безвісти чи потрапили в полон. Проєкт складається з кількох частин, одна з них — це фотосесія для жінок.  Авторка проєкту переконана, що позитивні емоції — це ліки, які дають сили сім’ям військових триматися у важкі часи.

• жінки
• загиблі
• полонені
• постраждалі