Теми за тегом: Дніпро

Благодійний фонд “Волонтерська спілка “Поруч” заснувало подружжя з Авдіївки (місто на Донеччині, нині знищене та окуповане росіянами). До початку повномасштабного вторгнення Русана та Богдан не займалися благодійністю, але велика війна змусила пару змінити своє життя. Спершу  взялися допомагати літнім людям та покинутим тваринам поблизу фронту. А незабаром подружжю вдалося сформувати команду однодумців та започаткувати благодійний фонд. 

Нині більшість учасників “Волонтерської спілки “Поруч” – це переселенці із зони бойових дій або окупованих росією територій. Окрім  іншого, Русана та Богдан створюють безпечні дитячі простори неподалік передової. Туди діти можуть прийти, аби навчатися, займатися творчістю або ж отримати психологічну підтримку від фахівців.

Один з таких просторів команда “Поруч” облаштувала у модульному містечку у Павлограді на Дніпропетровщині. Один з модулів команда привела до ладу, відремонтувала дах, завезла меблі, канцелярію, матеріали для дитячої творчості та знайшли кваліфікованих викладачів. З серпня 2024-го там постійно займаються 47 дітей. Схожі простори для дітей команда облаштувала в Ізюмі та Краматорську.

• волонтери
• діти
• окупація
• постраждалі
• Дніпро

7-річний Гліб родом із Сєвєродонецька, що на Луганщині (нині місто окуповане росіянами). Батько хлопчика служить у війську, тож з початком повномасштабної війни Глібу разом з матір’ю довелося покинути рідне місто.  

Вони деякий час були у Європі та згодом повернулись в Україну. Нині живуть у Дніпрі. Після початку великої війни стан Гліба різко погіршився: він почав багато і голосно кричати, а ще — не міг зосередитися. Навчатися в школі було неможливо, тому почав вчитися вдома. 

Одного разу разом із матір’ю Гліб відвідав центр БФ “Голоси дітей”. Там психолог допомогла визначитись з необхідними обстеженнями, після яких Глібу поставили діагноз РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності). Це допомогло скоригувати його поведінку та стан.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Глібом та його матір’ю у Дніпрі.  

Довідково:  Жовтень — місяць інформування про розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ). 5-8% дітей у світі страждають на розлад дефіциту уваги та гіперактивності. А в 2000 році РДУГ був визнаний проблемою номер один у дитячій психіатрії у світі. 

• діти
• психологічна підтримка
• Дніпро

10 років тому Ганна жила та працювала у Горлівці, що на Донеччині. Там обіймала посаду керівниці медпунктів на одній із шахт. Після окупації Горлівки росіянами у 2014 році, жінка не змогла жити під ворожим прапором і разом з родиною переїхала у Торецьк (Донеччина), де взялася за власну справу. Родина Горбачових відкрила заклад, де готували млинці і каву, а вже незабаром почали випікати хліб. Пекарня подобалася місцевим і у 2022-му родина відкрила ще один заклад, але вже у Сіверськодонецьку на Луганщині. Ганна встигла спекти там хліб усього один раз. З початком великої війни ворожі снаряди знищили цю пекарню. Заклад у Торецьку протримався довше, але його також зруйнував ворог. 

Після цього родині Горбачових знову довелося переїжджати – цього разу до Дніпра. На новому місці Ганні вдалося відновити родинну справу з нуля, а чимало відвідувачів пекарні – жителі Торецька, яким також довелося евакуюватися. Нині у пекарні Горбачових працюють переселенці, зокрема, з Торецька і Маріуполя. 

Поспілкуватися з родиною Горбачових можна у Дніпрі. Ганна Горбачова готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн.

• жінки
• окупація
• Дніпро

Благодійний фонд “Голоси дітей” розпочав кампанію “Діти мріють” і запитав дітей з різних регіонів про їхні мрії. Мета — показати, що, незважаючи на складні обставини, діти продовжують мріяти і потребують підтримки дорослих. Крім того, дитячі мрії —  це сила, яка підтримує і дорослих. 

“Я сподіваюся, що коли війна закінчиться, у нас буде дуже гарне море, яке буде дуже популярним серед туристів. (…) Нехай наша музика процвітає в усьому світі…”.

Це уривок із листа 12-річної Єви, яка ділиться своїми мріями. Через три місяці після початку повномасштабної війни вона була змушена виїхати  з рідного села у Запорізькій області (нині воно окуповане) і переїхала до Запоріжжя, де бере участь у заходах центру БФ “Голоси дітей”.

Серед мрій, які озвучували інші діти, є бажання відвідувати школу, а не вчитись у онлайн-форматі. І, звісно, діти мріють про перемогу України, щоб були звільнені окуповані території.

Журналісти мають змогу дізнатись більше про кампанію “Діти мріють”. Також за попередньої домовленості поспілкуватись із дітьми (батьки яких не проти), зокрема, у Запоріжжі, на Харківщині, Дніпропетровщині, Києві.

• діти
• Київ
• Дніпро
• Харків
• Запоріжжя

Дмитро Стєпнов захоплювався веслуванням на ялах – невеличких шлюпках з кількома парами весел – змалечку. З 2018-го року Дмитро навчав усіх охочих веслувати на ялі у Маріуполі. Чоловік зібрав команду та навіть брав участь у змаганнях. 

Після початку повномасштабного вторгнення Дмитро разом з командою зміг евакуюватися із оточеного росіянами Маріуполя до Дніпра. І вже на новому місці створив все з нуля: збудував нову сучасну шлюпку і відновив заняття. 

Згодом до його ініціативи долучився реабілітаційний центр з Одеси, який запропонував проводити заняття з веслування для військовослужбовців, які втратили кінцівки на передовій. Нині ініціатива веслування на ялах для військових працює безкоштовно у Дніпрі, Одесі та Києві. Дмитро отримує позитивні відгуки від бійців, які навчаються, реабілітуються та беруть участь у змаганнях. 

Дмитро Стєпнов перебуває у Дніпрі. Чоловік готовий до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Київ
• Дніпро
• Одеса

Тамара Корягіна та її чоловік Сергій Михайленко народилися та мешкали у Маріуполі. У 2019-му році Сергій долучився до лав “Азову” (нині —  Бригада Національної гвардії “Азов”).

З початком повномасштабного вторгнення Сергій, який був на навчаннях на Львівщині, повернувся додому та став на захист Маріуполя. А Тамара намагалася вижити у місті, яке знищували обстрілами росіяни. 

Жінка зуміла виїхати 18 березня 2022-го року. Згодом дізналася, що на початку квітня Сергій отримав осколкове поранення, але операції так і не дочекався, адже бракувало медикаментів. 

16 травня 2022-го року Тамара востаннє спілкувалася з чоловіком: він написав, що отримав наказ виходити у полон і додав: “Скоро побачимося, готуйся до весілля”. Тамара каже, що третій рік живе лише завдяки цьому повідомленню. За цей час дівчина не отримала жодного листа від коханого і бачила його лише нас російських пропагандистських відео. Дівчина певна, що її коханого катують у виправній колонії “Полярний вовк”, що у російському Сибіру, де він зараз перебуває. До того, як відправити Сергія до колонії, над ним провели незаконне судилище у окупованому Донецьку. Захиснику Маріуполя винесли “вирок” — довічне увʼязнення.

У червні 2024-го Тамара стала однією з учасниць делегації дружин військовополонених, які вкотре приїхали до Папи Римського з проханням посприяти звільненню незаконно увʼязнених українців у росії.

Тамара Корягіна перебуває у Дніпрі. Дружина Сергія Михайленка готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю. 

• військові
• жінки
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі
• Дніпро

Дмитро Куценко долучився до війська ще у 2014-му році. А у 2015 посадив перші черешні у родинному саду. 9 років Дмитро разом із батьком плекав власну справу, за цей час його сад розрісся до 450 дерев. 

Втім, із початком повномасштабного вторгнення Дмитро повернувся на передову. Чоловік мобілізувався до 93-ї бригади, воював з окупантами на Сумщині, Харківщині та Донеччині. Бахмут Дмитро боронив з серпня 2022-го року, а у березні 2023-го боєць опинився у підвалі багатоповерхівки, на яку ворог скинув дві авіабомби. 5 поверхів будинку склалися над чоловіком. 33 години Дмитро боровся за своє життя під тоннами бетону. Побратими Дмитра власноруч розібрали завали, чоловіка витягли та евакуювати до шпиталю. 

Дмитро втратив обидві ноги, переніс низку операцій, пройшов реабілітацію та опанував протези. У 2024-му році Президент України нагородив ветерана орденом “Золота Зірка” та званням Героя України. Нині Дмитро повернувся до родинної справи, придбав крісло колісне та електроскутер, на якому їздить піклуватися про свій сад.

Дмитро Куценко перебуває у Нікопольському районі на Дніпропетровщині. Ветеран готовий до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Дніпро

Щоб нагадати про захисників “Азовсталі” та інших військових, які досі перебувають у ворожому полоні, мирні акції заплановані у щонайменше 20 містах.

29 червня заходи пройдуть у Дніпрі, Львові, Чернігові, Охтирці, Павлограді, Вінниці та Білій Церкві.

30 червня акції заплановані у Києві, Миколаєві, Кременчуці, Кролевці, Коростені, Овручі, Обухові, Сумах, Ужгороді,  Кривому Розі, Тернополі, Івано-Франківську та Одесі.

Організаторами заходів є родини військовополонених Маріупольського гарнізону.

• військові
• полонені
• Київ
• Дніпро
• Львів
• Одеса

14 червня у Дніпрі представники “Національного реєстру рекордів України” фіксуватимуть черговий  рекорд — 78 річний Володимир Ніколаєв здійснить свою 794 донацію крові. Чоловік є першим, хто отримав найвище звання Героя України саме за донорство крові.

Володимир переконаний, що його кров особливо потрібна зараз, бо рятує наших поранених воїнів. Донорський стаж Володимира Ніколаєва — 47 років 11 місяців, і цей факт визнали абсолютним рекордом України. Заслужений донор України здав 650,5 літри крові. 

Довідково: 14 червня відзначають Всесвітній день донора крові.

• волонтери
• Дніпро

Інна Сорокіна родом з Торецька, що на Донеччині. Жінка побачила війну на власні очі у 2014-му, коли росія вперше атакувала Україну, а її рідне місто тимчасово окупував ворог. Залишати рідний регіон Інна не планувала, тож переїхала до Словʼянська, також на Донеччині. Населений пункт на той час вже перебував під контролем України. 24-го лютого 2022-го року Краматорська районна державна адміністрація, де працювала жінка, вирішила евакуювати співробітників до Дніпра. Незабаром зʼявилася ідея створити у Дніпрі місце, де переселенці зі Сходу могли би зустрічатися та спілкуватися. Разом зі своїм керівництвом Інна започаткувала та очолила Центр підтримки ВПО у Дніпрі “Ми разом”. Вже незабаром у Центрі почали влаштовувати тематичні свята та піжамні вечірки для дітей, а для дорослих організували майстер-клас з писанкарства. Також у Центрі переселенці можуть отримати юридичні, психологічні, інформаційні, освітні та медичні послуги. Центр підтримки працює півтора року, за цей час назбиралося понад сім тисяч людей, які звертаються за допомогою.

• жінки
• постраждалі
• Дніпро