Теми за тегом: загиблі

Перед тим як мобілізуватися до бригади “Азов”, Світлана Ворова працювала провідною інженеркою на “Укрзалізниці” та виховувала трьох дітей. Один з синів – Олександр Кутузакій – долучився до “Азову” ще на початку його створення. 15 лютого 2015-го року авто, у якому їхав син Світлани, потрапило у ворожу засідку. Тіло Олександра забрали “кадирівці”, повернули понівеченим, але Світлана вирішила ховати сина у відкритій труні, аби показати жорстокість ворога.

Після втрати Олександра жінці було важко оговтатися. Перед цим у Світлани помер батько, свекор, вона розлучалась із чоловіком. Двоє молодших дітей допомогли Світлані пережити втрату та рухатися далі. 

У 2020-му році жінка вирішила продовжити справу загиблого сина та долучилась до бригади “Азов”.

Повномасштабне вторгнення Світлана зустріла разом з побратимами у Маріуполі і незабаром опинилась на “Азовсталі”. Командир військової пропонував жінкам скористатися зеленим коридором, але Світлана залишилась. 86 днів вона провела на металургійному комбінаті, вийшла у полон разом з побратимами та пережила 11 місяців у російській колонії. Військова каже, що жінок не катували фізично, але морально знущалися увесь час. Після повернення на Батьківщину Світлана провела вісім місяців у реабілітаційних центрах, шпиталях та санаторіях. А згодом повернулась до війська.

Світлана Ворова перебуває на Сході. Поспілкуватися з військовою можна онлайн або офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням з пресслужбою “Азову”.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі

Віктор Пеньковий прослужив військовим льотчиком 23 роки і з початком повномасштабного вторгнення рф став на захист України. Під час виконання одного із бойових завдань чоловік загинув.

Після втрати чоловіка дружина Світлана Пенькова почувалась загубленою. Шлях до відновлення був непростим. Іноді жінка три дні лежала вдома й навіть не могла обійняти дитину, адже все тіло боліло.

Через рік після втрати чоловіка Світлана заснувала громадську організацію “Відроджена”, яка займається підтримкою родин полеглих Героїв, та почала писати книгу. Згодом на світ з’явилась книга “Українські колібрі”, присвячена Віктору. Світлана хоче, щоб кожен пам’ятав, що навіть після трагічної втрати можна знайти нові сенси й жити далі, зберігаючи пам’ять про тих, кого щиро любиш.

Журналісти мають змогу поспілкуватись із Світланою у Вінниці та Києві. Також є можливість спілкування у онлайн-форматі. 

Довідково:  Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ
• Вінниця

Оксана Смірнова із міста Ірпінь, що на Київщині. На початку повномасштабного вторгнення рф  її син Сергій залишився захищати рідне місто. Він загинув у битві за Ірпінь 25 березня 2022, у свій день народження.

Після загибелі сина Оксана, яка до війна працювала дизайнеркою, почала підтримувати інших за допомогою арт-терапії. Вона створила безпечний простір та зібрала жіноче ком’юніті. На її майстер-класах учасниці створюють обʼємні іграшки, картини з вовни, малюють. Вироби продають на ярмарках родин загиблих Героїв, а всі виручені кошти передають побратимам полеглих воїнів.

До ком’юніті, зокрема, долучаються жінки, які пережили втрату рідних на фронті, жінки, у яких чоловіки боронять країну та жінки-переселенки. 

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Оксаною у Ірпені або у онлайн-форматі. Попередньо, наступного тижня має відбутись черговий майстер-клас. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Віолетта та Олег Нагорний усе життя прожили у Вінниці. Чоловік займався продажем будматеріалів, а жінка викладала вокал. Виховували трьох дітей: двох доньок та сина. Велика війна зруйнувала  сімейний затишок і всі плани на майбутнє. 

Олег записався до лав ТРО в перший день повномасштабного вторгнення, рішуче налаштований захистити найрідніших — свою родину. 14 травня 2024 року чоловік отримав смертельне поранення, коли йшов до поранених побратимів, аби спробувати їх врятувати. 

Бойовий медик, який був поруч з Олегом в останні хвилини його життя, казав, що він згадував про свою сім’ю. Просив переказати, що дуже любить Віолетту і дітей, і просив гідно виховати найменшого сина, який є татовою копією. За офіційними даними Олег вважається зниклим безвісти, але сім’я знає, що він загинув.

Раніше  Віолетта писала музику, але через війну творчість відійшла на другий план. Коли втратила Олега, вирішила присвятити йому пісню. Написала її на день народження чоловіка. Щоправда, присвятила її не лише Олегу, але й усім жінкам, які втратили своїх коханих Героїв. 

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Катерина та Артем Собченко одружилися у 2016 році. За рік у них народився син Артем. Згодом пара розлучилися, але вони зберегли теплі та дружні стосунки. 

Коли розпочалася повномасштабна війна, Катерина із сином були вдома у Миколаєві (місті на Півдні України). Жінка збиралась на роботу, аж раптом почула вибухи. 

Артем Собченко все своє життя присвятив військовій справі. Під час АТО служив у морській піхоті, але потім був змушений звільнитися через проблеми зі здоров’ям. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік одразу ж вирушив до військкомату, але отримав відмову. Та це не зупинило Артема. Він захищав рідний Миколаїв як доброволець та допомагав евакуювати людей із Маріуполя, а згодом долучився до 77-ї бригади ДШВ, як медик та головний сержант взводу. 

Під час боїв за Соледар Артем врятував 15 своїх побратимів, за що здобув звання Героя України з нагрудним знаком “Золота зірка” та був нагороджений орденом “За мужність”. Чоловік також брав участь в обороні Бахмута і під час одного з боїв врятував життя побратима, але сам не повернувся з поля бою. 

Катерина  отримала звістку про загибель Артема, коли їхній син  готувався йти до першого класу. Хлопчик замкнувся в собі та впав у глибоку депресію. Він майже увесь час мовчав та плакав, а коли наважувався вимовити кілька слів, то заїкався.  Жінка звернулась у БФ “Діти Героїв”. Артем почав працювати з психологом та відвідувати заняття з арт-терапії. Завдяки цьому він почав поступово повертатися до нормального життя. Тепер дитина більше розмовляє і навіть усміхається.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Миколаїв

Оксана Стародуб — мати двох дітей із Чернігова. Коли розпочалася велика війна, вирішила залишитися в рідному місті. На другий день повномасштабного вторгнення Микола,  чоловік Оксани,  вступив до лав територіальної оборони, адже прагнув захистити свою сім’ю та місто.

6 березня 2022 року російський мінометний обстріл поцілив у будинок Оксани. Жінка отримала тяжкі травми й не могла рухатися. Син-підліток допоміг перев’язати рани. Через безперервний російський вогонь, швидка допомога не їхала на виклик. Але додому зміг добратися Микола разом з побратимами. Військовий-медик наклав турнікет на ушкоджену ногу Оксани, далі жінку відвезли до лікарні. Медзаклад на той час був переповнений  пораненими. Через артобстріл не було світла, не вистачало персоналу. Питну воду підвозила спеціальна машина один раз на день. Їжу для пацієнтів та лікарів готували на вогнищі на вулиці. 

Вже згодом, жінка перенесла декілька операцій у Вінниці, самостійно ходити змогла лише у вересні 2022 року.   

Микола мужньо обороняв кордони Чернігівщини, а згодом батальйон, у складі якого він перебував, перевели на Донецький напрямок. 17 червня 2024 під час виконання бойового завдання чоловік Оксани отримав смертельне поранення. 

Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• постраждалі
• Чернігів

Ольга Чернілевська – філологиня, працювала режисеркою дубляжу та менеджеркою проєктів з перекладу іноземних фільмів. У селі Буша, що на Вінниччині, жінка свого часу придбала дві хати, відремонтувала та здавала їх в оренду тим, хто приїжджав на відпочинок. Син Ольги – Ілля Чернілевський – у цивільному житті працював сценаристом, перекладав пісні для серіалів, писав вірші та музику. Ілля мобілізувався одразу з початком повномасштабного вторгнення, а через два місяці загинув.

Ілля не розповідав близьким, що йому доводиться бачити та переживати на війні, втім, Ольга каже, що творчість говорила за нього. Першу збірку віршів сина Ольга видала, як подарунок на його 21-річчя. Другу – посмертно. Назвала її “Я птах між тенет”, взявши рядок з вірша Іллі. Тіло сина Ольги досі залишається на окупованій ворогом території, жінка сподівається забрати його після звільнення села Кам’янка, що на Донеччині.

Цього літа у Бушу приїхала жінка, яка втратила на війні коханого. Поспілкувавшись із нею,  Ольга вирішила, що може запрошувати до своєї садиби мам та дружин загиблих військових. Перебування для них  безкоштовне. Ініціативу підтримала громада села: місцеві зголосилися готувати їжу, працівники історико-культурного заповідника пообіцяли проводити для них екскурсії. Незабаром жінка чекає на 15 гостей.

Довідково: Ольга Чернілевська перебуватиме закордоном до 12 листопада 2024-го року. Після повернення власниця садиби готова до спілкування з журналістами офлайн. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Ґала Козютинська – режисерка та мисткиня з Києва. Жінка переїхала до Львова, жила на два міста, але не полишала мрії придбати дім у селі. З початком повномасштабного вторгнення Ґала вирішила, що час втілити задумане. Її коханий Віктор Петров підтримав ідею і вони разом почали шукати сільську хату,  в якій можна буде започаткувати мистецький простір. Дім мрії знайшли у селі Латірка, що на Закарпатті.

Придбали, почали реставрувати і навіть придумали назву для майбутньої мистецької резиденції – “Горище”. Згодом Віктор мобілізувався до Сил Оборони, а в травні 2023-го року чоловік загинув на Бахмутському напрямку. В хатині мрії Ґала залишилась сама. Але таки вирішила створити резиденцію, як хотіли разом з Віктором.

За рік Ґалі вдалося провести понад 20 зустрічей за участі творчої молоді. Разом з молоддю Ґала навчається прясти, білити грубу, шукати гриби, розбивати грядки. А також шукає різноманітні можливості для відпочинку та відновлення у мистецькій резиденції.

Ґала Козютинська перебуває на Закарпатті або у Львові. Мисткиня готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн.

• військові
• жінки
• загиблі
• культура
• Львів
• Ужгород

1-го жовтня о 8.45 Національна поліція України зупинить рух на Майдані Незалежності, аби провести Загальнонаціональну хвилину мовчання. Благодійна ініціатива “Вшануй” закликає персоналізувати захід. Для цього запрошують учасників акції принести на Майдан світлину загиблого захисника чи захисниці, які виборювали українську незалежність на передовій.

• військові
• загиблі
• Київ

Рух Veteranka запустив проєкт “Центр сили “План Б”, ініційований однією із учасниць руху Тетяною Борис, яка у лютому 2023 року втратила чоловіка, військовослужбовця 58 ОМПБр.

Місія проєкту – дослідження досвіду проживання втрати задля концептуальних змін у підході до роботи з родинами загиблих воїнів на всіх державних рівнях. У результаті члени родин загиблих отримають путівник проживання втрати, покликаний сприяти їхньому поверненню до активного суспільного життя.

Також Тетяна Борис своєю розповіддю починає цикл матеріалів про особистий досвід проживання втрати. 

Журналісти мають змогу поспілкуватись із Тетяною у Києві, а також дізнатись більше про проєкт “Центр сили “План Б”.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ