Теми за тегом: загиблі

Дафна Сосновська — співзасновниця проєкту “Завдяки”. Ідея ініціативи виникла у неї через розчарування тим, як в Україні вшановують загиблих від початку російсько-української війни у 2014 році. У 2023 році Дафна вирішила діяти: зібрала однодумців — і так почав формуватися проєкт.

“Завдяки” прагне не лише увічнити пам’ять загиблих за Україну, а й розповісти про їхні життя, мрії, цінності та внесок у боротьбу за свободу. До проєкту може долучитися кожен, адже основний пріоритет команди — зберегти усі спогади про Героїв. 

Платформа поєднує базу даних, документальні фільми та анкети, які дозволяють рідним, друзям, побратимам та просто знайомим ділитися спогадами. Нині команда працює над масштабною ідеєю: зібрати дані про всіх, хто загинув з 2014 року, і створити документальні фільми, які розкажуть про цих людей.

Поспілкуватися з Дафною Сосновською та командою проєкту можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Дарʼя Ульман — дружина військового Кирила Ульмана, який загинув 15 лютого 2024-го року. На початку повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав Добровольчого формування територіальної громади в Дніпрі, яке створили ветерани 12-ї бригади НГУ “Азов”. У грудні 2022 року приєднався до лав Третьої окремої штурмової бригади в складі протитанкового батальйону. Кирило загинув від снайперської кулі. 

Дарʼя розповідає, що її чоловік захоплювався військовою справою. Після його загибелі, жалкувала, що не розпочала тренування разом з Кирилом. За рік Дарʼя закінчила 6 курсів та пройшла 2 повноцінні вишколи. А згодом створила власну спільноту, яка займається військовими вишколами для жінок.  Назвала її Community Ulman на честь загиблого коханого. 

Тренування вже пройшли понад 80 жінок, завдяки проєкту вдалося задонатити 115 тисяч гривень бойовим побратимам Кирила. 

Журналісти матимуть змогу висвітлити тренування 22 березня. 

Поспілкуватися з Дарʼєю Ульман можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Ганна — мама двох синів, дружина військовослужбовця, який загинув на війні. Їхня родина вперше втратила дім ще у 2014 році. До того сім’я жила в Оленівці на Донеччині. Після початку бойових дій родина виїхала з чотирирічною дитиною, залишивши в окупації власний будинок та все майно. Після кількох переїздів оселилися в місті Білозерське на підконтрольній Україні частині Донеччини. Придбали житло, чоловік виграв грант і відкрив власну справу, у подружжя народився другий син.

У 2022 році через повномасштабне російське вторгнення їм знову довелося залишити все. Придбане житло родина передала для потреб Збройних сил України — певний час там жили українські військові. 

Влітку 2024 року чоловік приєднався до лав ЗСУ. Він пройшов навчання та служив оператором реактивної системи залпового вогню. З 23 жовтня 2024 року вважався зниклим безвісти. Через чотири місяці родині повідомили, що ДНК репатрійованого під час обміну тіла збіглося з його зразками. У березні 2025 року його поховали.

Після загибелі чоловіка жінка залишилася з дітьми без підтримки рідних  у новому місті. Найскладнішим, за її словами, було повідомити синам про смерть батька. 

Родина отримала психологічну допомогу від благодійного фонду “Діти Героїв”. Підтримка спеціалістів стала важливою складовою адаптації дітей і матері до нової реальності.

Нині родина живе в Києві, винаймає житло. Старший син майже все дитинство провів у переїздах, а молодший народився вже під час війни.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з сімʼєю у онлайн форматі.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі

Брати Руслан і Валерій Пелехаті до повномасштабного вторгнення жили звичайним життям. Валерій працював на пошті, а Руслан був баристою.  Він мріяв відкрити власну кав’ярню, але велика війна поставила всі плани на паузу.

З перших днів російського повномасштабного вторгнення обидва брати вже були у військкоматі. Через великі черги охочих, долучився до війська зміг лише Валерій, Руслана ж попросив залишитися з родиною. 

Через рік служби Валерій загинув від уламкового поранення. Смерть брата повністю спустошила Руслана — усе життя вони були найближчими людьми. Переглядаючи їхні спільні фотографії, Руслан задумав відкрити кав’ярню на честь Валерія, а його світлину зробити центральним елементом інтер’єру. Зараз кавʼярня “Remember” у Тернополі стала не лише символом памʼяті про брата і захисника України, а й місцем підтримки для інших військових. 

Поспілкуватися з Русланом Пелехатим можна як онлайн, так і офлайн у Тернополі, за попередньою домовленістю.

• військові
• загиблі
• Тернопіль

У четверті роковини страшної трагедії, що сталася у Драмтеатрі в Маріуполі, журналістів запрошують  відвідати меморіальні заходи і вшанувати пам’ять загиблих цивільних і військових. 

Зокрема, 15 березня у Києві відбудеться молебень. 16 березня відбудуться меморіальні заходи із вшанування загиблих у Драматичному театрі Маріуполя у різних містах України: Києві, Вінниці, Дніпрі, Житомирі, Запоріжжі, Івано-Франківську, Львові, Калуші, Кам’янському, Кременчуці, Кропивницькому, Полтаві, Кривому Розі, Одесі, Рівному, Тернополі, Ужгороді, Хмельницькому, Черкасах, Чернівцях. 

Довідково: 16 березня 2022 року російські окупанти скинули авіабомби на Маріупольський драмтеатр. Напис “ДЕТИ”, зроблений великими літерами і добре помітний з неба, не зупинив їх. У театрі переховувалися сотні маріупольських родин. У той день загинули сотні невинних, серед них – діти.

Російська окупаційна влада відновила будівлю, назавжди знищивши можливість провести справедливе розслідування щодо загиблих у Драмтеатрі.

• діти
• загиблі
• злочини росіян
• Київ
• Дніпро
• Львів
• Одеса

До 4 роковин російської окупації села Ягідне Лабораторія журналістики суспільного інтересу створила аудіогід “Ягідне. Село в полоні”. Презентація відбулася 3-го березня в самому населеному пункті на Чернігівщині, де жертвами російських воєнних злочинів стали 368 місцевих жителів.  

Саме 3 березня 2022-го року росіяни зігнали до шкільного підвалу майже всіх мешканців села, серед яких були десятки літніх людей, дітей і немовлят. Їх тримали як живий щит, не дозволяючи залишити тісне приміщення, тоді як у самій школі російські військові облаштували штаб. У жахливих умовах в підвалі померли десятеро людей.  

Цей аудіогід — документальна екскурсія місцем воєнного злочину — територією школи та її підвалу. Англійську версію гіду озвучив американський історик Тімоті Снайдер, а голоси жителів англійською начитали американська публіцистка Енн Епплбаум, канадська політикиня Христя Фріланд, британський журналіст і дослідник пропаганди Пітер Померанцев, американська журналістка Сейбра Ейрес, американсько-французький письменник Джонатан Літтелл та американська історикиня Марсі Шор. 

Аудіогід доступний для прослуховування українською та англійською мовами на платформах Apple Podcasts, Spotify та YouTube. QR-код із відповідним посиланням розміщено на банерах поруч зі школою, яку продовжують відвідувати туристи та іноземні делегації. 

За попередньої домовленості для ЗМІ може бути організована можливість поспілкуватися з представниками Лабораторії журналістики суспільного інтересу онлайн або офлайн у Києві.

Довідково: Команда Лабораторії має унікальний зв’язок із громадою села, оскільки її журналісти були одними з перших, хто відвідав звільнену Чернігівщину у квітні 2022 року. На основі задокументованих свідчень ягіднянців було створено документальний фільм, який разом із репортажем із села було опубліковано в журналі TIME у випуску, присвяченому століттю видання. Окрім англійської, фільм перекладено ще вісьмома мовами, зокрема іспанською, італійською, китайською, корейською, португальською, російською, турецькою та французькою.
Історія про Ягідне також увійшла до книги репортажів “Найстрашніші дні мого життя”, яка стала історичним документом першого року повномасштабної російської війни проти України.

• загиблі
• злочини росіян
• окупація
• постраждалі
• Київ

Сергій Петренко військовослужбовець на псевдо “Башня” — син Наталії Петренко — загинув у ніч на 29 липня 2022 року. Боєць зустрів повномасштабне вторгнення у Маріуполі, боронив місто, згодом “Азовсталь” і перед виходом за наказом у полон подзвонив батькам та звелів готувати йому амуніцію, щоб після повернення знову долучитися до війська. 

Імʼя Сергія Петренка було в одному з перших списків убитих під час російського теракту в Оленівці. Мати Наталія вирішила не замикатися у своєму горі та підтримати побратимів Сергія. У памʼять про сина вона створила онлайн-платформу “Башта”, яка допомагає військовим знайти себе у цивільному житті. 

Наталія разом з однодумцями зібрала корисну для ветеранів інформацію в одному місці: від медичної, психологічної та юридичної допомоги до курсів та навчань.  

Поспілкуватися з Наталією Петренко можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• Київ

12 березня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні  відбудеться захід пам’яті добровольця угорського та єврейського походження Беньяміна Ашера, який боровся і загинув за Україну.

Беньямін народився 10 травня 2004 року в Будапешті (Угорщина). У 2019 році разом з батьком переїхав до Торонто (Канада) та став постійним резидентом цієї країни.

У 2021 році підписав контракт зі Збройними силами Угорщини, в лавах яких дослужився до сержантського звання. У березні 2023 року, незважаючи на діагноз “високофункціональний аутизм” і проходження дійсної військової служби в іншій країні, вирушив до України, де вступив до одного з підрозділів у складі Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У січні 2025 року перевівся до Третього армійського корпусу, де долучився до логістичного підрозділу 2-го механізованого батальйону 3-ї ОШБр, водночас виконував обов’язки бойового медика та стрільця.

Беньямін швидко здобув друзів і побратимів в обох підрозділах, в яких проходив службу. За мовчазність і зосередженість отримав псевдо “Немо”. Брав участь у боях на донецькому та харківському напрямах.

Загинув 24 травня 2025 року на харківському напрямку внаслідок атаки ворожого дрона під час надання допомоги іншому пораненому іноземному добровольцю.

Беньяміна було поховано 27 листопада 2025 року на Національному військовому меморіальному кладовищі (с. Мархалівка) з усіма воїнськими почестями в присутності представників угорської та єврейської спільнот України. Над його труною разом з військовим капеланом молитву здійснив головний рабин України Моше Реувен Асман.

Беньямін Ашер посмертно був удостоєний відзнаки Міністра оборони України “Залізний хрест”, ордена “За мужність” 3-го ступеня. 25 лютого 2026 р. в холі Конґресу Українців Канади (м. Торонто) Беньямін також був удостоєний медалі “За самопожертву”.

На заході пам’яті буде присутній батько Беньяміна Натан Ашер.

• військові
• загиблі
• Київ

Дарʼя Ульман — дружина військового Кирила Ульмана, який загинув 15 лютого 2024-го року. На початку повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав Добровольчого формування територіальної громади в Дніпрі, яке створили ветерани 12-ї бригади НГУ “Азов”. У грудні 2022 року приєднався до лав Третьої окремої штурмової бригади в складі протитанкового батальйону. Кирило загинув від снайперської кулі. 

Дарʼя розповідає, що її чоловік захоплювався військовою справою. Після його загибелі, жалкувала, що не розпочала тренування разом з Кирилом. За рік Дарʼя закінчила 6 курсів та пройшла 2 повноцінні вишколи. А згодом створила власну спільноту, яка займається військовими вишколами для жінок.  Назвала її Community Ulman на честь загиблого коханого. 

Нині тренування пройшли понад 80 жінок, завдяки проєкту вдалося задонатити 115 тисяч гривень бойовим побратимам Кирила. 

Журналісти матимуть змогу висвітлити тренування. 

Поспілкуватися з Дарʼєю Ульман можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

2 березня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні  відбудеться меморіальна акція “6700”, присвячена вшануванню жертв Корюківської трагедії 1943 року. Адже саме 6 700 людей жорстоко вбили протягом 1-2 та 9 березня окупаційні війська нацистів та їхніх союзників — угорської 105-ї легкої дивізії — знищивши дотла селище з усіма його жителями, від немовлят до літніх і немічних.

Цей захід започатковує щорічну традицію запалення свічок у Музеї війни, що символізує пам’ять про знищених мирних жителів містечка Корюківка на Чернігівщині. Цей злочин стоїть в одному ряду зі злочинами нацистів у чеській Лідице, білоруській Хатині, у французькому селищі Орадур-сюр-Глан.

Нині ж, коли росія свідомо вчиняє воєнні злочини проти цивільного населення України, Корюківська трагедія набуває особливого звучання, потребує осмислення та привернення уваги міжнародної спільноти. Усі демократичні сили мають засудити злочини проти людяності і нагадати світові, що для такого немає терміну давності.

Довідково: Співорганізатори заходу: Український інститут національної пам’яті та Національний музей історії України у Другій світовій війні.

• загиблі
• культура
• Київ