Теми за тегом: полонені
15 листопада у Києві відбудеться щорічна правозахисна акція “Порожні стільці” на підтримку журналістів, письменників, діячів культури та правозахисників, що зникли безвісти, були ув’язнені чи перебувають в неволі через війну росії проти України.
Захід має на меті обʼєднати зусилля всіх, хто підтримує Україну і бореться за звільнення незаконно увʼязнених цивільних осіб та військовополонених внаслідок війни росії проти України.
Під час акції розкажуть історії зниклих безвісти, незаконно ув’язнених і полонених українських авторів, митців та правозахисників. Також до акції долучаться колишні бранці:
- Максим Буткевич, український правозахисник, журналіст, громадський діяч, військовослужбовець, який перебував у полоні з червня 2022 по жовтень 2024 року;
- Дмитро Хилюк, журналіст УНІАН, що перебував у російській неволі з березня 2022 по серпень 2025 року;
- Леніє Умєрова, кримськотатарська активістка, яку утримували в російській неволі з грудня 2022 по вересень 2024 року;
- Юлія “Тайра” Паєвська, військовослужбовиця, волонтерка, поетка та громадська діячка, яка була в російському полоні з 16 березня по 17 червня 2022 року;
- Владислав Єсипенко, громадянський журналіст-фрилансер, позаштатний кореспондент Кримської редакції Радіо Свобода, якого російська окупаційна влада утримувала в ув’язненні з березня 2021 до 20 червня 2025 року.
Ведучими заходу стануть Максим Ситніков, виконавчий директор Українського ПЕН, та Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод.
Під час події організатори встановлять символічну інсталяцію з порожніх стільців з іменами незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти авторів, медійників, митців та правозахисників.
Довідково: Організатори події – Український ПЕН та Центр громадянських свобод.
День ув’язненого письменника, або День порожніх стільців (Empty Chair Day) відзначається 15 листопада за ініціативою Міжнародного ПЕН. Порожні стільці на правозахисних акціях цього дня є символом авторів, які не можуть бути з нами через ув’язнення, переслідування, зникнення чи вбивство.
З 2018 року Український ПЕН спільно з Центром громадянських свобод організовує цього дня правозахисну акцію, щоб нагадати українцям і світу про письменників, митців і всіх українців, які не можуть бути цього дня з нами через російську агресію.
8 листопада у Києві відбудеться мирна хода “Наші ще не вдома”, ініційована родинами зниклих безвісти та полонених військових 32-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.
Захід має на меті привернути увагу суспільства, державних інституцій та міжнародної спільноти до долі українських захисників, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.
Орієнтовно півтисячі учасників — рідні зниклих та полонених, представники державних органів, побратими, волонтери, громадські активісти та небайдужі громадяни — пройдуть центральними вулицями столиці, щоб нагадати: боротьба за свободу триває не лише на фронті, а й у серцях тих, хто чекає на своїх близьких.
Маршрут проходитиме центральними вулицями Києва.
Мета акції:
- Публічно нагадати: тисячі українських воїнів досі перебувають у полоні, десятки тисяч знаходяться в статусі зниклих безвісти.
- Підтримати родини, які не один рік живуть у невідомості та очікуванні.
- Закликати до активних державних та міжнародних зусиль для повернення кожного захисника.
- Показати єдність суспільства довкола спільної мети — жоден Герой не має бути забутий.
Організатори запрошують представників українських і міжнародних ЗМІ висвітлити ходу “Наші ще не вдома”.
Леоніду Кондрацькому — 66 років. Він мешканець Нової Каховки на Херсонщині — міста, яке російські війська окупували вже в перший день повномасштабного вторгнення в Україну. До війни чоловік був пенсіонером і працював заступником начальника муніципальної охорони Новокаховської міської ради. Під час окупації він також допомагав цивільним у Бериславі (місті, неподалік Нової Каховки).
Леоніда росіяни затримували декілька разів. 7 жовтня 2022 року російські військові прийшли до його дому у Новій Каховці, забрали його і повезли у невідомому напрямку. Згодом стало відомо, що Леоніда вивезли до Криму. Нині він перебуває у СІЗО села Камишин Волгоградської області росії.
Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що чоловік у полоні. Загалом Леонід у неволі уже понад 3 роки.
За попередньою домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із донькою Леоніда — Іриною у онлайн-форматі.
Олексій Полухін – херсонець і відкритий представник ЛГБТК+ спільноти. У перші дні російської окупації 21-річний Олексій долучився до руху спротиву у Херсоні та взявся налагоджувати звʼязок з СБУ, ЗСУ і розвідкою.
До травня 2022-го року Олексій збирав у місті необхідну українським спецслужбам інформацію. 9-го травня, під час однієї з вилазок Олексій натрапив на новий блокпост окупантів. Певен, що хтось розповів про його діяльність росіянам, тож на блокпосту уже чекали на нього. У хлопця забрали телефон, паспорт, а також змусили зняти одяг. Опісля Олексію зав’язали очі, посадили в авто і кілька годин возили містом. Згодом його доставили у СІЗО, де продовжили допитувати.
Коли окупанти дізналися, що Олексій — квір-персона, то змусили його одягнути сукню. Йому не дозволяли приймати душ, забороняли виходити на вулицю, не надавали жодної медичної та юридичної допомоги. Щоправда, фізичного насильства не застосовували, зате постійно тиснули психологічно. Олексія відпустили після двох місяців моральних тортур. Після цього партизан ще тривалий час залишався у Херсоні і з рідного міста виїхав лише після деокупації. Нині Олексій працює з психологом та продовжує волонтерити для українського війська.
Поспілкуватися з Олексієм Полухіним можна як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю.
Довідково: Херсон росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення (1 березня 2022 року). ЗСУ звільнили місто від російських військових 11 листопада 2022 року. Окупанти продовжують регулярно обстрілювати місто.
22-річний Олександр Яровий — працював продавцем у господарчому магазині в Димері, що неподалік Козаровичів. (Село Козаровичі на Київщині росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення). Хлопець жив поруч із бабусею та дідусем у окремій хаті. З початком повномасштабної війни Олександр на робочій машині вивозив будівельні та господарські товари з магазину. Він також розвозив людям продукти та доставляв ліки до лікарні.
2 березня 2022 року хлопець спілкувався із матір’ю по Viber. За її словами, Олександр був удома із друзями. Вранці 3 березня жінці зателефонувала сусідка і розповіла, що приїжджали російські військові, допитували хлопців, імітували розстріли. Сашу кинули у погріб і вибивали зізнання. Згодом забрали у всіх телефони і поїхали. Повернулись через 15 хвилин, наказали Олександру підняти руки вгору. Хлопця забрали з собою, вдома усе перевернули.
Матір провела власне розслідування, куди вивезли її сина. З’ясувала, що спочатку його утримували у Козаровичах у складському приміщенні, згодом у Димері (де утримували усіх, кого викрадали з навколишніх сіл). 10 березня Олександра вивезли у Білорусь, звідти у росію — до міста Новозибков, а у 2023 році перевели до російського селища Пакіно, де його утримують і досі.
Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що Олександр у полоні. Загалом хлопець у неволі уже 3 роки і 8 місяців. За цей час був лише один короткий лист: “Я живий, здоровий, зі мною все добре.” Матір долучається до мирних зібрань разом із іншими родинами, у яких близькі у російському полоні.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із матір’ю Олександра — Інною — у Києві або на Київщині.
Оксана Струк — вчителька історії, а її чоловік Костянтин — учитель фізкультури. Пара разом понад 20 років. Жили у прикордонному селі Мала Вовча на Харківщині. Населений пункт знаходиться за 3 км від кордону з росією і з початком повномасштабного вторгнення рф — одразу потрапив в окупацію.
Жінка із сином змогли виїхати на підконтрольну Україні територію лише у серпні 2022 року. Костянтин залишився в селі. Оксана дізналася, що окупанти переслідують вчителів, які відмовились від співпраці. Прийшли і за її чоловіком: Костянтина схопили, а їхній будинок обшукали.
Дружина розповідає, що донос на чоловіка написала колега-вчителька, яку під час окупації призначили директоркою їхньої школи. У вересні 2022 року, коли ЗСУ звільнили їхнє село, колаборантка виїхала до росії.
Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що Костянтин у полоні. Нині він перебуває на території росії. За понад 3 роки від викрадення чоловіка, вона отримала від нього лише одного листа.
Оксана ходить на мирні зібрання разом із іншими родинами, у яких близькі у російському полоні.
За попередньої домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із Оксаною у Харкові або у онлайн-форматі.
У перші дні повномасштабного вторгнення Максим Левченко долучився до українського війська. Разом з побратимами захищав Київщину, а після того, як дізнався про можливість прориву в оточений ворогом Маріуполь на гелікоптері, одразу зголосився.
Максим пояснює, що хотів підтримати своїх друзів, які на той момент захищали місто. Ветеран тримав оборону Маріуполя, а після наказу керівництва у травні 2022 року вийшов у полон. У російській неволі чоловік пробув 13 місяців. Увесь той час він разом з побратимом мріяв повернутись до України і відкрити свій страйкбольний клуб.
У червні 2023-го року Максима обміняли. І поки чекає на побратима, ветеран почав втілювати їхню спільну мрію. Страйкбольний клуб започаткував у Львові. Окрім іншого, робота клубу допомагатиме ЗСУ, адже там збиратимуть кошти для армії.
Поспілкуватися з Максимом Левченком можна як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю.
Наталія Гавриленко до повномасштабного вторгнення була підприємицею у Херсоні. Жінка готувалася до великої війни та разом з коханим планувала вступити до Тероборони. Вже 24-го лютого 2022-го року подружжя рушило до військкомату. Невдовзі херсонські тероборонівці, до яких долучилася і Наталія, отримали зброю. Проте прослужити встигли лише два дні.
Наталія пригадує, як до кабінету, де перебували новосформовані тероборонівці, зайшов комбат, наказав скласти зброю і тікати додому полями. Тоді жінка разом з чоловіком і рештою цивільних усвідомили, що рідне місто будуть захищати самотужки. Так народився партизанський рух у Херсоні. Наталії з побратимами вдалося облаштувати шпиталь та налагодити співпрацю з Силами спеціальних операцій.
7 липня 2022 року росіяни вдерлися в дім Наталії, де вона перебувала разом з невісткою, сином та онуком. Наталію забрали до ізолятора тимчасового тримання на кілька місяців. Жінка каже, що її не катували, допитували на поліграфі і змусили дати інтерв’ю для російських пропагандистів. 1 листопада 2022-го року Наталію відпустили. Без документів, грошей, телефону. Нині вона продовжує волонтерити та підтримувати українських військових.
Наталія Гавриленко перебуває в Камʼянському, що на Дніпропетровщині. Поспілкуватися з волонтеркою можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.
Довідково: Херсон росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення (1 березня 2022 року). ЗСУ звільнили місто від російських військових 11 листопада 2022 року. Окупанти продовжують регулярно обстрілювати місто.
Ірина Швець — одна із організаторів та ведуча мирних зібрань від ГО “Цивільні у полоні”. Її коханий Олександр Курдін — приватний підприємець. 21 лютого 2022 року він поїхав з Києва до Бучі, де мав квартиру. За кілька днів місто окупували росіяни.
Ірина просила Олександра спробувати виїхати з міста зеленим коридором. Втім він пояснив, що у підвалах у місті залишаються багато жінок та дітей, яким він носить хліб та воду. До Олександра росіяни двічі приходили додому та перевіряли документи. А 22 березня викрали чоловіка біля його будинку. Ірина дізналась про це 3 квітня: зателефонував друг, який був свідком.
У січні 2023 року Ірина побачила фото Олександра у тюремній робі. Чоловіка вивезли до Білорусі, згодом до СІЗО Новозибкова рф. Нині він у виправній колонії міста Донський Тульської області. Загалом у полоні Олександр 3 роки та 7 місяців. Він схуд на 30 кілограмів. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) підтвердив статус — незаконне позбавлення свободи. За цей час Ірина отримала від чоловіка всього два листи.
Пара планувала весілля на червень 2022 року. Оскільки вони не були розписані, у 2023 році жінка подала до суду, аби визнати акт спільного проживання і щоб вона могла бути офіційним представником Олександра у міжнародних організаціях. У 2024 суд задовольнив її вимогу.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Іриною Швець у Києві.
8 листопада у Києві відбудеться мирна хода “Наші ще не вдома”, ініційована родинами зниклих безвісти та полонених військових 32-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.
Захід має на меті привернути увагу суспільства, державних інституцій та міжнародної спільноти до долі українських захисників, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.
Орієнтовно півтисячі учасників — рідні зниклих та полонених, представники державних органів, побратими, волонтери, громадські активісти та небайдужі громадяни — пройдуть центральними вулицями столиці, щоб нагадати: боротьба за свободу триває не лише на фронті, а й у серцях тих, хто чекає на своїх близьких.
Маршрут проходитиме центральними вулицями Києва.
Мета акції:
- Публічно нагадати: тисячі українських воїнів досі перебувають у полоні, десятки тисяч знаходяться в статусі зниклі безвісти.
- Підтримати родини, які не один рік живуть у невідомості та очікуванні.
- Закликати до активних державних та міжнародних зусиль для повернення кожного захисника.
- Показати єдність суспільства довкола спільної мети — жоден Герой не має бути забутий.
Організатори запрошують представників українських і міжнародних ЗМІ висвітлити ходу “Наші ще не вдома”.
