Теми за тегом: Маріуполь
Анатолій Левченко — театральний діяч з Маріуполя. Саме з його ініціативи у 2015-му у маріупольському театрі, який мав статус “русского”, почалася нова доба — сучасної української п’єси.
Подружжя Левченків опікувалося сином — невербальним аутистом — та 90-річною матір’ю дружини Анатолія Ганни. Тож після початку наступу росіян на Маріуполь швидко евакуюватися з міста Левченки не могли. Виїзд вдалося організувати аж у травні 2022 року. Але просто напередодні Анатолія заарештували росіяни за доносом колишніх колег по сцені, які стали колаборантами.
Спершу Ганна не могла знайти, куди забрали чоловіка, згодом дізналася, що його звинуватили в екстремізмі і вивезли у окупований Донецьк. Після цього понад 10 місяців дружина передавала одяг, ліки та записки до тамтешнього СІЗО. Чоловік дзвонив зрідка уночі. Увесь цей час Ганна самостійно опікувалася сином з аутизмом, добувала продукти та воду, разом з сусідами готувала їжу на вогнищі.
9-го березня 2023-го року дружині зателефонували і повідомили, що Анатолія відпускають. Майже рік у СІЗО позначився на здоров’ї чоловіка. Влітку 2023-го родині таки вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, оселились у Кропивницькому на Кіровоградщині. Там Анатолій продовжив свою театральну діяльність.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила число загиблих під час російських обстрілів мирних жителів Маріуполя мінімум у 8 тисяч осіб. Тисячі людей отримали поранення: втратили кінцівки, зір, слух або пам’ять, зокрема, в результаті черепно-мозкових травм, викликаних вибухами. Також, за оцінками Human Rights Watch, з довоєнного населення в 540 тисяч осіб до середини травня 2022 року близько 400 тисяч жителів втекли з Маріуполя.
28 квітня у Києві відбудеться танцювально-театральний перформанс маріупольчанки Ксенії Гузь “Октава мого життя”. У ньому жінка розповість про те, що їй довелось пережити під час повномасштабної війни: окупацію, еміграцію, загибель чоловіка на фронті, боротьбу з онкологією та депресією.
Ксенія Гузь до повномасштабної війни разом із чоловіком Максимом відкрили у Маріуполі креативний простір “Арт-хаус” та простір для духовного спілкування “Міський Будда”, де відвідувачі займалися саморозвитком і творчістю. Чоловік проводив заняття з йоги, медитації, духовних практик. А Ксенія (керівник івент агентства) організовувала у просторі різноманітні заходи, перформанси, какао-церемонії, віршовані батли, дитячі майстер-класи.
Повномасштабне вторгнення жінка разом із 18-річною донькою зустріла удома. Їм довелося 20 днів виживати у заблокованому Маріуполі. Попри те, що їжа закінчувалась, ділились нею з іншими. Врешті їм вдалося виїхати із міста.
Максима війна застала на Київщині, куди він їздив у справах. Чоловік одразу став до лав територіальної оборони. Вже у листопаді 2022 року вступив до лав ЗСУ (десантно-штурмові війська). 13 лютого 2023 року він загинув поблизу Бахмута.
Максим хотів, аби його прах розвіяли над Азовським морем, але оскільки нині це неможливо, Ксенія розвіяла прах чоловіка над Дніпром в Києві. Вже через три місяці у жінки виявили онкологічне захворювання. У Бельгії їй зробили успішну операцію.
Журналісти мають змогу поспілкуватись із Ксенією у Києві.
Марія Воля народилася та виросла у Маріуполі — місті на півдні України, яке навесні 2022 року знищили та окупували росіяни. До лав ЗСУ дівчина долучилась ще у 2015-му році. Стати на захист країни захотіла після перших атак росіян на Маріуполь. За час великої війни Марія Воля керувала на фронті мінометним розрахунком, а тепер стала командиркою відділення роти зв’язку. До окупації рідного міста — дівчина приховувала свою орієнтацію. Втім, після того, як отримала поранення у Маріуполі, а згодом — вирвалася з російського оточення, Марія відкрилася своїм побратимам. Нині командирка відділення роти зв’язку сподівається на те, що в Україні легалізують цивільні партнерства, адже у майбутньому хоче одружитися зі своєю коханою.
Нині Марія Воля перебуває на Донецькому напрямку. Військовослужбовиця готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації.
Ще до повномасштабного вторгнення мешканець Маріуполя Михайло Коник заснував у місті власну пасіку. Чоловік опікувався 40 вуликами. 24-го лютого 2022-го року, коли росія почала знищувати місто, Михайло разом з родиною кілька днів ховався у підвалі від потужних обстрілів, чоловік отримав контузію. Зрештою, сім’ї вдалося виїхати на Тернопільщину, а пізніше на малу Батьківщину Михайла — Хмельниччину. Чоловік знав, що у одному з лісгоспів регіону є пасіка. Тож звернувся до її директора і запропонував свою допомогу. Пасіка була у поганому стані, але Михайлові вдалося налагодити її роботу і навіть отримати близько двох тонн меду. Після цього чоловік подався до Кам’янця- Подільського і тепер опікується ще однією занедбаною пасікою. Михайло працює фахівцем-консультантом та допомагає відновити виробництво меду.
40 вуликів Михайла залишилися у Маріуполі, вивезти їх він не зміг. Чоловік мріє повернутися у рідний український Маріуполь, щоби почати відновлення пасіки у розбитому росіянами місті.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила число загиблих під час російських обстрілів мирних жителів Маріуполя мінімум у 8 тисяч осіб. Тисячі людей отримали поранення: втратили кінцівки, зір, слух або пам’ять, зокрема, в результаті черепно-мозкових травм, викликаних вибухами. Також, за оцінками Human Rights Watch, з довоєнного населення в 540 тисяч осіб до середини травня 2022 року близько 400 тисяч жителів втекли з Маріуполя.
Олег, Ярослав, Гліб та їхня бабуся Олександра покинули рідне село Гнутове на Донеччині, яке одне з найперших відчуло на собі жах повномасштабного наступу росіян. У пошуках порятунку родина переїхала у Маріуполь, але місто оточили росіяни. Невдовзі там зникла електрика, газ, вода та зв’язок. Дітям із бабусею доводилось буквально виживати. Два місяці сиділи у підвалі. Вирватись з окупації їм вдалося через фільтраційний табір у рідному Гнутовому. Благодійний фонд “Голоси дітей” завдяки донорам придбав цій родині будинок на Київщині.
Олег ще у 2017 році став головним героєм документального фільму данського режисера “Віддалений гавкіт собак”, де йшлося про життя українців на лінії фронту. Ця кіноробота потрапила до короткого списку (15 кандидатів) номінантів на премію “Оскар” у 2019 році у категорії “Найкращий документальний повнометражний фільм”.
Коли росія вперше атакувала Україну у 2014-му році, Галина Клемпоуз була ще студенткою. Дівчина почала активно волонтерити. У 2016-му році Галина вирішила стати військовослужбовицею, дівчина обіймала різні посади у війську, але зрештою зупинилася на аеророзвідці. Через рік Галина демобілізувалася, її батько загинув і дівчині довелося залишитися вдома, щоби доглядати за мамою.
З початком повномасштабного вторгнення ветеранка хотіла мобілізуватися, але хлопець Галини, який обороняв Маріуполь, взяв з неї обіцянку, що дівчина залишиться в тилу, поки він не повернеться додому. Коханий Галини потрапив у російський полон разом з іншими захисниками “Азовсталі”. Так боротьба Галини за Україну переросла у боротьбу за українських полонених. Нині ветеранка працює комунікаційницею в Асоціації родин захисників “Азовсталі”.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. За наказом командування українські захисники припинили оборону, вийшли з “Азовсталі” та здалися у ворожий полон. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації.
Ольга Леус до повномасштабної війни працювала у центрі надання адмінпослуг у Маріуполі. Жінка виховувала двох синів: 10-річного Геру та 16-річного Михайла. Чоловік Ольги — Володимир — працював на Азовському судноремонтному заводі, а незадовго до 24 лютого 2022 року — у порту.
На початку повномасштабного вторгнення рф в Україну сім’я не виїхала із Маріуполя: спершу думали, що окупантів швидко проженуть, а згодом евакуюватися стало неможливо, адже місто було заблоковане.
У якийсь момент жінка підрахувала, що район, де стояв її будинок, перебував під безперервними російськими обстрілами та бомбарбуваннями 11 днів поспіль. 20 березня 2022 молодший син Ольги отримав поранення: один із ворожих снарядів влучив у кімнату, уламками хлопцеві ушкодило ногу. Через тиждень загинув чоловік Ольги. Він вийшов на вулицю і більше не повернувся. Згодом його тіло знайшла свекруха. Поховали Володимира у зеленій зоні, де колись був спортивний майданчик.
Виїхати з Маріуполя Ольга із родиною змогли лише 15 квітня 2022 року.
Родиною почав опікуватися БФ “Діти Героїв”. А згодом Ольга почала працювати фахівчинею із підтримки постраждалих родин у фонді. Її старший син хоче стати психотерапевтом, щоб допомагати тим, хто пережив пекло війни.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Ольгою на Київщині.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила число загиблих під час російських обстрілів мирних жителів Маріуполя мінімум у 8 тисяч осіб. Тисячі людей отримали поранення: втратили кінцівки, зір, слух або пам’ять, зокрема, в результаті черепно-мозкових травм, викликаних вибухами. Також, за оцінками Human Rights Watch, з довоєнного населення в 540 тисяч осіб до середини травня 2022 року близько 400 тисяч жителів втекли з Маріуполя.
БФ “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
Наталія Гаєцька з осені 2019 є головою ініціативної групи “Mariupol Zero Waste”, до якої входять екологічна ГО “Еко Гурт”, а також небайдужі маріупольці. Починали з великих толок із сортування відходів у Маріуполі. Також команда впровадила роздільний збір сміття в близько 100 ОСББ міста. У 2020-му займались екопросвітою для дорослих, дітей та студентів. Провели перший екофестиваль в Маріуполі та запустили проєкт із впровадження сортування і компостування сміття в закладах гостинності Маріуполя та частини Приазов’я. У планах було охопити всю галузь гостинності регіону.
Повномасштабне вторгнення рф Наталію застало у Маріуполі. Вона не могла виїхати в перші дні через хворих батьків. Жінці довелось три тижні виживати в облозі — під обстрілами та бомбардуваннями. Їй разом з батьками допомогли евакуюватись до Запоріжжя. Потім евакуаційним потягом дісталися до Львова.
Попри війну, Наталія разом із колегами з Херсону у 2022-му році реалізували міжнародний проєкт з екологізації сфери гостинності України. У 2023-му році масштабували його до поточного проєкту “Відновлення і модернізація закладів гостинності на принципах Zero Waste & Climate Friendly для зеленого розвитку громад України”.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись з Наталією у офлайн-форматі у Львові, або у онлайн-форматі.
Ольга займала посаду операційної сестри хірургічного відділення у Маріупольському госпіталі №555. Повномасштабне вторгнення рф застало жінку у Маріуполі: допомагала рятувати поранених військових та цивільних (серед них діти). Тоді у медиків навіть не було часу на сон.
16 березня 2022 ворог розбомбив госпіталь. (Жінка перебувала у операційному блоці, коли туди прилетіла авіабомба. Разом із колегами її знесло вибуховою хвилею). Наступного дня медсестру разом з іншими медиками відправили на завод імені Ілліча. У надскладних умовах, в бункері, доводилось робити, зокрема, перев’язки, ампутації кінцівок і лікарі навіть провели нейрохіругічну операцію на відкритому мозку.
12 квітня 2022 року медсестру та інших медиків взяли у полон. Ольга, серед іншого, перебувала у окупованій Оленівці, російському Таганрозі, Валуйках, Курську. У полоні вона пробула півроку. Жінці довелось пережити приниження, допити, фізичний та психологічний тиски.
Журналісти мають змогу поспілкуватись із Ольгою у Києві.
Марина та Микола — військовослужбовці, познайомились у 2019 році на службі. Жінка мала двох доньок від попереднього шлюбу — Олену та Олександру. Чоловік — доньку Мілану. Спочатку сім’я жила в Маріуполі на Донеччині (нині місто окуповане), потім переїхала до Бердянська у Запорізькій області (нині місто окуповане).
Служили в бригаді Національної гвардії України “Азов”. У 2020 році Микола звільнився з “Азову”, перейшов до морської піхоти. Контракт Марини закінчився у листопаді 2021 року, але вона не захотіла залишати побратимів.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Марина разом з іншими азовцями, які боронили Маріуполь, опинилася на заводі “Азовсталь” (прим. металургійний комбінат, де точилися запеклі бої з ворогом навесні 2022 року). Микола хотів помінятися з Мариною, поїхати на “Азовсталь” замість неї. Жінка ж умовила не робити цього, адже на блокпосту росіяни застрелили трьох хлопців, які йшли до своїх дівчат, а чимало інших, хто проривався на комбінат, зникли безвісти. Марина вже тоді розуміла, що з “Азовсталі” їй та іншим військовим навряд чи вдасться вийти живими. І просила коханого піклуватися про доньок. 8 травня 2022 року жінка загинула під час пожежі на металургійному комбінаті.
Нині Микола бореться за право удочерити доньок своєї коханої та подарувати їм щасливе майбутнє. Чоловік зараз купує дівчатам трикімнатну квартиру на Київщині, де вони житимуть разом, як сім’я.
Завдяки благодійному фонду “Діти Героїв” доньки загиблої Марини отримують подарунки та відвідали реабілітаційний табір, це допомогло їм відволіктися від жахливих спогадів та тривожних думок.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. За наказом командування українські захисники припинили оборону, вийшли з “Азовсталі” та здалися у ворожий полон. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації.
БФ “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
На середину лютого під опікою фонду — 7889 підопічних. З них 1062 — ВПО, 151 дитина втратили маму і тата, 177 дітей з інвалідністю, 970 — діти з багатодітних родин. Щотижня до фонду приєднуються близько 80 дітей. 88% підопічних фонду — це діти військовослужбовців, 12% — цивільних.
