Теми за тегом: полонені

Громадська організація “Цивільні в полоні”, сім’ї цивільних заручників, активісти та небайдужі українці проведуть мирну акцію “Загадаємо бажання: щоб всі повернулись додому”. Вона присвячена проблемі незаконного утримання росією цивільних полонених. Подія відбудеться 13 грудня у Києві.

Захід прагне привернути увагу міжнародної спільноти та української влади до необхідності негайного звільнення всіх громадян, незаконно позбавлених волі росією.

Центральним елементом акції стане художній перформанс, який візуалізує трагедію розлуки. 

• полонені
• Київ

Щоб нагадати про захисників “Азовсталі” та інших військових, які досі перебувають у ворожому полоні, мирні заходи заплановані у 30 містах.

22 листопада акції відбудуться у Арбузинці, Охтирці, Вінниці, Чернігові, Ірпені, Шполі, Волочиську, Дніпрі, Павлограді та Львові. 

23 листопада заходи заплановані у Києві, Кролевці, Південноукраїнську, Кременчуці, Миколаєві, Коропі, Обухові, Овручі, Полтаві, Коростишеві, Черкасах, Ужгороді, Лозовій, Долинській, Бердичеві, Кропивницькому, Рівному, Ковелі, Одесі та Чернівцях. 

Організаторами заходів є родини військовополонених Маріупольського гарнізону. До участі в акціях часто долучаються і самі звільнені з полону українці.

• полонені
• Київ

Валентину Полянському — 24 роки, останні три чоловік провів у ворожому полоні. Валентин родом з Херсонщини, коли йому виповнився 21 рік, підписав контракт та долучився до 36-ї окремої бригади морської піхоти. Повномасштабне вторгнення боєць зустрів у Маріуполі разом з побратимами. 26-го лютого 2022-го року він вже був на заводі імені Ілліча, де забезпечував провізією 130 людей. 

Коли прийшов наказ здаватися у полон, кохана Валентина попросила його зробити все, аби повернутися додому. В цей час жінка була вагітною: їхня донечка народилася, коли батько уже був у полоні. 

За три роки, зі слів Валентина, він пережив тортури: росіяни знущалися, били, катували струмом, морили голодом, змушували вчити російські пісні. 19-го квітня 2025-го року військового обміняли. Після повернення Валентин одружився та планував повернутися на передову, але дружина відмовила. Нині ветеран звикає до цивільного життя. 

Поспілкуватися з Валентином Полянським можна як онлайн, так і офлайн у Хмельницькому, за попередньою домовленістю.

• військові
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі
• Хмельницький

29-річний Іван Забавський народився у селі Тавільжанка, що на Харківщині (село знаходиться у 20 кілометрах від кордону з росією). Ще до повномасштабного вторгнення чоловік переїхав працювати у Харків.

Коли росіяни захопили частину Харківщини, під окупацією опинилася і Тавільжанка, в якій залишилася матір Івана Марина. У вересні 2022 року українські війська стрімко звільняли Харківщину і село опинилося на лінії фронту. Жодного зв’язку із мамою у Івана не було. Тож попри вмовляння родичів він поїхав у Тавільжанку на велосипеді, щоб врятувати жінку. Марина ще під час окупації самотужки поховала старшу сестру, яка загинула під час обстрілу. До того, як Іван вирушив їй на порятунок, матір переїхала до іншого села — із сином вони розминулися на один день. 

Марина згодом дізналась, що сина викрали російські військові та вивезли на територію росії. Івана звинуватили у шпигунстві на користь України. У січні 2025 року суд у Санкт-Петербурзі засудив чоловіка до 11 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.  У червні 2025 року Другий апеляційний суд в Санкт-Петербурзі у росії залишив без змін вирок.

Нині матір Івана часто відвідує мирні зібрання від ГО “Цивільні у полоні”.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Мариною на Харківщині, у Києві або у онлайн-форматі.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Київ
• Харків

15 листопада у Києві відбудеться щорічна правозахисна акція “Порожні стільці” на підтримку журналістів, письменників, діячів культури та правозахисників, що зникли безвісти, були ув’язнені чи перебувають в неволі через війну росії проти України.

Захід має на меті обʼєднати зусилля всіх, хто підтримує Україну і бореться за звільнення незаконно увʼязнених цивільних осіб та військовополонених внаслідок війни росії проти України.

Під час акції розкажуть історії зниклих безвісти, незаконно ув’язнених і полонених українських авторів, митців та правозахисників. Також до акції долучаться колишні бранці:

• Максим Буткевич, український правозахисник, журналіст, громадський діяч, військовослужбовець, який перебував у полоні з червня 2022 по жовтень 2024 року;
• Дмитро Хилюк, журналіст УНІАН, що перебував у російській неволі з березня 2022 по серпень 2025 року; 
• Леніє Умєрова, кримськотатарська активістка, яку утримували в російській неволі з грудня 2022 по вересень 2024 року;
• Юлія “Тайра” Паєвська, військовослужбовиця, волонтерка, поетка та громадська діячка, яка була в російському полоні з 16 березня по 17 червня 2022 року; 
• Владислав Єсипенко, громадянський журналіст-фрилансер, позаштатний кореспондент Кримської редакції Радіо Свобода, якого російська окупаційна влада утримувала в ув’язненні з березня 2021 до 20 червня 2025 року.

Ведучими заходу стануть Максим Ситніков, виконавчий директор Українського ПЕН, та Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод.

 
Під час події організатори встановлять символічну інсталяцію з порожніх стільців з іменами незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти авторів, медійників, митців та правозахисників.

Довідково: Організатори події – Український ПЕН та Центр громадянських свобод.

День ув’язненого письменника, або День порожніх стільців (Empty Chair Day) відзначається 15 листопада за ініціативою Міжнародного ПЕН. Порожні стільці на правозахисних акціях цього дня є символом авторів, які не можуть бути з нами через ув’язнення, переслідування, зникнення чи вбивство. 

З 2018 року Український ПЕН спільно з Центром громадянських свобод організовує цього дня правозахисну акцію, щоб нагадати українцям і світу про письменників, митців і всіх українців, які не можуть бути цього дня з нами через російську агресію.

• злочини росіян
• полонені
• постраждалі
• Київ

8 листопада у Києві відбудеться мирна хода “Наші ще не вдома”, ініційована родинами зниклих безвісти та полонених військових 32-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.
Захід має на меті привернути увагу суспільства, державних інституцій та міжнародної спільноти до долі українських захисників, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.

Орієнтовно півтисячі учасників — рідні зниклих та полонених, представники державних органів, побратими, волонтери, громадські активісти та небайдужі громадяни — пройдуть центральними вулицями столиці, щоб нагадати: боротьба за свободу триває не лише на фронті, а й у серцях тих, хто чекає на своїх близьких.

Маршрут проходитиме центральними вулицями Києва.

Мета акції:

• Публічно нагадати: тисячі українських воїнів досі перебувають у полоні, десятки тисяч знаходяться в статусі зниклих безвісти.
• Підтримати родини, які не один рік живуть у невідомості та очікуванні.
• Закликати до активних державних та міжнародних зусиль для повернення кожного захисника.
• Показати єдність суспільства довкола спільної мети — жоден Герой не має бути забутий.

Організатори запрошують представників українських і міжнародних ЗМІ висвітлити ходу “Наші ще не вдома”.

• полонені
• Київ

Леоніду Кондрацькому — 66 років. Він мешканець Нової Каховки на Херсонщині — міста, яке російські війська окупували вже в перший день повномасштабного вторгнення в Україну. До війни чоловік був пенсіонером і працював заступником начальника муніципальної охорони Новокаховської міської ради. Під час окупації він також допомагав цивільним у Бериславі (місті, неподалік Нової Каховки).

Леоніда росіяни затримували декілька разів. 7 жовтня 2022 року російські військові прийшли до його дому у Новій Каховці, забрали його і повезли у невідомому напрямку. Згодом стало відомо, що Леоніда вивезли до Криму. Нині він перебуває у СІЗО села Камишин Волгоградської області росії.

Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що чоловік у полоні.  Загалом Леонід у неволі уже понад 3 роки. 

За попередньою домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із донькою Леоніда — Іриною у онлайн-форматі.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Херсон

Олексій Полухін – херсонець і відкритий представник ЛГБТК+ спільноти. У перші дні російської окупації 21-річний Олексій долучився до руху спротиву у Херсоні та взявся налагоджувати звʼязок з СБУ, ЗСУ і розвідкою. 

До травня 2022-го року Олексій збирав у місті необхідну українським спецслужбам інформацію. 9-го травня, під час однієї з вилазок Олексій  натрапив на новий блокпост окупантів. Певен, що хтось розповів про його діяльність росіянам, тож на блокпосту уже чекали на нього. У хлопця забрали телефон, паспорт, а також змусили зняти одяг. Опісля Олексію зав’язали очі, посадили в авто і кілька годин возили містом. Згодом його доставили у СІЗО, де продовжили допитувати. 

Коли окупанти дізналися, що Олексій — квір-персона, то змусили його одягнути сукню. Йому не дозволяли приймати душ, забороняли виходити на вулицю, не надавали жодної медичної та юридичної допомоги. Щоправда, фізичного насильства не застосовували, зате постійно тиснули психологічно. Олексія відпустили після двох місяців моральних тортур. Після цього партизан ще тривалий час залишався у Херсоні і з рідного міста виїхав лише після деокупації. Нині Олексій працює з психологом та продовжує волонтерити для українського війська. 

Поспілкуватися з Олексієм Полухіним можна як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю.

Довідково: Херсон росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення  (1 березня 2022 року).  ЗСУ звільнили місто від російських військових 11 листопада 2022 року. Окупанти продовжують регулярно обстрілювати місто.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Львів
• ЛГБТ

22-річний Олександр Яровий — працював продавцем у господарчому магазині в Димері, що неподалік Козаровичів. (Село Козаровичі на Київщині росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення). Хлопець жив поруч із бабусею та дідусем у окремій хаті. З початком повномасштабної війни Олександр на робочій машині вивозив будівельні та господарські товари з магазину. Він також розвозив людям продукти та доставляв ліки до лікарні.

2 березня 2022 року хлопець спілкувався із матір’ю по Viber. За її словами, Олександр був удома із друзями. Вранці 3 березня жінці зателефонувала сусідка і розповіла, що приїжджали російські військові, допитували хлопців, імітували розстріли. Сашу кинули у погріб і вибивали зізнання. Згодом забрали у всіх телефони і поїхали. Повернулись через 15 хвилин, наказали Олександру підняти руки вгору. Хлопця забрали з собою, вдома усе перевернули. 

Матір провела власне розслідування, куди вивезли її сина. З’ясувала, що спочатку його утримували у Козаровичах у складському приміщенні, згодом у Димері (де утримували усіх, кого викрадали з навколишніх сіл). 10 березня Олександра вивезли у Білорусь, звідти у росію — до міста Новозибков, а у 2023 році перевели до російського селища  Пакіно, де його утримують і досі.

Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що Олександр у полоні. Загалом хлопець у неволі уже 3 роки і 8 місяців. За цей час був лише один короткий лист: “Я живий, здоровий, зі мною все добре.” Матір долучається до мирних зібрань разом із іншими родинами, у яких близькі у російському полоні. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із матір’ю Олександра — Інною —  у Києві або на Київщині.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Київ

Оксана Струк — вчителька історії, а її чоловік Костянтин — учитель  фізкультури. Пара разом понад 20 років. Жили у прикордонному селі Мала Вовча на Харківщині. Населений пункт знаходиться за 3 км від кордону з росією і з початком повномасштабного вторгнення рф — одразу потрапив в окупацію.

Жінка із сином змогли виїхати на підконтрольну Україні територію лише у серпні 2022 року. Костянтин залишився в селі. Оксана дізналася, що окупанти  переслідують вчителів, які відмовились від співпраці. Прийшли і за її чоловіком: Костянтина схопили, а їхній будинок обшукали. 

Дружина розповідає, що донос на чоловіка написала колега-вчителька, яку під час окупації призначили директоркою їхньої школи. У вересні 2022 року, коли ЗСУ звільнили їхнє село, колаборантка  виїхала до росії. 

Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що Костянтин у полоні. Нині він перебуває на території росії. За понад 3 роки від викрадення чоловіка, вона отримала від нього лише одного листа. 

Оксана ходить на мирні зібрання разом із іншими родинами, у яких близькі у російському полоні. 

За попередньої домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із Оксаною у Харкові або у онлайн-форматі.

• жінки
• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Харків