Теми за тегом: загиблі

11-13 січня у Києві представлять мистецьку інсталяцію “Вікно памʼяті”. Проєкт реалізовує ГО “Вшануй” спільно з художницею Веронікою Моль. Інсталяцію присвятять Хвилині мовчання, памʼяті про загиблих військових та тому, як українці живуть з цією памʼяттю під час війни. 

Інсталяція складається з двох частин: візуальної та аудіальної. Вона з’являтиметься у відкритих громадських просторах міста й запрошуватиме зупинитися. Візуально інсталяція нагадує вікна. У них видніється небо над могилами загиблих військових. На звороті кожного “віконечка” — імена. Аудіочастина складається з композиції, яка створена з реальних відповідей людей — це роздуми про Хвилину мовчання, про памʼять, про втому й роздратування, про те, що в публічній мові про загиблих здається фальшивим, а що навпаки — чесним і гідним.

Журналістам необхідно акредитуватися.

• загиблі
• Київ

Тетяна — мама чотирирічного Назарчика. До початку повномасштабної війни вона з чоловіком жила звичайним сімейним життям в Україні. У них був дім, плани на майбутнє та спільні мрії.

Чоловік Тетяни — Віталій —  був кадровим військовим, капітаном Збройних Сил України. Після закінчення військової академії він одразу розпочав службу в ЗСУ. Для нього це був не випадковий шлях, а свідомий вибір і справа життя — захищати країну, родину та майбутнє їхнього сина.

На момент втрати батька Назару був лише один рік і шість місяців. Син не пам’ятає тата, але зростає з розповідями про нього, з фотографіями та з розумінням, що батько — Герой України, людина честі, відповідальності й обов’язку.

Після загибелі чоловіка життя Тетяни кардинально змінилося. Каже, що разом із ним втратила опору, захист і той світ, у якому вони були щасливі. “Минуло три роки з моменту втрати. Біль не зник — він став частиною мого життя. Я досі проживаю цю втрату і щодня вчуся жити в реальності, яку не обирала. Єдине, що не дало мені зламатися і змусило рухатися вперед, — наш син. Саме він став тією силою, яка тримає мене на ногах попри весь біль”, — розповідає жінка. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з Тетяною у онлайн-форматі.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” підтримує дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Фонд пропонує негайну персоналізовану допомогу, включаючи гуманітарну допомогу, психологічну та медичну підтримку, а також можливості для навчання та розвитку дітей до досягнення ними повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі

Софія Залозна — мати шестирічної Мирослави. Жінка розповідає, що у 2014 році, рятуючись від агресії росії на Донбасі, переїхала до Волновахи на Донеччині (з березня 2022 місто перебуває під російською окупацією).

У 2017 році Софія долучилася до Державної прикордонної служби України. Саме там познайомилася з майбутнім чоловіком. У 2019 році у них народилася донечка Мирослава. 

У 2020 році подружжя звільнилося зі служби та переїхало до Польщі. У січні 2022 року вирішили повернутися додому, в Україну. Планували згодом виїхати в іншу країну, але не встигли — почалася повномасштабна війна.

На той момент подружжя перебувало в Харківській області, у батьків. Почалися обстріли та бомбардування. Сім’я ховалася в підвалах, жила в постійному страху, що в село зайдуть російські військові. 

Софія вирішила виїжджати з донечкою до Польщі, а чоловік залишився та приєднався до Сил Оборони України. 

Він загинув 31 липня 2022 року в селі Великі Проходи на Харківщині: підірвався на трьох протитанкових мінах. Йому було лише 27 років.

“Час зупинився. Я не могла повірити. Ми ж планували зустрітися, він мріяв приїхати у відпустку, обійняти донечку… Він так і не встиг по-справжньому прожити своє батьківство, хоча безмежно любив Міру”, — розповідає Софія.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з сімʼєю в Ірпені на Київщині або у онлайн-форматі.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” підтримує дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Фонд пропонує негайну персоналізовану допомогу, включаючи гуманітарну допомогу, психологічну та медичну підтримку, а також можливості для навчання та розвитку дітей до досягнення ними повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі

Оксана Боркун та Володимир Гунько познайомилися у 2020-му році у соцмережах. Закохані були разом два роки, планували майбутнє, але мрії скасувало повномасштабне вторгнення. 

У 2013-му році Володимир брав участь у Революції Гідності, а згодом долучився до українського війська добровольцем. Майже через рік служби військовий потрапив у полон поблизу Іловайська на Донеччині. У неволі чоловік пробув девʼять місяців, після обміну повернувся до цивільного життя. А з початком великої війни знову взяв зброю до рук. Володимир загинув у бою за Бахмут у липні 2022-го року. 

Після звістки про смерть коханого Оксана створила у соцмережах спільноту дружин загиблих захисників “Маємо жити”. Свого часу Володимир дарував дітям полеглих військових подарунки на День Святого Миколая — Оксана продовжила цю справу. Згодом спільнота жінок зросла до шести тисяч учасниць. Оксана започаткувала благодійний фонд, зібрала команду фахівців і нині підтримує тих, хто проходить через втрату та горе. Жінки працюють з психологами, отримують юридичну підтримку та допомагають розвивати нову культуру памʼяті про загиблих. 

Поспілкуватися з Оксаною Боркун можна як онлайн, так і офлайн в Ірпені на Київщині, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Ярослава Шевцова родом зі Сватового, що на Луганщині. У рідному місті була власницею фітнес-студії. 8-го березня 2022-го року Ярославі з маленьким сином довелося покинути дім, того ж дня Сватове захопили ворожі війська. Нині місто під російською окупацією. 

Жінка виїхала до Франції, у новій країні їй вдалося знайти роботу, а син пішов до садочку. У жовтні 2022-го Ярослава познайомилася з Олександром Коломійцем, українським військовим, який воював з 2015 року. Пара спілкувалася онлайн та мріяла про зустріч. 2 січня 2023-го закохані вперше зустрілися, разом провели місяць і вирішили, що в червні Ярослава повернеться до України, щоб одружитися. 

Але 27-го березня 2023-го їй повідомили, що Олександр потрапив під мінометний обстріл — його серце зупинилося у лікарні. Ярослава вирішила повертатися та жити у Вінниці — це місто Олександр вважав найкращим в Україні.  Там жінка запланувала відкрити кав’ярню у памʼять про загиблого коханого. Коштів їй бракувало, але Ярославу підтримала подруга та побратими Олександра. Так у Вінниці зʼявилася сімейна кавʼярня “Simba”. Заклад проводить благодійні збори та підтримує побратимів Олександра. 

Поспілкуватися з Ярославою Шевцовою можна як онлайн, так і офлайн у Вінниці, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Подія присвячена трагедії міст-героїв України Бучі й Ірпеня та Бучанського району, які у 2022 році опинилися в епіцентрі бойових дій і стали символом стійкості українського народу. У перші тижні широкомасштабного вторгнення саме Буча була одним із ключових рубежів оборони Київщини: тут українці стримували наступ ворога на столицю, зупиняючи колони ворожої техніки на підступах до Києва. А кадри з деокупованої вулиці Яблунської відкрили світові масштаби звірств російської армії, зробивши Бучу символом спротиву й боротьби.

На заході згадають ті події через особисті історії людей, які, зокрема, зафіксовані в книжках Ольги Воробйової “Голоси пам’яті. Буча – місто-герой” та “Нескорений Ірпінь”. Пролунають свідчення очевидців, розповіді родин загиблих і спогади тих, хто бачив трагедію на власні очі. Подія стане майданчиком живої пам’яті – простором осмислення пережитого та вшанування українців, які віддали життя за свободу.

У заході візьмуть участь:

• Наталія Вербова – вдова закатованого окупантами тероборонівця Андрія Вербового;
• Ольга Воробйова – авторка книжок спогадів “Голоси пам’яті. Буча – місто-герой”, “Нескорений Ірпінь”;
• Костянтин Кукушкін – координатор видання цих книжок;
• Людмила Гуменюк – мати Романа Шиманського, військовослужбовця, який 25 лютого 2022 року загинув під час підриву Гостомельського мосту через річку Ірпінь, зупинивши колону ворожої техніки, що прямувала на Київ;
• Олександр Дубчак – сапер, який здійснював підрив Гостомельського мосту;
• Андрій Галавін – настоятель храму Андрія Первозванного у Бучі, який хоронив загиблих жителів міста;
• Дмитро Гапченко – керуючий справами Бучанської міської ради;
• Юрій Савчук – генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні, голова експедиції Музею на деокуповану Київщину у квітні 2022 року.

Під час зустрічі будуть продемонстровані документальні кадри та світлини, що зафіксували наслідки окупації Бучі та навколишніх населених пунктів.

Журналістам необхідно зареєструватись на захід.

• загиблі
• злочини росіян
• окупація
• Київ

Військовослужбовиці 63-ї окремої механізованої бригади на псевдо “Білка” 20 років. Дівчина залишилася вдовою — її чоловік Павло загинув на передовій. Після втрати коханого вона долучилась до армії, аби боротися з ворогом. 

“Білка” обрала для себе фах, повʼязаний із дронами, адже Павло також був оператором дронів. Дівчина хотіла працювати з розвідувальним дроном, але нині пілотує FPV. Військова вже пройшла навчання та служить у бригаді, де виконує бойові задачі. Вона переконана, що завдяки польотам відчуває, ніби її чоловік поруч, адже продовжує його роботу. 

Поспілкуватися з “Білкою” можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням з пресофіцером.

• військові
• жінки
• загиблі

Панельну дискусію “Памʼять про загиблих. Як вшанувати пам’ять у публічних просторах так, щоб не знеособлювати загиблих” організовує ГО  “Українські ЛҐБТІК+ військові та ветерани за рівні права”. 

Під час дискусії учасники обговорюватимуть, як у публічних просторах вшановувати памʼять полеглих, не зводячи її лише до абстрактних символів, а зберігати імена та людську присутність. Окремо сфокусуються на формах видимого й гідного вшанування відкритих та закритих ЛГБТК+ захисників та захисниць у міському середовищі, зокрема, на ідеї створення алеї памʼяті. 

Учасники: 

• Олександр Деменко — голова ГО “Українські ЛҐБТІК+ військові та ветерани за рівні права”;
• Яків Лавринець — співголова ГО “ХЖО Сфера”, співорганізатор ХарківПрайду;
• Оксана Боркун — очільниця БФ “Маємо жити”, засновниця спільноти дружин загиблих захисників;
• Вероніка Голубнича — представниця ГО “Вшануй”;
• Дмитро Костюминський — військовий, художник-постановник, актор і театральний режисер, автор меморіалу “Дерево памʼяті” (онлайн).

На захід необхідно зареєструватися. 

• військові
• загиблі
• Київ
• ЛГБТ

Один з напрямів роботи Данської ради у справах біженців (DRC) в Україні  — нетехнічне обстеження території та очищення від вибухонебезпечних предметів. DRC займається тим, що тренує саперів ДСНС, а також навчає охочих цивільних шукати вибухонебезпечні предмети.

4-го вересня 2025-го року під час атаки команда DRC проводила цивільні гуманітарні заходи — працювала над розмінуванням території, аби відновити безпечний доступ до необхідної інфраструктури, сільськогосподарських угідь та житлових будинків. Від ракетного удару загинуло двоє демінерів і ще вісім отримали поранення. 

Данська рада у справах біженців запевняє, що залишається відданою своїй місії. Незважаючи на ризики та виклики, команди з розмінування виконують цю роботу, щоб запобігти подальшим жертвам від наземних мін та нерозірваних боєприпасів.

Поспілкуватися з командою DRC можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• загиблі
• злочини росіян
• постраждалі
• розмінування

29 серпня українці вшановуватимуть памʼять захисників і захисниць, які полягли під час захисту Батьківщини. До Загальнонаціональної хвилини мовчання о 9.00 долучитися можна у таких містах: 

Київ, Львів, Хмельницький, Біла Церква, Хорол, Чернігів, Вінниця, Полтава, Стрий, Ужгород, Миргород, Рівне, Івано-Франківськ, Харків, Дніпро, Одеса. 

До заходу також долучаються українські бізнеси, зокрема, Укрзалізниця. 

Журналісти мають змогу висвітлити акцію та поспілкуватися із організаторами із ГО “Вшануй”. 

• військові
• загиблі
• Київ