Теми за тегом: загиблі

Людмила та Ігор жили на Львівщині. Пара виховувала двох синів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ігор без вагань вступив до лав ЗСУ, хоча не мав жодного військового досвіду.

Через місяць після того, як чоловік пішов на війну, помер його батько. За кілька місяців пішов із життя  рідний дядько Людмили, а через три тижні  трапилася ще одна важка втрата — від онкології померла її мама. 

Ігор служив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, де виконував обов’язки солдата й медика. Його підрозділ брав участь у звільненні Херсонщини та Миколаївщини, а також у важких боях під Кремінною та Бахмутом. Під час одного з боїв Ігор загинув. 

Втрату батька сини перенесли дуже тяжко. Емоційний стан особливо старшого сина (на той час йому виповнилося 6 років) сильно змінився: він став замкнутим, часто плакав, згадуючи батька, бабусю, дідуся. Були періоди, коли він не виявляв жодної цікавості до життя і на всі питання відповідав: “Мені все одно”  і “Я хочу до Татка на небо”. 

Для Людмили цей час теж був найбільшим випробуванням.  У березні 2024 року у родини сталася ще одна втрата: з життя пішов її вітчим, який був чудовим дідусем для дітей. Здавалося, що сил більше немає. Але врешті Людмила  зрозуміла одну істину: щоб дати щось іншим, спочатку потрібно наповнити себе.

Жінка звернулася до психологів, лікарів, і — до Бога.  Завдяки багатьом БФ, ГО сім’я побувала на психологічних, духовних таборах, ретритах.  І це допомогло Людмилі із дітьми повернутися до життя.  

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Львів

Наталя та Максим Шишкіни прожили разом 16 років. Максим займався транспортними перевезеннями Україною й повномасштабне вторгнення застало його в дорозі. Вночі 24 лютого 2022 року він повертався додому з Одеси, а наступного дня одразу ж пішов до військкомату.  Чоловік постійно повторював: “У мене росте два сини, я мушу захищати нашу землю, щоб окупанти не прийшли сюди”. 

Максим був бойовим медиком. Спершу служив у прикордонній службі України, згодом його перевели до 15 мобільного прикордонного загону. Обороняв Чернігівщину, потім Донеччину, побував у багатьох “гарячих” точках.

Під час виконання одного із завдань Максим потрапив під артилерійський обстріл і отримав поранення в скроню. Ризикуючи власним життям, побратими евакуювали його та привезли до лікарні в Дніпрі. Максим  був у комі, Наталя провела біля його ліжка кілька днів. А потім свекор привіз до лікарні їхнього старшого сина Тимофія. Хлопчик зайшов до палати, узяв чоловіка за руку та промовив: “Тату, привіт! Я біля тебе”. Апарати, до яких був підключений Максим, вмить запищали і його серце зупинилося назавжди. 

Перший час після втрати чоловіка Наталія  була в страшній депресії. Та якось до неї підійшов Тимофій, міцно обійняв та  попросив гарно вдягнутися, нанести макіж, зробити зачіску та погуляти з ним. Він тоді сказав: “Ти у нас найкраща. Наш тато тобою пишається. Він обрав нам гарну маму”. Підтримка синів, а також улюблена справа надихнули жінку та допомогли вийти з депресії. Наталя займається косметологією та обожнює свою роботу. 

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Вінниця

22 січня людей закликають приєднатися до Ходи пам’яті та вшанувати перших загиблих Героїв Небесної Сотні. Учасники запалять лампадки й покладуть квіти до меморіальних дощок. Щорічно родини полеглих, майданівці та небайдужі проходять маршрутом від Лядських воріт до вулиці Михайла Грушевського, вшановуючи пам’ять загиблих. 

22 січня 2014 року смертельних поранень зазнали 20-річний Сергій Нігоян із Дніпропетровщини та 25-річний білорус Михайло Жизневський. Під Києвом виявили тіло викраденого напередодні львів’янина Юрія Вербицького зі слідами тортур. Поранений того дня 45-річний львів’янин Роман Сеник помер за кілька днів у лікарні. Не стало майданівців Олександра Бадери та Богдана Калиняка.

Ходу пам’яті започаткувала Третя сотня Самооборони Майдану, до якої належав Сергій Нігоян – перша жертва під час подій Майдану. Блокпост 3-ї барикади, на якому чергував Сергій, був саме біля Лядських воріт.

На захід необхідно акредитуватись.

Довідково: Організатори заходу: ГО “3 Сотня Самооборони Майдану”, ГО “Родини Небесної Сотні”, Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ, Національний музей Революції Гідності. 

• загиблі
• Київ

Юлія Буняк родом з Криму, але вже багато років мешкає в Києві.  Столиця стала її домом ще з часів навчання в інституті. У жінки є 14-річний син. Чоловік Юлії загинув на фронті 3 серпня 2023 року.

Для Юлії російсько-українська війна розпочалася ще у 2014 році – з окупації її рідного півострова. 

Коли росія вперше атакувала Україну, чоловік Юлії  брав участь у бойових діях, а через півтора року демобілізувався й повернувся до цивільного життя.  23 лютого 2022 року ввечері подружжя було вдома, коли чоловіку зателефонували з територіального центру комплектування (ТЦК) і попросили вранці з’явитися до військкомату.

Чоловік спершу служив у Києві, а згодом вирушив на Схід. Був мінометником, виконував завдання на Бахмутському напрямку. Після першої ротації в грудні 2022 року повернувся додому на десять днів. Родина навіть зустріла Новий рік разом. Після цього була друга ротація, яка стала фатальною. Чоловік Юлії загинув під час артобстрілу (населений пункт Північний, Бахмутського району Донецької області).

Юлія розповідає, що стосунки між сином та батьком були надзвичайно теплими. Чоловік навчав сина водити машину, а ще вони разом дивилися бокс — це було їхнє спільне захоплення. Минулого року Тимофій познайомився з Олександром Усиком, і Юлія із сином навіть поїхали на його бій у Ер-Ріяд. 

Довідково:  Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Акція, присвячена загиблому воїну Костянтину Юзвюку, відбудеться у 28 містах України. Захід організовують близькі українського захисника та ГО “Вшануй”. 18 січня — півроку з дня загибелі військовослужбовця Кості Юзвюка, який був активістом, веганом, зоозахисником, фотографом.

Костянтин ще підлітком долучився до Революції Гідності. В 14 років став волонтером, а в 22 — добровольцем пішов до Сил Оборони.

Довідково: ГО “Вшануй” працює над формуванням та впровадженням нових меморіальних практик в Україні. Серед цілей організації — популяризація хвилини мовчання на національному рівні. Одне з головних гасел: “Памʼятай про полеглих — допомагай живим”.

• військові
• загиблі

Перед тим як мобілізуватися до бригади “Азов”, Світлана Ворова працювала провідною інженеркою на “Укрзалізниці” та виховувала трьох дітей. Один з синів – Олександр Кутузакій – долучився до “Азову” ще на початку його створення. 15 лютого 2015-го року авто, у якому їхав син Світлани, потрапило у ворожу засідку. Тіло Олександра забрали “кадирівці”, повернули понівеченим, але Світлана вирішила ховати сина у відкритій труні, аби показати жорстокість ворога.

Після втрати Олександра жінці було важко оговтатися. Перед цим у Світлани помер батько, свекор, вона розлучалась із чоловіком. Двоє молодших дітей допомогли Світлані пережити втрату та рухатися далі. 

У 2020-му році жінка вирішила продовжити справу загиблого сина та долучилась до бригади “Азов”.

Повномасштабне вторгнення Світлана зустріла разом з побратимами у Маріуполі і незабаром опинилась на “Азовсталі”. Командир військової пропонував жінкам скористатися зеленим коридором, але Світлана залишилась. 86 днів вона провела на металургійному комбінаті, вийшла у полон разом з побратимами та пережила 11 місяців у російській колонії. Військова каже, що жінок не катували фізично, але морально знущалися увесь час. Після повернення на Батьківщину Світлана провела вісім місяців у реабілітаційних центрах, шпиталях та санаторіях. А згодом повернулась до війська.

Світлана Ворова перебуває на Сході. Поспілкуватися з військовою можна онлайн або офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням з пресслужбою “Азову”.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі

Віктор Пеньковий прослужив військовим льотчиком 23 роки і з початком повномасштабного вторгнення рф став на захист України. Під час виконання одного із бойових завдань чоловік загинув.

Після втрати чоловіка дружина Світлана Пенькова почувалась загубленою. Шлях до відновлення був непростим. Іноді жінка три дні лежала вдома й навіть не могла обійняти дитину, адже все тіло боліло.

Через рік після втрати чоловіка Світлана заснувала громадську організацію “Відроджена”, яка займається підтримкою родин полеглих Героїв, та почала писати книгу. Згодом на світ з’явилась книга “Українські колібрі”, присвячена Віктору. Світлана хоче, щоб кожен пам’ятав, що навіть після трагічної втрати можна знайти нові сенси й жити далі, зберігаючи пам’ять про тих, кого щиро любиш.

Журналісти мають змогу поспілкуватись із Світланою у Вінниці та Києві. Також є можливість спілкування у онлайн-форматі. 

Довідково:  Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ
• Вінниця

Оксана Смірнова із міста Ірпінь, що на Київщині. На початку повномасштабного вторгнення рф  її син Сергій залишився захищати рідне місто. Він загинув у битві за Ірпінь 25 березня 2022, у свій день народження.

Після загибелі сина Оксана, яка до війна працювала дизайнеркою, почала підтримувати інших за допомогою арт-терапії. Вона створила безпечний простір та зібрала жіноче ком’юніті. На її майстер-класах учасниці створюють обʼємні іграшки, картини з вовни, малюють. Вироби продають на ярмарках родин загиблих Героїв, а всі виручені кошти передають побратимам полеглих воїнів.

До ком’юніті, зокрема, долучаються жінки, які пережили втрату рідних на фронті, жінки, у яких чоловіки боронять країну та жінки-переселенки. 

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Оксаною у Ірпені або у онлайн-форматі. Попередньо, наступного тижня має відбутись черговий майстер-клас. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Віолетта та Олег Нагорний усе життя прожили у Вінниці. Чоловік займався продажем будматеріалів, а жінка викладала вокал. Виховували трьох дітей: двох доньок та сина. Велика війна зруйнувала  сімейний затишок і всі плани на майбутнє. 

Олег записався до лав ТРО в перший день повномасштабного вторгнення, рішуче налаштований захистити найрідніших — свою родину. 14 травня 2024 року чоловік отримав смертельне поранення, коли йшов до поранених побратимів, аби спробувати їх врятувати. 

Бойовий медик, який був поруч з Олегом в останні хвилини його життя, казав, що він згадував про свою сім’ю. Просив переказати, що дуже любить Віолетту і дітей, і просив гідно виховати найменшого сина, який є татовою копією. За офіційними даними Олег вважається зниклим безвісти, але сім’я знає, що він загинув.

Раніше  Віолетта писала музику, але через війну творчість відійшла на другий план. Коли втратила Олега, вирішила присвятити йому пісню. Написала її на день народження чоловіка. Щоправда, присвятила її не лише Олегу, але й усім жінкам, які втратили своїх коханих Героїв. 

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Катерина та Артем Собченко одружилися у 2016 році. За рік у них народився син Артем. Згодом пара розлучилися, але вони зберегли теплі та дружні стосунки. 

Коли розпочалася повномасштабна війна, Катерина із сином були вдома у Миколаєві (місті на Півдні України). Жінка збиралась на роботу, аж раптом почула вибухи. 

Артем Собченко все своє життя присвятив військовій справі. Під час АТО служив у морській піхоті, але потім був змушений звільнитися через проблеми зі здоров’ям. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік одразу ж вирушив до військкомату, але отримав відмову. Та це не зупинило Артема. Він захищав рідний Миколаїв як доброволець та допомагав евакуювати людей із Маріуполя, а згодом долучився до 77-ї бригади ДШВ, як медик та головний сержант взводу. 

Під час боїв за Соледар Артем врятував 15 своїх побратимів, за що здобув звання Героя України з нагрудним знаком “Золота зірка” та був нагороджений орденом “За мужність”. Чоловік також брав участь в обороні Бахмута і під час одного з боїв врятував життя побратима, але сам не повернувся з поля бою. 

Катерина  отримала звістку про загибель Артема, коли їхній син  готувався йти до першого класу. Хлопчик замкнувся в собі та впав у глибоку депресію. Він майже увесь час мовчав та плакав, а коли наважувався вимовити кілька слів, то заїкався.  Жінка звернулась у БФ “Діти Героїв”. Артем почав працювати з психологом та відвідувати заняття з арт-терапії. Завдяки цьому він почав поступово повертатися до нормального життя. Тепер дитина більше розмовляє і навіть усміхається.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Миколаїв