Теми за тегом: постраждалі

До початку повномасштабного вторгнення Вікторія Головіна 33 роки служила у війську. Була старшою медсестрою у медпункті військової частини, згодом — коменданткою у Будинку офіцерів у Вінниці. 26-го лютого 2022 року її контракт мав завершитися. Втім, після початку російського повномасштабного вторгнення про вихід на пенсію вже не було й мови. 

14-го липня 2022-го року ворожий снаряд поцілив у Будинок офіцерів у Вінниці. Моменту прильоту жінка не памʼятає, але пригадує, як вставала з землі і горіла. Каже, почала зривати свій одяг та гасити себе дощовою водою з калюжі. З останніх сил Вікторія зупинила авто, яке довезло її до лікарні. 

Вікторія отримала 45% опіків тіла. Дивом вогонь не зачепив руки та обличчя. Найглибші ураження були в поперековій ділянці, один уламок снаряду потрапив у скроню. 2.5 місяці жінка пробула в реанімації. Після виписки з лікарні, довго не могла прийняти нову реальність, аж поки не взяла участь у фотопроєкті “Скульптурні”, де відкрила людям свою історію та показала наслідки вибуху. 

Після поранення Вікторія взялася готувати моті – традиційні японські тістечка. Згодом зʼявилися перші замовлення. А нині жінка професійно навчає людей готувати моті.  

Поспілкуватися з Вікторією Головіною можна як онлайн, так і офлайн у Вінниці, за попередньою домовленістю.

• жінки
• злочини росіян
• постраждалі
• Вінниця

12 червня у Києві відбудеться презентація фільму “Покоління” від Марисі Нікітюк та БФ “Голоси дітей” і дискусія про покоління дітей війни. Назва: “Покоління, яке дорослішає у війні: що турбує сучасних дітей і як їх підтримати?”.

Фільм “Покоління” від Марисі Нікітюк і фонду “Голоси дітей” – це спроба поглянути на світ очима найвразливіших і дати їм силу говорити про власні важкі досвіди. Стрічку режисерка знімала разом із 14-ма підлітками, котрі пройшли через евакуацію, вимушений переїзд в інші регіони країни та за кордон, втрату соціальних звʼязків і спроби знайти себе на новому місці, життя під російською окупацією та на прифронтовій території. Впродовж п’яти місяців у рамках лабораторії “Сторітелінг у кіно з елементами арттерапії” вони працювали з психологом і вчилися писати сценарії з Марисею, намагаючись осмислити і вкласти в них свої переживання.

Спікер(к)и заходу:

• Олена Розвадовська, співзасновниця та голова правління БФ “Голоси дітей”;
• Марися Нікітюк, сценаристка та режисерка;
• діти-герої/-ні фільму “Покоління”.

Модераторка: Ольга Бірзул, журналістка, редакторка, культурна менеджерка, розробниця та кураторка кінопрограм, письменниця.

Довідково: Організатори: ГО “Докудейз” та БФ “Голоси дітей”.

• діти
• культура
• постраждалі
• Київ

Благодійний фонд “Голоси дітей” за підтримки та у співпраці з Фундацією Олени Зеленської розпочинає програму кемпів для дітей, які зазнали впливу війни. Це вже друга спільна ініціатива, спрямована на підтримку дітей віком від 10 до 15 років, які пережили травматичний досвід війни. Йдеться, зокрема, про дітей із родин ВПО, військовослужбовців та тих, які мешкають у прифронтових або деокупованих регіонах.

Сезон 2025 року передбачає чотири зміни протягом літа, кожна з яких розрахована на 56 дітей. Перша зміна “Голосного кемпу” стартувала 5 червня.

“Голосний кемп” включає чотири ключові напрями:

• творчий: майстер-класи з малювання, музичного, театрального та інших видів мистецтва;
• спортивний: командні змагання, квести та активні ігри на природі;
• психологічний: тренінги з самопізнання, розвитку емоційного інтелекту та психологічної стійкості;
• інтелектуальний: фінансові симуляції, інтелектуальні ігри та тематичні квести.

• діти
• постраждалі

Андрій Новосад має фах фізичного терапевта, але за освітою не працював. З початком повномасштабного вторгнення чоловік взявся волонтерити: робив коктейлі Молотова та плів сітки для військових. 

Якось Андрію подзвонив знайомий, який працював у реабілітаційному центрі, і розповів про брак фахівців для роботи із важкопораненими бійцями. Тож Андрій без вагань пішов працювати фізичним терапевтом. Під час роботи бачив, як військового, який втратив обидві руки, годує дружина. Тоді Андрій почав думати над пристосуваннями, які могли б допомогти пораненим їсти самостійно. 

Про цю проблему терапевт розповів батькам-інженерам, які виготовляють прилади для реабілітації. Родині вдалося розробити прототип столового приладдя, яке надали військовим на тестування. Це спеціальні манжети двох видів: з виделкою та ложкою. Саме завдяки манжетам військові можуть одягати та знімати столове приладдя без сторонньої допомоги. 

Нині Андрій та його родина безкоштовно забезпечують приладдям тих, хто має парну ампутацію або ж тих, хто цього потребує. 

Поспілкуватися з Андрієм Новосадом можна як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю.

• військові
• волонтери
• лікарі
• постраждалі
• Львів

До повномасштабного вторгнення Владислав Троцюк жив у Херсоні і працював у IT-галузі. 25 лютого 2022-го року чоловік вивіз з міста маму та сестру. Родина подалася за кордон, а чоловік разом з товаришем мобілізувався до Сил Оборони. 

Владислав став сапером, воював на Київщині та Донеччині. Там влітку 2023 року боєць підірвався на міні. Ветерана доставили на Волинь для лікування. Там у лікарні познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Владислав пригадує, вперше побачив Марину, коли лежав на операційному столі — дівчина працювала у лікарні медсестрою. Через місяць пара зустрілася знову, відтоді почали регулярно спілкуватись. 

Понівечену вибухом ногу Владислава лікарям з часом довелося ампутувати. Ветеран опанував протез, зробив Марині пропозицію і в січні 2025-го закохані одружилися. 

Поспілкуватися з Владиславом Троцюком можна, як онлайн, так і офлайн у Луцьку, за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Луцьк

Іще 11 українських дітей вдалося вивезти з тимчасово окупованих територій завдяки зусиллям команди Save Ukraine та за підтримки ініціативи Президента Bring Kids Back UA. Серед них — двоє сиріт, двоє дітей українських захисників і родина, яку війна розʼєднала майже на чотири роки. 

• Маргарита — захисниця “Азову”, яка провела в російському полоні понад три роки. Разом із нею вийшов з Азовсталі її старший син — теж військовий. Вони потрапили в різні колонії, і мама довгий час не знала, чи він живий. Під час обміну вона випадково зустріла його в автобусі. Та була ще одна мрія — побачити молодшу донечку, яка залишилася ще крихіткою в окупації. Ця мрія стала реальністю: мама знову поруч зі своїми дітьми й не вірить, що це більше не сон. 
• Остап три роки не бачив свого батька — українського військового, який увесь цей час захищав Україну. Його старший брат воював поруч із татом і потрапив у полон, де провів 1111 днів. Тепер брат проходить реабілітацію. І Остап вперше за три роки зміг обійняти двох рідних людей. 
• Анатолій — дитина-сирота. Після того, як він знайшов у лісі патрони, його побили й викрали прямо з уроку у школі! Військові вдягнули мішок на голову прямо в кабінеті директора, зв’язали руки й повезли його “на підвал”, де його сильно побили. А за тиждень до свого повноліття він отримав повістку. Питання про навчання хлопця ніхто навіть не розглядав, окупанти запропонували на вибір лише рід військ! На щастя, він вчасно звернувся до організації Save Ukraine. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із представниками Save Ukraine.

Повернення відбулося з допомогою партнерів #WeAreAllUkrainians, БФ “Хуманіті”, Reload Love, а також Обʼєднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України. Save Ukraine повернули вже 659 дітей, серед яких – 145 сиріт.

• діти
• злочини росіян
• окупація
• постраждалі
• евакуація

Іван Сорока став до лав Сил оборони з початком повномасштабного вторгнення. 24 лютого у військкоматі набирали бійців до 72-ї ОМБ імені Чорних запорожців — до них боєць й долучився. Іван боронив селище Мощун, що на Київщині, а згодом його підрозділ направили на Схід. У серпні 2022-го року ворожа міна розірвалася у декількох кроках від військового.

Його побратим загинув на місці, а Іван втратив зір. “Кому я потрібен сліпий?” — це була перша думка Івана, коли він прийшов до тями. На це питання відповіла наречена Владислава, з якою Іван познайомився онлайн у квітні 2022-го року. Дівчина відвідувала пораненого бійця у шпиталі. Пара сподівалася, що зір Івана відновиться, але цього не трапилося. У вересні 2023-го Іван та Владислава одружилися.

Нині Іван впевнено опановує нову реальність, прагне самостійності. Тож створив власний блог,  де смакує незвичну їжу та напої. Каже, що знайшов новий спосіб “бачити” — через смак, звук та дотик. Також торік чоловік приєднався до БО “Побачимо перемогу”, де разом з незрячими ветеранами підтримує тих, хто нещодавно втратив зір та став на шлях відновлення. 

Поспілкуватися з Іваном Сорокою можна онлайн або офлайн у Києві, за попередньою домовленістю. 

• військові
• культура
• постраждалі
• Київ

“TOY THERAPY ROOM” — всеукраїнський благодійний проєкт, заснований  ініціативною групою ГО “Генофонд нації” під час повномасштабного вторгнення. Він створений для мінімізації травматичного досвіду у дітей та дорослих, які  постраждали від вторгнення росії. Для цього застосовують методи лялько- та ігротерапії. 

“TOY THERAPY ROOM” — це спеціально організований простір, у якому ведучі кімнати організовують процес спілкування з дитиною (або ж  дорослим) таким чином, щоб змогли вивільнити болючі емоції, відновити ресурс та набути впевненості у своїх прагненнях та потребах. У кожній із таких кімнат “живуть” сотні  м’яких іграшок. На початку заняття відвідувач може обрати ту, яка стає для нього опорою  та підтримкою, а після  —  забрати її з собою додому. Іграшка стає перехідним об’єктом, через який психологи дізнаються про стан людини та допомагають їй.  

Нині в Україні вже існує понад 70  просторів  “TOY THERAPY ROOM”. Вони є майже у всіх областях країни. Також виїзні кімнати “TOY THERAPY ROOM” організовують у літніх таборах. Окрім цього, психологи проєкту успішно застосовують метод лялько- та ігротерапії для реабілітації військових.

Протягом 2024 року кімнати терапевтичної іграшки відвідали понад 20 тисяч людей (з них  —  15168  дітей, 1400  військових). Також було проведено 5449 занять (разом із виїзними акціями). Видано понад 14 тисяч іграшок. 

Авторка та постійна супервізорка методики — психологиня та керівниця навчального порталу з артпсихології “Nazarevich-art” Вікторія Назаревич. Команда проєкту — професійні психологи та арттерапевти. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із  представниками та учасниками проєкту у  Києві або у інших містах. Також можливе спілкування у онлайн-форматі.

Нагадаємо, 1 червня у світі відзначають Міжнародний день захисту дітей.

• діти
• постраждалі
• психологічна підтримка
• Київ

До великої війни Євгеній Корінець захоплювався спортом, грав у волейбол на професійному рівні. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік долучився до ЗСУ. Спершу служив у роті охорони, а згодом у 30-й окремій механізованій бригаді, яка воювала на Бахмутському напрямку. 

У березні 2023-го року поблизу окопа Євгенія розірвалася ворожа міна. Уламки пошкодили ногу та руку бійця. Нижню кінцівку довелося ампутувати. 

Згодом до Євгенія звернувся тренер обласної збірної команди з волейболу, запропонував спробувати волейбол сидячи, а з часом — і долучитися до паралімпійської збірної України. На Олімпіаді в Парижі у 2024 році команді вдалося вибороти 7 місце. Нині Євгеній продовжує тренуватися. 

Поспілкуватися з Євгеном Корінцем можна, як онлайн, так і офлайн на Полтавщині, за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Полтава

До повномасштабного вторгнення Руслан Задорожний працював менеджером в інтернет-магазині. У листопаді 2022-го року чоловік долучився до українського війська. Руслан був кулеметником, воював на Купʼянському напрямку. Там отримав поранення від вибуху снаряду та втратив руку. 

Після протезування та реабілітації чоловік почав шукати цивільну роботу. Втім, куди б не надсилав резюме, усюди чув подяку за службу і відмову у вакансії. Але на СТО для автівок військових та ветеранів, Руслан врешті знайшов своє місце. 

Донька загиблого ветерана АТО Марія Ксьондзик та військовослужбовець Петро Шуклінов створили благодійний фонд Nesemos Fund, а незабаром відкрили станцію технічного обслуговування для військових машин. Там і запропонували вакансію адміністратора Руслану. Для ветерана облаштували робоче місце, придбали обладнання і нині чоловік приймає військові авто та супроводжує їхній ремонт. У майбутньому Руслан планує набратися досвіду та започаткувати власне СТО. 

Також Nesemos Veteran Auto Hab разом з Reskilling Ukraine працюють над проєктом, де допомагають жінкам опановувати професію автомеханіка. У боксах СТО проводять практичні навчання для тих, хто воліє навчитися професії з нуля. 

Поспілкуватися з Русланом Задорожним та командою Nesemos можна онлайн або офлайн у Києві за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Київ