Теми за тегом: військові

Олександра Мазур – голова ГО “Спільнота Оленівки”. З травня 2022-го року жінка шукала коханого у російському полоні. Сапер “Азову” Ярослав Отрок, захисник Маріуполя, разом з побратимами вийшов у полон з металургійного комбінату “Азовсталь” за наказом командування. 29 липня 2022-го року Ярослав загинув під час теракту в Оленівці на Донеччині, де росіяни утримували полонених “азовців”. 

Олександра спершу побачила ім’я коханого у списках поранених. Але у вересні 2022 року дізналася від свідка подій в Оленівці, що поранення Ярослава були несумісні з життям. А вже у жовтні дівчина отримала підтвердження від Патронатної служби “Азову”, що Ярослав — серед загиблих, чиї тіла повернули росіяни.

З того часу Олександра працює у ГО “Спільнота Оленівки”, допомагає іншим повернути своїх рідних додому та продовжує нагадувати про злочин росії в Оленівці. Одним з таких нагадувань стало впровадження постанови про вшанування памʼяті захисників і захисниць, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. 22 липня ВРУ ухвалила постанову і офіційно встановила 28 липня Днем вшанування памʼяті. 

Олександра Мазур готова до спілкування з журналістами як онлайн, так і офлайн у Камʼянці-Подільському або Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• полонені
• Київ
• Хмельницький

Анастасія познайомилася з Іваном Болотовим у 2014-му, і з того часу розпочалася їхня історія кохання. Повномасштабне вторгнення пара зустріла у Миколаєві, але згодом Іван перевіз кохану до батьків у Київ. А сам обороняв столицю, як військовий льотчик.  

Іван Болотов загинув у небі під час виконання бойового завдання 2-го лютого 2025-го року. На той момент військовому було 24 роки, він був льотчиком-винищувачем, капітаном Повітряних Сил. Життя Анастасії розділилося на до і після трагічної звістки. Дівчина каже, що найцінніший подарунок, який їй залишив чоловік – це син. 

У липні цього року Анастасія відкрила кавʼярню у Києві, яку назвала “Крилаті” і присвятила памʼяті Івана. Заклад готувала разом з друзями та рідними чоловіка, пофарбувала стіни в його улюблений колір і організувала розпис, який став художнім серцем простору. У закладі висять світлини загиблих пілотів, також у кав’ярні грає улюблена музика Івана Болотова.

Поспілкуватися з Анастасією Болотовою можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Захисник, який не відчуває тіла від грудей і нижче, створює неповторні мистецькі полотна за допомогою крісла колісного. Представників ЗМІ запрошують наживо побачити унікальний творчий процес та поспілкуватися із ветераном. Захід відбудеться 24 липня у Львові. 

Валентин Олексієнко, 28-річний пацієнт Центру UNBROKEN, служив у 3-й окремій танковій Залізній бригаді – танкістом. На фронті з ним стався нещасний випадок. Він пірнув у водойму, аби змити з себе бруд після копання фортифікацій, вдарився головою об дно та отримав повне ураження спинного мозку.

Творчістю Валентин захопився під час реабілітації у Львові. Побачив, як малювала дружина у творчій майстерні Центру UNBROKEN. І вирішив спробувати створити свою картину за допомогою крісла колісного, адже пальці не працюють. 

Ветерана підтримала мисткиня Зірка Савка, яка допомогла втілити цей сміливий задум. Свої роботи Валентин планує передати на виставки в галереї або ж віддати частину прибутку з їхнього продажу на благодійність.

На захід необхідно акредитуватись.

• військові
• культура
• постраждалі
• Львів

До війни Олена працювала тренеркою у фітнес-клубі. Її робота була хобі й покликанням. Нині військова на псевдо “Фурія” —  інструкторка з тактичної медицини 114-ї бригади ТРО.

Олена  з першого дня повномасштабного вторгнення стала до лав ТрО у рідному Фастові, що на Київщині. Тоді її тричі виганяли з військкомату. Але вона знала: “Той, хто хоче — стукає. І йому обов’язково відкриють”. Спершу служила у ТРО бойовою медикинею, а згодом стала інструкторкою з такмеду. 

Після війни Олена мріє повернутися до спортзалу, бо там на неї чекають друзі, колеги та учні. А вдома чекають син і батьки.

Поспілкуватися з Оленою можна за попереднім запитом та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки

Олена Довбенько познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром, коли їй виповнилося 18 років. Оскільки Олена поїхала на заробітки до Польщі, півтора року пара продовжувала стосунки на відстані. 

З початком повномасштабного вторгнення жінка повернулася до України і вже після кількох побачень Олександр запропонував одружитися. У квітні 2023-го року Олександру виповнилося 25 років, він готувався долучитися до війська як сапер, а Олена завагітніла. Олександр працював на Миколаївському та Запорізькому напрямках. 4 липня 2023-го року боєць загинув: під час евакуації побратимів уламок влучив йому в голову. 

Нині Олена виховує доньку, яку назвала на честь загиблого чоловіка. Жінка має невеликий бізнес. Каже, що почала горювати лише нещодавно, адже до цього боялася нашкодити доньці. 

Поспілкуватися з Оленою Довбенько можна як онлайн, так і офлайн на Тернопільщині, за попередньою домовленістю. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Тернопіль

Військовій на псевдо “Жуйка” – 22 роки. Від початку російського повномасштабного вторгнення дівчина готувалася долучитися до війська, обирала для себе підрозділ та посаду.  

У листопаді 2024-го року вибір дівчини зупинився на аеророзвідці 13-ї бригади НГУ “Хартія”. “Жуйка” жартує, що її підштовхнула любов до Сергія Жадана – українського поета, який також служить в “Хартії”. Крім того, саме “Хартія” однією з першим розпочала рекрутинг жінок до війська і цим сподобалася “Жуйці”. 

З часом військова хоче спробувати себе у саперній справі. А після завершення служби мріє подорожувати світом. 

Поспілкуватися з “Жуйкою” можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки

Понад три роки Олександра чекала на свого батька-військового, який перебував у російському полоні. Увесь цей час дівчина шукала крихти інформації, зверталася до рідних звільнених з полону захисників, писала дописи у соцмережах, але у відповідь здебільшого отримувала тишу. 

19 червня 2025 року Олександра отримала найбажанішу звістку – її батька звільнили з полону та повернули на Батьківщину. Після цього дівчина вирішила підтримати тих, хто досі шукає рідних та чекає на обмін. Із дозволу батька створила допис у соцмережах, де закликала людей надсилати їй фото рідних у полоні. Світлини показує батьку, а той намагається пригадати, чи бачив цих людей у неволі. 

Олександра отримує сотні повідомлень із фото. Звільнений захисник часто просить уточнити дату народження людини, адже у полоні всі стають схожими одне на одного. За два тижні батьку Олександри вдалося впізнати трьох людей. Звісно, інформація може бути не точною. 

Олександра допомагає іншим без жодної винагороди, адже розуміє, що доводиться переживати тим, хто чекає на своїх близьких з полону. 

Поспілкуватися з Олександрою можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• полонені
• Київ

До початку повномасштабного вторгнення Олена Риж понад 20 років працювала у ресторанному бізнесі. Жінка пройшла шлях від офіціантки до керівниці, а також була тренеркою із сервісу та комунікацій. 

Після початку великої війни Олена долучилася до команди “ДонорUA”: допомагала евакуйовувати людей з Ірпеня, доставляла гуманітарну допомогу тим, хто залишався. Після деокупації області повернулася до звичного життя, але не відчувала себе на своєму місці. Олену не полишала думка спробувати себе у війську. 

Вже незабаром жінка долучилася до 47-ї окремої механізованої бригади “Магура”. Олена обійняла посаду штурмовички та після навчання поїхала на передову. Під час боїв військова отримала поранення, але після лікування повернулася на службу. 

Нині Олена перевелася до 412 окремого полку Nemesis, де служить старшою бойовою медикинею. А ще веде власний блог, у якому, зокрема, розповідає про те, як комунікувати цивільним та військовим. 

Поспілкуватися з Оленою Риж можна як онлайн, так і офлайн на Сході, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки

“Культурно-мистецький центр” для реабілітації ветеранів від БФ Tytanovi у межах проєкту Tytanovi Rehab розпочав свою роботу у Києві. Це перший в Україні центр для психологічної та соціальної реабілітації ветеранів з ампутаціями, відкритий на території торгово-розважального центру. 

У фонді пояснюють, що війна залишає не лише фізичні, а й психологічні травми. А творча реабілітація – один з ефективних методів боротьби з ними. У просторі працює творча студія, проводяться спортивні та арт-терапії, діють освітні, інтеграційні й соціальні активності. 

Для того, щоб робота центру не припинялася, благодійний фонд TYTANOVI та американський фонд Hansen Ukrainian Mission уклали меморандум – американський фонд впродовж року покриватиме операційні витрати на утримання реабілітаційного центру TYTANOVI та культурно-мистецького простору в ТРЦ Respublika Park.

Довідково: Tytanovi – благодійний фонд, який створив ветеран ЗСУ Вʼячеслав Запорожець. Фонд спеціалізується на реабілітації військовослужбовців та ветеранів після поранень. Зокрема, фонд Tytanovi закуповує спеціальні титанові пластини для встановлення у кістки поранених з важкими ампутаціями.

• військові
• культура
• постраждалі
• психологічна підтримка
• Київ

Світлана Сисоєва – мати двох захисників України із Харківщини. Старший син Сергій був досвідченим військовим і патріотом. У 17 років брав участь у Революції Гідності, згодом воював в АТО/ООС, а з початком повномасштабного вторгнення у складі ССО працював на найгарячіших напрямках. 

Сергій загинув під час виконання бойового завдання влітку 2022 року. Світлана пригадує, що син не мав брати участі в операції, але через брак медиків вирушив разом з побратимами. Ворожа куля влучила бійцю в голову, його встигли евакуювати, але не змогли врятувати. Сергій Сисоєв посмертно отримав орден “За мужність” ІІІ ступеня. 

Максим – молодший син Світлани – підписав контракт із військом у 2021 році. Після загибелі брата продовжив воювати, але в грудні 2022 року отримав поранення, втратив частину ноги і звільнився зі служби. 

Влітку 2023 року Світлана започаткувала бренд жіночого одягу, який також розробляє адаптивний одяг для поранених військових. Молодший син працює разом зі Світланою та допомагає розвивати бізнес. 

Поспілкуватися зі Світланою Сисоєвою можна як онлайн, так і офлайн на Харківщині, за попередньою домовленістю. 

• військові
• жінки
• загиблі
• постраждалі
• Харків