Теми за тегом: жінки

Лана Тесленко прожила у Харкові понад 20 років. Там жінка заснувала власну агенцію декору та бренд одягу із перероблених матеріалів. Повномасштабне вторгнення Лана разом з чоловіком зустріли у місті, спершу переночували у метро, потім кілька днів провели на дачі на околиці Харкова і врешті виїхали до батьків на Хмельниччину. На новому місці подружжя вирішило вийти на новий рівень переробки і побудувати будинок з матеріалів, які знайдуть на звалищі. Вікна, двері, каркас домівки – все це Лана виявила на смітниках. Усього 20 відсотків будинку буде з нових матеріалів, зокрема, утеплювач для даху й сам дах. 

Жінка пояснює, що одне з завдань такого будівництва – показати людям, що не все те, що потрапляє на звалище, є непотребом. Чоловік Лани – архітектор, відтак проєкт будинку створює самостійно. Домівка подружжя буде округлою, за формою нагадуватиме яйце, яке для Лани є символом нового життя.

• жінки
• Хмельницький

Засновниця благодійного фонду “Repower” Марина Садикова до повномасштабного вторгнення займалась організацією івентів. Після 24 лютого 2022 року разом командою взялася допомагати військовим. Через активну волонтерську роботу жінка почала відчувати психологічне виснаження та постійну тривогу. Тож вирушила до Карпат, щоби відновитися. Цей досвід спонукав Марину започаткувати програму психологічної підтримки: спершу хотіла допомагати таким же військовим волонтерам, але фінансові ресурси фонду були обмежені. Тому команда вирішила спрямувати увагу на медиків, які рятують життя бійців на фронті. Так у Києві з’явився проєкт “Repower”, який відновлює ментальне здоров’я українських бойових медиків. Команда Марини створила сталу програму психологічної допомоги – 10-денний ретрит у Швеції. Разом з медиками за кордон їдуть також українські психологи. 10-денна програма складається з психологічних вправ, індивідуальних зустрічей, зборів, арт-терапії, музичної терапії тощо. Нині БО вдалося організувати 3 поїздки для 300 учасників.

• волонтери
• жінки
• лікарі
• психологічна підтримка

Антоніна Демиденко разом із сином жила у Вугледарі, що у Донецькій області. (Син мав інвалідність, тож Антоніна доглядала за ним). 

13 травня 2022 року внаслідок ворожого обстрілу у власній квартирі загинув син Антоніни, а жінка втратила ногу та руку. 

Нині Антоніна проходить реабілітацію в Superhumans Center у Львові.  Зокрема, займається на ерготерапевтичній кухні. Однією рукою готує печиво та булочки, якими пригощає команду. 

У Superhumans планують найближчим часом видати книгу рецептів Антоніни (ініціативу реалізують спільно з відомою шеф-кухаркою Ольгою Мартиновською). Роялті від цієї книги спрямують Антоніні. 

Тим часом жінка мріє повернутись у Вугледар, щоб перепоховати свого сина, могила якого залишилась біля підʼїзду.

Довідково: Вугледар – невелике шахтарське містечко на Донеччині, де до повномасштабного російського вторгнення було близько 15 тисяч жителів. Півтора року російська армія не залишає спроб захопити місто. У Вугледарі вже немає жодної вцілілої будівлі.

• жінки
• постраждалі
• Львів

21 лютого у Києві відбудеться інтерактивна презентація фотопроєкту “Сильніші за стихії”. Під час заходу представлять арткалендар, героїнями якого стали військовослужбовиці (зокрема і звільнені з полону), ветеранки, медикині, волонтерки й не тільки.

Дванадцять українок, які взяли участь у фотопроєкті  “Сильніші за стихії”, постали в образах різних явищ природи. Окрім чотирьох основних стихій — вода, вогонь, земля та повітря — героїні уособлюють лаву, зливу, лавину, громовицю, хурделицю, вітер та інші грізні природні феномени.  

Так, наприклад, серед учасниць фотопроєкту є  “Лава” — Валерія “Нава” Суботіна, захисниця Маріуполя, письменниця; “Громовиця” — Дзвенислава Сіра, медична кураторка Патронатної служби “Азову”, військовослужбовиця 12 бригади спеціального призначення НГУ “Азов”; “Буревій” — Наталя Нагорна, воєнна кореспондентка ТСН, 1+1 та інші. 

Ініціатива зібрати жінок для спільного проєкту належить засновниці благодійного фонду YOUkraine Анні Мурашенко. 

У заході візьмуть участь героїні фотопроєкту, волонтери, військовослужбовці та представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. 

Кошти з продажу благодійного календаря витратять на закупівлю дронів для 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. 

На подію необхідно акредитуватись. 

• військові
• волонтери
• жінки
• культура
• Київ

Світлана Александренко — працює старшим інспектором-черговим відділення поліції №1 (селище Короп) Новгород-Сіверського райвідділу, що на Чернігівщині. Жінка  поєднує службу в добових нарядах і турботу про сімох дітей. 

За рік до повномасштабної війни жінка разом із своїм чоловіком Сергієм стали батьками-опікунами для трьох дітей з інтернату (двоє братиків та сестричка). А коли Сили оборони України вигнали російську навалу з північних регіонів держави, до сім’ї приєдналися ще двоє дівчат. 

У цих дівчаток — Катрусі та Софійки з Любецької громади, що на самісінькому кордоні з білоруссю, у червні 2022 року раптово померла мати, яка їх виховувала сама. Коли соціальні працівники повідомили про це Світлану і Сергія, вони негайно вирушили знайомитись з сестричками.

Довідково: 2 квітня 2022 року від російських загарбників було звільнено Київську та Чернігівську області. (Росіянами було окуповано 2/3 Чернігівської області.)

• діти
• жінки

“Багіра”-ДЮСШ — український жіночий футзальний і футбольний клуб з Лиману Донецької області. До повномасштабної війни ставали чемпіонами та призерами кубків України, виступали у Вищій лізі України з футзалу.  Нині ж ті хто залишився у команді, вимушені тренуватись на майданчику під відкритим небом, адже інфраструктура розбита, немає опалення та світла. 

Попри перешкоди, молодь прагне грати у футбол (наймолодшій футболістці 13 років). Командою “Багіра” опікується старший тренер з жіночого футболу та футзалу в Донецькій області Олександр Резніков.  

Нині команді бракує фінансової підтримки, аби як раніше їздити на змагання. 

*ДЮСШ — дитячо-юнацька спортивна школа

Довідково: Місто Лиман, що на Донеччині, знаходиться недалеко від лінії фронту. З кінця травня і до початку жовтня 2022 року місто перебувало у ворожій окупації. 85% житлового фонду зруйновано або пошкоджено. Раніше у місті було понад 20 тисяч жителів, нині — близько 5 тисяч.

• діти
• жінки

Олеся Корженевська — продюсерка та волонтерка, яка опікувалася бійцями ЗСУ з 2014 року, коли росія вперше атакувала Україну. 

З початком повномасштабної війни коханий Олесі вирушив на передову, а жінка знову взялася за підтримку військових підрозділів. Нині щомісяця вирушає на фронт, щоби передати чергову партію допомоги і побачитися з коханим. 

Започаткувати школу знайомства із армією Олесю надихнув товариш, який хотів служити, але був розгубленим, адже не знав, чого очікувати. Жінка замислилася, скільки ж ще в Україні потенційних військових, які одночасно і хочуть, і бояться йти до війська. Тож Олеся вирішила створити школу, яка буде закохувати у Збройні сили. Ідею підтримали друзі-військові Олесі. І вже за кілька днів охочих навчатися виявилося так багато, що жінка не знала, чи зможе прийняти усіх. У “школі лагідної мобілізації”, як ще називає Олеся свою ініціативу, існує кілька дисциплін: теорія і практика управління дронами, тактична медицина, техніка ближнього бою. В школі проводять онлайн та офлайн зустрічі з військовослужбовцями різних напрямків, зокрема, розвідниками, штурмовиками, піхотинцями. Олеся пояснює, що “Зесики 9 ¾” (зменшено-пестлива форма від ЗСУ) — це не підготовка до служби, а знайомство з різноманітними військовими професіями, щоби люди могли дізнатися, що їм ближче та цікавіше в майбутньому робити у армії.

Довідково: 24 лютого 2024 року виповнюється 2 роки від початку злочинного повномасштабного вторгнення росії. Напад став кульмінацією загарбницької війни, яку рф 10 років веде проти України. Ця війна розпочалася 20 лютого 2014 року. Тоді росіяни вторглися без опізнавальних знаків на територію українського Криму та окупували півострів. Після цього росія розпочала війну і на сході України.

• волонтери
• жінки

Аґнєшка  15 років працювала гідом у Бєбжанському національному парку Польщі. Жінка має 4-х дітей (наймолодшій дитині — 5 років, а найстаршій  — 26). Коли розпочалось повномасштабне вторгнення рф в Україну, Аґнєшка прихистила у своєму помешканні в Польщі більше 20 біженців із України, зокрема, дала дім сім’ям із дітьми. Люди мешкали у неї кілька місяців, за цей час змогли трохи облаштувати життя: знайти роботу чи піти на навчання.

Згодом Аґнєшка і сама стала їздити до України: спершу, як водій для іншого волонтера, а згодом почала возити допомогу на фронт. Була у найгарячіших точках: Куп’янський напрямок, Запорізький,  Бахмут, Часів Яр.  Військові, яким допомагає, вже стали для неї друзями. Аґнєшка знає, хто любить каву, а кому везти цукерки. Жінка привозить на передову найрізноманітнішу допомогу— продуктову, медичну, а ще одяг, спальники, зарядні станції та ін. 

• волонтери
• жінки

З початком повномасштабної війни до мешканця села Лебедин на Черкащині Миколи Волика звернувся товариш-військовий і попросив змайструвати 300 скоб для потреб його підрозділу. Микола, який раніше не мав справи з металом, організував кузню просто у себе на подвір’ї. Кувати навчався разом із друзями, яких теж запросив до справи. Згодом долучив до кузні й односельців, щоб виробляти не лише скоби, а й буржуйки, сокири, кирки, протитанкові їжаки та саперні лопатки. 

Тетяна Чепур — нині майстриня у кузні – розповідає, що за справу активно взялися жінки. І нині — вони основні працівниці, загалом, у кузні волонтерять п’ять жінок-ковальок. Часто кують вечорами після завершення основної роботи. 

За час існування кузні волонтерам вдалося змайструвати 156 тисяч скоб, 13 тисяч кирок, 10 тисяч саперних лопаток. 

• волонтери
• жінки
• Черкаси

Катерина Заботкіна взялася вивчати жестову мову у 16 років. Підлітком Катерину вразило те, як під час одного з конкурсів талантів пісню учасниці адаптував хлопець з порушеннями слуху. Це підштовхнуло Катерину вивчати жестову. Дівчина шукала різноманітні відео-уроки, постійно вивчала нові жести та тисячі разів повторювала їх перед дзеркалом, аби вдосконалити свою мову. 

Катерина навчалася адаптовувати пісні для людей з порушенням слуху. І врешті стала першою, хто супроводжував український Нацвідбір Євробачення сурдоперекладом. На адаптацію кожної з пісень Катерина витратила від двох днів, адже необхідно було зберегти сенс пісні, виокремити головні музичні інструменти, пропрацювати міміку, ритм, настрій і емоції твору. Виконавиця пісень жестовою мовою планує й надалі адаптовувати пісні для людей з порушенням слуху. 

• жінки
• Київ