Теми за тегом: загиблі

12 травня у Музеї війни відбудеться показ документального фільму “Танець з вогнем”. Кінострічка презентує історію життя та боротьби Вадима Хлуп’янця – артиста  Київського національного академічного театру оперети, який змінив сцену на поле бою і загинув у Війні за Незалежність України.

З початком російської агресії проти України в 2014 році Вадим Хлуп’янець був змушений залишити рідний Донецьк та переїхати на Житомирщину. Вадим – випускник Київського хореографічного училища, був артистом балету Київського національного академічного театру оперети. З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну став на захист держави. Спершу служив в лавах Сил територіальної оборони ЗСУ, згодом доєднався до “Легіону Свободи” Національної гвардії України. 26-річний Вадим Хлуп’янець загинув 15 листопада 2022 року в боях біля Бахмута Донецької області.

Під час заходу відбудеться зустріч із творцями кінострічки, а саме співзасновницею Платформи пам’яті “Меморіал” Гаяне Авакян та авторкою фільму Діаною Жвінкліс.

Журналістам необхідно акредитуватись. 

Довідково: Показ фільму організовано спільно з Платформою пам’яті “Меморіал”.

• військові
• загиблі
• Київ

Син Ольги та Сергія — Олександр Гряник — вступив до лав “Азову” одразу після завершення інституту. З 2015 року почав нести службу під Маріуполем. 

Згодом Олександр долучився до спецпідрозділу снайперів “Знаки”. На початку лютого 2022 року військовий звільнився зі служби і одразу вирушив у Карпати. Адже завжди обожнював походи у гори. 

Втім, як тільки росіяни розпочали повномасштабне вторгнення, хлопець одразу повернувся до війська. Брав участь у боях за Київщину і рвався до побратимів у Маріуполь. Коли Головне управління розвідки запропонувало йому доєднатися до спецоперації у оточеному місті, одразу погодився. Олександр отримав поранення в перший день, як опинився в Маріуполі, але ще місяць боронив місто. 

Військовий загинув, коли окупанти застосували фосфорні авіабомби по металургійному комбінату “Азовсталь”, де перебували українські захисники. Мати про смерть Олександра дізналася із соцмереж. 

На річницю загибелі батько Олександра разом з його друзями піднявся на Говерлу. На заклик піти у гори відгукнулося аж 150 охочих — так батьки Олександра зрозуміли, що ініціатива потрібна, адже підтримує тих, хто втратив близьких на війні. 

Нині до походів Сергія та Ольги долучаються родини загиблих військовослужбовців.  

Поспілкуватися з Сергієм та Ольгою можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• загиблі
• злочини росіян

Олексій Найденко долучився до захисту України ще у 2014 році, проходив службу у складі 28-ї окремої механізованої бригади. До цього понад 15 років працював боцманом на газових суднах. Із початком повномасштабного вторгнення не залишився осторонь — повернувся з-за кордону, щоб знову стати на захист держави, цього разу у складі 67-ї окремої механізованої бригади (ДУК ПС).

У 2023 році його було списано зі служби за станом здоров’я. 25 листопада 2024 року він помер у лікарні внаслідок ускладнень після отриманих поранень.

Дружина військового, Олена, з 2016 року займається волонтерською діяльністю. Вона є засновницею ініціативної групи “Черкаські чарівниці”, яка виготовляє сухі пайки та готові страви у реторт-пакетах для військових на передовій, а також відвідує поранених захисників у лікарнях.

У подружжя є син — 13-річний Матвій Найденко. Він навчається у 8 класі, активно бере участь у спортивних заходах, зокрема у змаганнях “Пліч-о-пліч” (регбі, футбол, гандбол). З 2020 року родина також долучалася до благодійних забігів і марафонів на підтримку військових.

За словами матері, Матвій був дуже прив’язаний до батька. Коли той працював у морі, хлопець допомагав удома, а після його втрати став для матері підтримкою та активно долучається до волонтерської діяльності.

Родина не змінювала місце проживання і продовжує жити у Черкасах. Матвій є підопічним благодійного фонду “Діти Героїв”.

У 2025 році однією з мрій Матвія був автограф українського футболіста Артема Довбика. Це бажання вдалося реалізувати за підтримки Даніеля Салема та Ліди Лі. Нині хлопець зосереджений на заняттях футболом і готується до вступу у футбольну школу.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з сімʼєю в онлайн форматі.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі

Забіг памʼяті Героя України та бійця “Азова” Максима Кагала відбудеться у столиці 29 березня. Захід організовує ГО “Асоціація родин захисників “Азовсталі”. 

Максим Кагал на псевдо “Пістон” — Герой України, служив старшим лейтенантом полку “Азов” (нині — 12-а бригада спеціального призначення НГУ). Максим професійно займався спортом, був Чемпіоном світу з кікбоксингу ISKA серед дорослих. 

Максим Кагал загинув 25 березня 2022 року під час оборони Маріуполя. 

Для участі необхідно зареєструватися.

• військові
• загиблі

Дафна Сосновська — співзасновниця проєкту “Завдяки”. Ідея ініціативи виникла у неї через розчарування тим, як в Україні вшановують загиблих від початку російсько-української війни у 2014 році. У 2023 році Дафна вирішила діяти: зібрала однодумців — і так почав формуватися проєкт.

“Завдяки” прагне не лише увічнити пам’ять загиблих за Україну, а й розповісти про їхні життя, мрії, цінності та внесок у боротьбу за свободу. До проєкту може долучитися кожен, адже основний пріоритет команди — зберегти усі спогади про Героїв. 

Платформа поєднує базу даних, документальні фільми та анкети, які дозволяють рідним, друзям, побратимам та просто знайомим ділитися спогадами. Нині команда працює над масштабною ідеєю: зібрати дані про всіх, хто загинув з 2014 року, і створити документальні фільми, які розкажуть про цих людей.

Поспілкуватися з Дафною Сосновською та командою проєкту можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Дарʼя Ульман — дружина військового Кирила Ульмана, який загинув 15 лютого 2024-го року. На початку повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав Добровольчого формування територіальної громади в Дніпрі, яке створили ветерани 12-ї бригади НГУ “Азов”. У грудні 2022 року приєднався до лав Третьої окремої штурмової бригади в складі протитанкового батальйону. Кирило загинув від снайперської кулі. 

Дарʼя розповідає, що її чоловік захоплювався військовою справою. Після його загибелі, жалкувала, що не розпочала тренування разом з Кирилом. За рік Дарʼя закінчила 6 курсів та пройшла 2 повноцінні вишколи. А згодом створила власну спільноту, яка займається військовими вишколами для жінок.  Назвала її Community Ulman на честь загиблого коханого. 

Тренування вже пройшли понад 80 жінок, завдяки проєкту вдалося задонатити 115 тисяч гривень бойовим побратимам Кирила. 

Журналісти матимуть змогу висвітлити тренування 22 березня. 

Поспілкуватися з Дарʼєю Ульман можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Ганна — мама двох синів, дружина військовослужбовця, який загинув на війні. Їхня родина вперше втратила дім ще у 2014 році. До того сім’я жила в Оленівці на Донеччині. Після початку бойових дій родина виїхала з чотирирічною дитиною, залишивши в окупації власний будинок та все майно. Після кількох переїздів оселилися в місті Білозерське на підконтрольній Україні частині Донеччини. Придбали житло, чоловік виграв грант і відкрив власну справу, у подружжя народився другий син.

У 2022 році через повномасштабне російське вторгнення їм знову довелося залишити все. Придбане житло родина передала для потреб Збройних сил України — певний час там жили українські військові. 

Влітку 2024 року чоловік приєднався до лав ЗСУ. Він пройшов навчання та служив оператором реактивної системи залпового вогню. З 23 жовтня 2024 року вважався зниклим безвісти. Через чотири місяці родині повідомили, що ДНК репатрійованого під час обміну тіла збіглося з його зразками. У березні 2025 року його поховали.

Після загибелі чоловіка жінка залишилася з дітьми без підтримки рідних  у новому місті. Найскладнішим, за її словами, було повідомити синам про смерть батька. 

Родина отримала психологічну допомогу від благодійного фонду “Діти Героїв”. Підтримка спеціалістів стала важливою складовою адаптації дітей і матері до нової реальності.

Нині родина живе в Києві, винаймає житло. Старший син майже все дитинство провів у переїздах, а молодший народився вже під час війни.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з сімʼєю у онлайн форматі.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі

Брати Руслан і Валерій Пелехаті до повномасштабного вторгнення жили звичайним життям. Валерій працював на пошті, а Руслан був баристою.  Він мріяв відкрити власну кав’ярню, але велика війна поставила всі плани на паузу.

З перших днів російського повномасштабного вторгнення обидва брати вже були у військкоматі. Через великі черги охочих, долучився до війська зміг лише Валерій, Руслана ж попросив залишитися з родиною. 

Через рік служби Валерій загинув від уламкового поранення. Смерть брата повністю спустошила Руслана — усе життя вони були найближчими людьми. Переглядаючи їхні спільні фотографії, Руслан задумав відкрити кав’ярню на честь Валерія, а його світлину зробити центральним елементом інтер’єру. Зараз кавʼярня “Remember” у Тернополі стала не лише символом памʼяті про брата і захисника України, а й місцем підтримки для інших військових. 

Поспілкуватися з Русланом Пелехатим можна як онлайн, так і офлайн у Тернополі, за попередньою домовленістю.

• військові
• загиблі
• Тернопіль

У четверті роковини страшної трагедії, що сталася у Драмтеатрі в Маріуполі, журналістів запрошують  відвідати меморіальні заходи і вшанувати пам’ять загиблих цивільних і військових. 

Зокрема, 15 березня у Києві відбудеться молебень. 16 березня відбудуться меморіальні заходи із вшанування загиблих у Драматичному театрі Маріуполя у різних містах України: Києві, Вінниці, Дніпрі, Житомирі, Запоріжжі, Івано-Франківську, Львові, Калуші, Кам’янському, Кременчуці, Кропивницькому, Полтаві, Кривому Розі, Одесі, Рівному, Тернополі, Ужгороді, Хмельницькому, Черкасах, Чернівцях. 

Довідково: 16 березня 2022 року російські окупанти скинули авіабомби на Маріупольський драмтеатр. Напис “ДЕТИ”, зроблений великими літерами і добре помітний з неба, не зупинив їх. У театрі переховувалися сотні маріупольських родин. У той день загинули сотні невинних, серед них – діти.

Російська окупаційна влада відновила будівлю, назавжди знищивши можливість провести справедливе розслідування щодо загиблих у Драмтеатрі.

• діти
• загиблі
• злочини росіян
• Київ
• Дніпро
• Львів
• Одеса

До 4 роковин російської окупації села Ягідне Лабораторія журналістики суспільного інтересу створила аудіогід “Ягідне. Село в полоні”. Презентація відбулася 3-го березня в самому населеному пункті на Чернігівщині, де жертвами російських воєнних злочинів стали 368 місцевих жителів.  

Саме 3 березня 2022-го року росіяни зігнали до шкільного підвалу майже всіх мешканців села, серед яких були десятки літніх людей, дітей і немовлят. Їх тримали як живий щит, не дозволяючи залишити тісне приміщення, тоді як у самій школі російські військові облаштували штаб. У жахливих умовах в підвалі померли десятеро людей.  

Цей аудіогід — документальна екскурсія місцем воєнного злочину — територією школи та її підвалу. Англійську версію гіду озвучив американський історик Тімоті Снайдер, а голоси жителів англійською начитали американська публіцистка Енн Епплбаум, канадська політикиня Христя Фріланд, британський журналіст і дослідник пропаганди Пітер Померанцев, американська журналістка Сейбра Ейрес, американсько-французький письменник Джонатан Літтелл та американська історикиня Марсі Шор. 

Аудіогід доступний для прослуховування українською та англійською мовами на платформах Apple Podcasts, Spotify та YouTube. QR-код із відповідним посиланням розміщено на банерах поруч зі школою, яку продовжують відвідувати туристи та іноземні делегації. 

За попередньої домовленості для ЗМІ може бути організована можливість поспілкуватися з представниками Лабораторії журналістики суспільного інтересу онлайн або офлайн у Києві.

Довідково: Команда Лабораторії має унікальний зв’язок із громадою села, оскільки її журналісти були одними з перших, хто відвідав звільнену Чернігівщину у квітні 2022 року. На основі задокументованих свідчень ягіднянців було створено документальний фільм, який разом із репортажем із села було опубліковано в журналі TIME у випуску, присвяченому століттю видання. Окрім англійської, фільм перекладено ще вісьмома мовами, зокрема іспанською, італійською, китайською, корейською, португальською, російською, турецькою та французькою.
Історія про Ягідне також увійшла до книги репортажів “Найстрашніші дні мого життя”, яка стала історичним документом першого року повномасштабної російської війни проти України.

• загиблі
• злочини росіян
• окупація
• постраждалі
• Київ