Теми за тегом: жінки

Марина Чернишова – родом з Маріуполя, який нині перебуває під контролем ворожих військ. Початок повномасштабного вторгнення жінка зустріла у рідному місті разом з родиною. Більше місяця Марина та її близькі провели в окупації, протягом цього часу родина ховалась від обстрілів у підвалі. Разом з сімʼєю там жила і кішка Марини – Марсі. Жінка помітила, що саме тварина емоційно підтримувала всю родину, адже допомагала заспокоїтися у надважкий час.

Коли нарешті вдалося евакуюватися із Маріуполя, разом з родиною виїхала і Марсі. Сім’я подалася на Тернопільщину, де Марина почала розмірковувати над створенням антистрес-простору. Побачивши, що у Тернополі чимало бездомних котів, жінка вирішила започаткувати “котячу” кавʼярню.

У проєкт підприємиця вклала власні кошти, а також гроші, які надала благодійна організація “Національна мережа розвитку локальної філантропії”. У кав’ярні постійно живуть два коти, які раніше не мали даху над головою. У закладі проводять чимало активностей для психологічної підтримки відвідувачів, зокрема, медитації з експертами зі зняття стресу. Частину прибутку кавʼярні власниця планує спрямувати на будівництво притулку для тварин.

• жінки
• окупація
• постраждалі
• тварини
• Маріуполь
• Тернопіль

Марині Литовченко — 33 роки. Паралімпійська спортсменка родом із Харкова. Дівчина завоювала бронзову медаль на Паралімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро. А згодом і  “золото” на Паралімпійських іграх  у Токіо.

Навесні 2022 року росіяни обстріляли університет у Харкові, в якому навчалася спортсменка. Тоді вона вирішила продати свою золоту медаль (її до речі виборола у протистоянні із росіянкою), щоб відкрити збір на відновлення пошкоджених і зруйнованих корпусів. Окрім того, у Чехії Марина разом із колегами з рідного соціологічного факультету провела декілька благодійних турнірів із настільного тенісу. Завдяки підтримці спільноти спортсменів та спортсменок, а також усіх небайдужих у лютому 2023 року вдалося закрити збір на суму 500 000 гривень. Кошти передали на підтримку та відбудову університету.

У 2024 Марина привезла “срібло” із Паралімпійських ігор у Парижі.  

Нині вона навчається на аспірантурі Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Там розробляє рекомендації, як тренерам/-кам працювати з паралімпійцями/-ками.  Окрім цього, продовжує тренуватись та бере участь у місцевих змаганнях.  

Також дівчина є випускницею школи політичної участі для жінок з інвалідністю “Лідерка” від ГО “Fight For Right”. Ця організація бореться за дотримання прав людей з інвалідністю в Україні.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Мариною у Києві. 

• відбудова
• жінки
• Київ

Алла Сенченко – кравчиня та військова. До українського війська жінка долучилась у 2018-му році і прослужила три роки до завершення контакту. З початком великої війни Алла одразу вирушила до ТЦК і мобілізувалась на посаду стрільця. 

У травні 2022-го року під час оборони Лиману, що на Донеччині, військову взяли у ворожий полон. Там жінка пробула 8 місяців та 11 днів. Алла каже, що весь цей час трималась лише на вірі та надії. 4-го лютого 2023-го року військову повернули до України. Її реабілітація завершилась наприкінці березня і лише тоді жінка змогла повернутися до рідного міста та зустріти близьких, яких не бачила від початку повномасштабного вторгнення. Нині Алла працює у Луцькому територіальному центрі комплектування, планує створювати одяг для військовослужбовців та мріє про перемогу.

Алла Сенченко перебуває у Луцьку. Поспілкуватися з військовою можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• полонені
• Луцьк

Women in Drones – це один з напрямів ініціативи Duck Drones, яка націлена на заохочення жінок до виробництва дронів. Дар’я Лінькова – очільниця напряму Women in Drones. Жінка каже, що нині дрони стереотипно вважають чоловічою галуззю. Натомість, досвід Дар’ї доводить, що жінки також можуть розвиватися у дронобудуванні. 

Під час першого набору на навчання організатори ініціативи отримали понад 300 заявок. Команда Дар’ї відібрала тих, хто не лише хотів здобути нові навички, а й прагнув залишитися працювати на виробництві. 

Навчання перед працевлаштуванням триває два тижні. Курс розділений на теорію, практику і пілотування. Опісля жінки отримують сертифікати про завершення тренінгу та пропозицію працевлаштування.

Поспілкуватися з Дар’єю Ліньковою та відвідати виробництво дронів у Києві можна за попередньою домовленістю.

• жінки
• Київ

Катерина та Артем Собченко одружилися у 2016 році. За рік у них народився син Артем. Згодом пара розлучилися, але вони зберегли теплі та дружні стосунки. 

Коли розпочалася повномасштабна війна, Катерина із сином були вдома у Миколаєві (місті на Півдні України). Жінка збиралась на роботу, аж раптом почула вибухи. 

Артем Собченко все своє життя присвятив військовій справі. Під час АТО служив у морській піхоті, але потім був змушений звільнитися через проблеми зі здоров’ям. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік одразу ж вирушив до військкомату, але отримав відмову. Та це не зупинило Артема. Він захищав рідний Миколаїв як доброволець та допомагав евакуювати людей із Маріуполя, а згодом долучився до 77-ї бригади ДШВ, як медик та головний сержант взводу. 

Під час боїв за Соледар Артем врятував 15 своїх побратимів, за що здобув звання Героя України з нагрудним знаком “Золота зірка” та був нагороджений орденом “За мужність”. Чоловік також брав участь в обороні Бахмута і під час одного з боїв врятував життя побратима, але сам не повернувся з поля бою. 

Катерина  отримала звістку про загибель Артема, коли їхній син  готувався йти до першого класу. Хлопчик замкнувся в собі та впав у глибоку депресію. Він майже увесь час мовчав та плакав, а коли наважувався вимовити кілька слів, то заїкався.  Жінка звернулась у БФ “Діти Героїв”. Артем почав працювати з психологом та відвідувати заняття з арт-терапії. Завдяки цьому він почав поступово повертатися до нормального життя. Тепер дитина більше розмовляє і навіть усміхається.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Миколаїв

Громадська організація “Українська Валькірія” проводить тренінги самозахисту для жінок у Києві та області. Мета таких занять подолати страхи перед зброєю, опанувати культуру поводження з нею, здобути навички збройного самозахисту. А ще — надати шанс кожній жінці, дружині, матері в Україні захистити себе та свою родину від зазіхань на їхнє життя і здоровʼя. 

Групові заняття відбуваються 4 рази на тиждень. Усі вони поєднують дві складові:  духовне врівноваження і тренінг зі збройної безпеки.

Серед іншого, жінки можуть  навчатись на мультимедійному стрілецькому тренажері; отримати базові знання законодавства щодо володіння мисливською зброєю; пройти тренінг в практичному виконанні стрілецьких вправ з нарізною та гладкоствольною зброєю та тренінг з домедичної допомоги. Також для жінок організовують і психологічні тренінги.

До занять долучаються жінки найрізноманітніших професій: вчителі, бухгалтерки, працівниці IT-сфери, пожежної служби, поліцейські, художниці, психологині, моделі, блогерки, співачки та ін. Від початку повномасштабного вторгнення тренінги пройшли близько 3500 жінок, серед них є й ті, хто мобілізувались. 

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу висвітлити тренінги у Києві та на Київщині.

• жінки
• Київ

Тетяна Тіпакова народилася у Донецьку, близько 30 років жила у Бердянську, що у Запорізькій області (зараз місто окуповане). Працювала у туристичній фірмі.

На початку повномасштабної війни Тетяна організовувала у Бердянську численні мирні акції на підтримку України. За це окупанти викрали жінку: натягли мішок на голову, відвезли до колонії, допитували два дні та били. До пальців Тетяни підключали електричний струм, імітували розстріл. Її також примусили записати відео з вибаченням. Бранку відпустили, але вже наступного дня знову схопили. Цього разу тримали 4 дні, жінці знову довелось пережити тортури.

Після цього Тетяна вирішила тікати із міста. Вона подолала більше 20 блокпостів, щоб дістатися Запоріжжя. Заснувала там ініціативну групу жінок, а згодом й ГО “Рідна стежка”. Спершу організація Тетяни опікувалась земляками та ВПО – передавали харчі, медикаменти, а у Запоріжжі приймали евакуйованих і допомагали їм облаштовуватись у новому місті. За перший рік роботи ГО жінки написали 24 гранти, виграти вдалося – 3.

У 2024-му Тетяні вдалося отримати фінансову підтримку і облаштувати освітній простір, де жінок навчають комп’ютерної грамотності, влаштовують кінопокази та сесії з психологом. Тетяна працює над розширенням проєктів для підтримки, навчання та тренінгів для жінок у Запоріжжі.

• жінки
• злочини росіян
• окупація
• полонені
• постраждалі
• Запоріжжя

Оксана Стародуб — мати двох дітей із Чернігова. Коли розпочалася велика війна, вирішила залишитися в рідному місті. На другий день повномасштабного вторгнення Микола,  чоловік Оксани,  вступив до лав територіальної оборони, адже прагнув захистити свою сім’ю та місто.

6 березня 2022 року російський мінометний обстріл поцілив у будинок Оксани. Жінка отримала тяжкі травми й не могла рухатися. Син-підліток допоміг перев’язати рани. Через безперервний російський вогонь, швидка допомога не їхала на виклик. Але додому зміг добратися Микола разом з побратимами. Військовий-медик наклав турнікет на ушкоджену ногу Оксани, далі жінку відвезли до лікарні. Медзаклад на той час був переповнений  пораненими. Через артобстріл не було світла, не вистачало персоналу. Питну воду підвозила спеціальна машина один раз на день. Їжу для пацієнтів та лікарів готували на вогнищі на вулиці. 

Вже згодом, жінка перенесла декілька операцій у Вінниці, самостійно ходити змогла лише у вересні 2022 року.   

Микола мужньо обороняв кордони Чернігівщини, а згодом батальйон, у складі якого він перебував, перевели на Донецький напрямок. 17 червня 2024 під час виконання бойового завдання чоловік Оксани отримав смертельне поранення. 

Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• постраждалі
• Чернігів

Волонтерка та депутатка Херсонської міської ради Оксана Погомій увесь період окупації міста чекала на звільнення від російських загарбників. А також допомагала тим, хто разом із нею переживав важкі часи. Жінці навіть вдавалося викладати відео із окупації. Також вона була у Херсоні, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС у червні 2023 року.

Оксана є керівником ГО “Справа громад Херсон”. Нещодавно організація створила Херсонський український культурний центр імені Олександра Меньшова (Олександр Меньшов —  український письменник з Херсона, який торік загинув на фронті). Це простір у сховищі, де проводять різноманітні заходи. Його можуть відвідувати усі охочі.

Одразу після деокупації Херсона ГО відкрила і волонтерську пекарню, де печуть хліб, який роздають військовим та місцевим. Саме у другу річницю звільнення Херсона (11 листопада) пекарня випече свою трьохсоттисячну хлібину. 

Журналісти мають змогу дізнатись більше та поспілкуватись із Оксаною у  Херсоні або у онлайн форматі. 

Довідково: Херсон росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення  (1 березня 2022 року).  ЗСУ звільнили місто від російських військових 11 листопада 2022 року. Окупанти продовжують регулярно обстрілювати місто.

• волонтери
• жінки
• культура
• окупація
• Херсон

Дарія Бондар раніше працювала юристкою, а Олена Ткач – займалася перекладами та була комунікаційницею. Обидві жінки покинули звичні кар’єри та обрали навчання у США на доулу завершення життя.

Дарія та Олена готувалися опікуватися тими, хто доживають останні дні, і допомагати переживати горе їхнім рідним. Втім, з’ясувалося, що в Україні попит на такі послуги набагато менший, аніж за кордоном. Натомість, до доул звертаються ті, хто переживає відчай через втрати під час війни.

Дарія працює з втратами, пов’язаними з війною. Йдеться про втрату домівки, тварин, внутрішньої опори, шлюбу, себе чи навіть смаку до життя. Олена ж працює з тими, хто втратив на війні коханого або кохану, з близькими та рідними зниклих безвісти та полонених.

Доули зауважують, що вони не психологи чи психіатри, вони не лікують. Натомість, доули смерті пропонують свою підтримку та співчуття. Сесії з доулами тривають до двох годин. Можуть відбуватися онлайн, або ж особисто, якщо є змога зустрітися.

Дарія Бондар перебуває на Київщині. Олена Ткач проживає у столиці. Доули готові до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

Довідково: Слово “доула” має давньогрецьке походження і перекладається як “служниця”. Раніше доули допомагали жінкам під час вагітності. У 2000-х роках у США запропонували створити професію, яка б супроводжувала людей у хоспісах. Так з’явилися доули завершення життя. 

• жінки
• постраждалі
• Київ