Теми за тегом: жінки

Художниця Ярослава Яцуба та школяр Марк Іванченко познайомилися на початку повномасштабного вторгнення. Тоді 13-річний хлопець створив першу анімацію на малюнок Ярослави. Марк “оживив” роботу під назвою “Ніч яка місячна”, на якій українці знищують ворожі танки під місячним сяйвом. З того часу художниця та аніматор взялися співпрацювати. Ярослава малює майже щодня, ідеї для своїх робіт знаходить у новинах. А Марк перетворює її малюнки на анімації. 

“Живі картинки” Ярослава згодом розігрує за донати, представляє на міжнародних виставках. Анімації також прикрашають збори багатьох військовослужбовців і вже допомогли зібрати понад 250 тисяч гривень для підтримки Сил Оборони. 

Цьогорічні анімації Марка зайняли перше місце на міжнародному “Чілдрен Кінофесті”, а призові кошти хлопець передав на збір полку “Азов”. 

• діти
• жінки
• культура

До повномасштабного вторгнення Євгенія Кім із Миколаєва (місто на Півдні України) займалася іконописом. Втім, з першими вибухами у лютому 2022-го року, Євгенія відклала пензлика і почала волонтерити. А свою іконну майстерню перетворила на волонтерський хаб. 

Спершу Євгенія евакуйовувала жінок та дітей з Миколаєва, а після загибелі друга долучилася до евакуації поранених з поля бою. Нині жінка співпрацює з місцевим Добровольчим формуванням територіальної громади, як доброволиця-парамедикиня. Зарплатні Євгенія не отримує, втім, має змогу їздити на передову та повертатися додому за власним бажанням. Євгенія не певна, що зможе знову займатися живописом після Перемоги. 

Довідково: Євгенія Кім перебуває або у Миколаєві або на передовій. Парамедикиня готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю. 

• волонтери
• жінки
• культура
• лікарі
• Миколаїв

Проєкт “Реабілітація в Карпатах” створено в рамках проєкту “Психологічна підтримка для захисниць” ГО “Землячки”. Його мета — відновлення психологічного та емоційного станів жінок-військових. Ініціатива відкрита для всіх захисниць.

Організатори зазначають, що проєкт дає можливість жінкам перезавантажитися, відпочити, побути у безпечному місці та у середовищі своїх людей (ефект “племені”). Також це можливість побути наодинці з природою.  

Перевага у формуванні групи надається жінкам-військовим, які перебували в полоні, а також захисницям, які тривалий час працювали в зоні бойових дій, оскільки саме їм найбільше потрібна підтримка та можливість відновлення.

За час існування у проєкті взяли участь понад 80 захисниць. 

Журналісти мають змогу дізнатись більше про особливості висвітлення ініціативи.

• військові
• жінки
• психологічна підтримка

Ірина Власенко — лікарка-дерматовенирологиня, яка пережила російську окупацію у Мелітополі (Запорізька область). Їй знайоме відчуття, коли здається, що про тебе всі забули. Ці спогади мотивують її волонтерити у FRIDA (українсько-ізраїльська місія медичних волонтерів). Разом з іншими медиками Ірина приїжджає до пацієнтів і у прифронтові регіони, і на прикордоння, і своїм прикладом показує – про людей, які мешкають там, пам’ятають.

Виїзди також допомагають їй впоратися зі страхами щодо чоловіка, який нині на передовій. Поки в її чоловіка понад 100 вильотів на “Мавіку”, у Ірини понад 40 виїздів на прифронтові території. 

Журналісти мають змогу поспілкуватись з Іриною у Києві. Також є можливість висвітлити волонтерські виїзди  FRIDA Ukraine.

Довідково: FRIDA Ukraine – це українсько–ізраїльська місія медичних волонтерів, що спрямована на допомогу цивільному населенню. Лікарі-волонтери забезпечують українців, що постраждали внаслідок бойових дій, високоякісною медициною.

• жінки
• лікарі
• окупація
• постраждалі
• Київ

Ірина Масло родом з Волновахи, що на Донеччині. Сьогодні в її будинку живуть окупанти, а один із заснованих бізнесів зруйнувала війна. Вперше Ірина побачила бойові дії у 2014-му році, коли росія почала агресію на Сході України. Жінка разом з родиною залишилася у рідному місті, яке опинилося у 30 кілометрах від передової, а незабаром зуміла відкрити крамничку з патріотичними сувенірами. Згодом ця крамниця перетворилася на магазин із військовим спорядженням, адже у місті було багато бійців, які потребували таких товарів. Після цього Ірина відкрила магазин побутової хімії, але з початком великої війни довелося покинути  цей бізнес. 

Разом з дітьми Ірина виїхала з Волновахи, яку згодом окупував ворог, до Павлограду, що на Дніпропетровщині. У новому місті Ірина почала шукати варіанти для роботи і врешті вирішила перетворити власне хобі на заробіток, і відкрити студію йоги. Жінка подалася на грант, на отримані кошти відкрила йога-студію і розпочала роботу. 

Нині Ірина разом з дітьми знову переїхала, цього разу до Одеси. Тут жінка викладає йогу і згодом планує відкрити ще одну студію.

• жінки
• окупація
• Одеса

Анастасія Морозова – лікарка-педіатриня НДСЛ “Охматдит”, керівниця напряму “Little Hearts” від “FRIDA Ukraine (українсько-ізраїльська місія медичних волонтерів). У рамках напряму мультидисциплінарні команди лікарів-волонтерів виїжджають у дитячі будинки, щоб провести огляди та визначити потреби дітей у ліках, вакцинації, реабілітації та оперативних втручаннях. Анастасія вже стала учасницею більше 20 місій “FRIDA Ukraine”.

Також  медикиня стала свідком ракетної атаки росіян на  “Охматдит” 8 липня. Анастасія залишилася неушкодженою. Разом з волонтерами “FRIDA”, які прибули на місце, допомагала евакуйовувати дітей. Також вони надавали медичну допомогу постраждалим  та розбирали завали.

Внаслідок влучання російських ракет у лікарні загинули двоє людей, за медичною допомогою звернулися 32 поранених.

За попередньою домовленістю, журналісти мають змогу посплікуватись із Анастасією та приєднатись до місій “FRIDA Ukraine”.

Довідково: З початку повномасштабного вторгнення близько 8,5 тисяч українських дітей залишилися без батьківського піклування, більше 1,5 тисячі стали сиротами, десятки тисяч — втратили домівку або змушені були переселитися. Дитячі будинки та дитячі будинки-інтернати в Україні сьогодні перебувають під великим тиском, їхні ресурси вичерпано, а доступ до якісної медичної допомоги обмежений.

У рамках проєкту “Little Hearts” FRIDA бере під свою опіку дитячі будинки та дитячі будинки-інтернати у різних куточках України.

• діти
• жінки
• злочини росіян
• лікарі
• Київ

Артем Гондюл змінив чимало робіт: працював пожежним рятувальником, охороняв торгові судна від сомалійських піратів у Гвінейській та Оманській затоках. Згодом пішов служити у Нацгвардію, а потім перевівся у полк “Азов” (нині — Бригада НГУ “Азов”). Разом з дружиною Анастасією Артем переїхав у Маріуполь.

23 лютого 2022 року боєць перебував на позиціях. Він  вмовляв дружину покинути Маріуполь, хоча вона не хотіла. Виїхати їй вдалось наприкінці лютого.  

Вже згодом Анастасія дізналась, що на заводі “Азовсталь” Артем перебував у “залізяці” — це імпровізований госпіталь, який облаштували українські захисники.  У чоловіка було  уламкове поранення тазу. У травні 2022 за наказом вищого командування Артем із побратимами вийшов у почесний  полон. У ніч на 29 липня 2022 року внаслідок теракту в Оленівці Артем отримав важке поранення. 

Після вибуху в бараці колонії Анастасія ще кілька разів бачила свого чоловіка на відео, яке оприлюднювали росіяни. Після вересня 2022 року про Артема Гондюла немає жодних звісток. Де зараз перебуває коханий та в якому він стані, Анастасія не знає. 

У травні 2023 року Анастасія з рідними інших постраждалих під час теракту в Оленівці поїхала до Женеви у штаб квартиру ООН та Міжнародного Комітету Червоного Хреста. І лише після цього, через 16 місяців перебування Артема у полоні, росія його нарешті офіційно підтвердила як військовополоненого.

Журналісти мають змогу дізнатись більше та поспілкуватись із Анастасією у Кривому Розі. Також можливе спілкування у онлайн-форматі.

Довідково: У ніч проти 29 липня 2022 року рф скоїла теракт, влаштувавши вибух у бараку виправної колонії в Оленівці, в якому перебували українські військовополонені. Тоді загинули щонайменше 50 захисників Азовсталі, понад 100  – отримали поранення. 

• військові
• жінки
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі

Світлана Солонська працювала вихователем у дитсадку у Запорізькій області.  Її чоловік  —  Владислав  —  за освітою учитель. Свого часу закінчив Запорізьку школу міліції. Після Революції Гідності долучився до лав добровольчого формування “Азов”. Чоловік дуже радів, коли згодом підрозділ став частиною Національної гвардії України (нині — це Бригада НГУ “Азов”).  Із посади водія Владислав дослужився до комадира роти, а потім до посади офіцера логістики.

22 лютого 2022 року Владислав заїхав додому і сказав дружині, що їх відправляють у Маріуполь. Це був останній раз, коли Світлана бачилась із чоловіком.  

Повномасштабне вторгнення Світлана із 13 річною донькою зустріла у Запорізькій області. З перших днів її населений пункт окупували росіяни. Жінка бачила, як ворожі танки їдуть через її село у бік Маріуполя.  Згодом зателефонував чоловік і сказав, що Світлані із донькою потрібно терміново виїжджати, оскільки окупанти прийдуть у їхній дім. 19 березня вони таки змогли виїхати на підконтрольну Україні територію. 

Владислав перебував на заводі “Азовсталь” у Маріуполі.  Попри блокаду міста та постійні обстріли він займався підвозом продуктів,  тиловим забезпеченням. Під час обстрілів доставляв продукти харчування та воду до польового шпиталю. Завдяки “старлінку” тримав зв’язок із дружиною.  

У травні 2022 разом із іншими захисниками, за наказом вищого командування, вийшов у почесний  полон. В ніч на 29 липня 2022 Владислав отримав поранення під час вибуху в бараці в Оленівці, належної медичної допомоги він не отримав. Тривалий час не було інформації про його стан. Вже згодом Світлана дізналася, що чоловік загинув: знайти його змогли лише за збігом ДНК.

Журналісти мають змогу дізнатись більше та поспілкуватись із Світланою у Києві. 

Довідково: У ніч проти 29 липня 2022 року рф скоїла теракт, влаштувавши вибух у бараку виправної колонії в Оленівці, в якому перебували українські військовополонені. Тоді загинули щонайменше 50 захисників “Азовсталі”.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• полонені
• Київ

Курс “BusDrive — водійка пасажирських автобусів” — це безоплатна навчальна програма, яка надає можливість жінкам отримати професію водійки пасажирського автобусу (категорії D). Проводять курс у рамках проєкту “Reskilling Ukraine”.

Пріоритетними категоріями для участі у курсі “BusDrive” є ветеранки, жінки з родин військових, переселенки,  матері, які виховують дітей самостійно, жінки 50+ років. В майбутніх учениць має бути водійське посвідчення категорії B та попередній досвід водіння автомобіля (мінімум 3 роки).

Курс складається з теоретичної та практичної частин, а також теоретичного і практичного іспитів. Практичні заняття стартують  з наступного тижня на Тернопільщині.

Уже відбувся перший випуск курсу: 8 жінок отримали права категорії D. До нинішнього курсу долучились  більше 10 учасниць. 

За попередньою домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із учасницями та висвітлити практичні заняття на Тернопільщині. Також медіа мають змогу поспілкуватись із організаторами програми, які перебувають у Швеції, у онлайн-форматі.

Довідково:  “Reskilling Ukraine” — це проєкт шведської неприбуткової організації “Beredskapslyftet” у сфері перекваліфікації та  кар’єрної підтримки жінок в Україні. Загалом за час існування проєкту більше 100 жінок перекваліфікувались на водійок вантажівок або водійок пасажирських автобусів.

• жінки
• Тернопіль

Катерина Лукієнко родом з невеличкого села Залиман, що на Харківщині. До повномасштабного вторгнення у селі жило близько 800 людей. З початком великої війни Залиман майже миттєво опинилося під ворожою окупацією. Катерина перебувала у селі разом з сестрою Лідією та дітьми. З перших днів родина залишилася без звʼязку, тож Катерина взялася документувати все, що відбувалося. Жінка фотографувала, записувала, знімала відео та робила нотатки: Катерина збирала докази злочинів росіян на Харківщині. Серед іншого жінка пережила російський обстріл, через який отримала черепно-мозкову травму. Нині її записи, свідчення, фото та відео передали до Міжнародного кримінального суду у Гаазі. 

Після деокупації родина перебралася на Чернігівщину. Нині Катерина чекає на державну компенсацію за зруйновану оселю у рідному селі.

Катерина Лукієнко перебуває на Чернігівщині. Жінка готова спілкуватися з журналістами, як онлайн, так і офлайн.

• жінки
• злочини росіян
• окупація
• Чернігів