Теми за тегом: окупація

Русудана Павліченко — за походженням грузинка. На початку повномасштабного вторгнення жінка була за кордоном на похороні батька. У 10-річному віці Русудані довелось тікати від її першої у житті війни (війна в Абхазії) в Україну. Все своє свідоме життя жінка прожила тут.

Чоловік Русудани —  Сергій Павліченко —  з 2014 року захищав Україну від окупантів, а під час повномасштабного вторгнення тримав оборону “Азовсталі”, після чого потрапив у полон. Чоловік загинув під час теракту в Оленівці (селище на окупованій території Донеччини) в ніч з 28 на 29 липня 2022-го. У подружжя залишилося двоє дітей: 10-річна Аделія та 8-річний Назар.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Русуданою у Черкасах, або у онлайн-форматі. 

Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

Довідково: У ніч проти 29 липня 2022 року рф скоїла теракт, влаштувавши вибух у бараку виправної колонії в Оленівці, в якому перебували українські військовополонені. Тоді загинули щонайменше 50 захисників “Азовсталі”.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Маріуполь
• Черкаси

24-те лютого 2022-го року Павло Пономаренко зустрів у Маріуполі. Ще чотири дні після початку повномасштабного вторгнення Павло їздив до своєї майстерні та малював: ці картини згодом зникли у знищеному росіянами Маріуполі. 

За наступні дні родина Пономаренків встигла навчитися готувати на вогнищі, шукати воду, топити сніг та побачила на власні очі російські обстріли та мародерство місцевих. Згодом з’явилася можливість дістатися до окупованого Бердянська у Запорізькій області. Туди першою поїхала дружина Павла разом з двома молодшими доньками, чоловік та старша донька вирушили слідом. У Бердянську родина пробула кілька днів, аж поки не вдалося сісти в автобус на підконтрольну Україні територію — до Запоріжжя. Дорога тривала 11 годин, з десяток разів окупанти на блокпостах висаджували усіх людей, роздягали, допитували про татуювання, дивилися документи. Вже у Запоріжжі старшій дочці довелося робити операцію через запалення апендициту. 

Нині Павло проживає у Львові, там працює та малює, а дружина та діти евакуювалися до Бельгії.

• злочини росіян
• окупація
• постраждалі
• Львів
• Маріуполь

Наступного тижня для представників медіа буде організованого пресзахід щодо роботи тимчасового сортувального майданчика у Бучі на Київщині. Цей проєкт передбачає утилізацію відходів від зруйнованих об’єктів, які накопичилися після окупації Бучанської громади. (Об’єм будівельних відходів складає 75 тисяч м3).

Майже все обладнання для роботи тимчасової станції надала UNDP Ukraine. Нині там працює сортувальник будівельних відходів, дробарка, грохот та фронтальний навантажувач. Згодом майданчик забезпечать додатковою технікою. Унікальний проєкт дозволить подрібнювати та сортувати відходи за фракціями, а згодом — використовувати на потреби громади.

Журналісти мають змогу дізнатись більше про майбутній пресзахід. 

Довідково: місто Буча на Київщині перебувало у ворожій окупації більше місяця. 31 березня 2022 року його звільнили від російських військових.

• відбудова
• екологія
• окупація
• Київ

Анатолій Левченко — театральний діяч з Маріуполя. Саме з його ініціативи у 2015-му  у маріупольському театрі, який мав статус “русского”, почалася нова доба — сучасної української п’єси.

Подружжя Левченків опікувалося сином — невербальним аутистом — та 90-річною матір’ю дружини Анатолія Ганни. Тож після початку наступу росіян на Маріуполь швидко евакуюватися з міста Левченки не могли. Виїзд вдалося організувати аж у травні 2022 року. Але просто напередодні Анатолія заарештували росіяни за доносом колишніх колег по сцені, які стали колаборантами.

Спершу Ганна не могла знайти, куди забрали чоловіка, згодом дізналася, що його звинуватили в екстремізмі і вивезли у окупований Донецьк. Після цього понад 10 місяців дружина передавала одяг, ліки та записки до тамтешнього СІЗО. Чоловік дзвонив зрідка уночі. Увесь цей час Ганна самостійно опікувалася сином з аутизмом, добувала продукти та воду, разом з сусідами готувала їжу на вогнищі. 

9-го березня 2023-го року дружині зателефонували і повідомили, що Анатолія відпускають. Майже рік у СІЗО позначився на здоров’ї чоловіка. Влітку 2023-го родині таки вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, оселились у Кропивницькому на Кіровоградщині. Там Анатолій продовжив свою театральну діяльність. 

Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила число загиблих під час російських обстрілів мирних жителів Маріуполя мінімум у 8 тисяч осіб. Тисячі людей отримали поранення: втратили кінцівки, зір, слух або пам’ять, зокрема, в результаті черепно-мозкових травм, викликаних вибухами. Також, за оцінками Human Rights Watch, з довоєнного населення в 540 тисяч осіб до середини травня 2022 року близько 400 тисяч жителів втекли з Маріуполя.

• злочини росіян
• культура
• окупація
• полонені
• постраждалі
• Маріуполь

28 квітня у Києві відбудеться танцювально-театральний перформанс маріупольчанки Ксенії Гузь “Октава мого життя”. У ньому жінка  розповість про те,  що їй довелось пережити під час повномасштабної війни: окупацію, еміграцію, загибель чоловіка на фронті, боротьбу з онкологією та депресією. 

Ксенія Гузь до повномасштабної війни разом із чоловіком Максимом відкрили у Маріуполі креативний простір “Арт-хаус” та простір для духовного спілкування “Міський Будда”, де відвідувачі займалися саморозвитком і творчістю. Чоловік проводив  заняття з йоги,  медитації,  духовних практик.  А Ксенія (керівник івент агентства) організовувала  у просторі різноманітні заходи, перформанси, какао-церемонії, віршовані батли, дитячі майстер-класи.

Повномасштабне вторгнення жінка разом із 18-річною донькою зустріла удома. Їм довелося 20 днів виживати у заблокованому Маріуполі.  Попри те, що їжа закінчувалась, ділились нею з іншими. Врешті їм вдалося виїхати із міста.

Максима  війна застала на Київщині, куди він їздив у справах.  Чоловік одразу став до лав територіальної оборони. Вже у листопаді 2022 року вступив до лав ЗСУ (десантно-штурмові війська). 13 лютого 2023 року він загинув поблизу Бахмута.  

Максим хотів, аби його прах розвіяли над Азовським морем, але оскільки нині це неможливо, Ксенія розвіяла прах чоловіка над Дніпром в Києві. Вже через три місяці у жінки виявили онкологічне захворювання. У Бельгії їй зробили успішну операцію. 

Журналісти  мають змогу поспілкуватись із Ксенією у Києві.

• жінки
• загиблі
• окупація
• постраждалі
• Київ
• Маріуполь

Марія Воля народилася та виросла у Маріуполі — місті на півдні України, яке навесні 2022 року знищили та окупували росіяни. До лав ЗСУ дівчина долучилась ще у 2015-му році. Стати на захист країни захотіла після перших атак росіян на Маріуполь. За час великої війни Марія Воля керувала на фронті мінометним розрахунком, а тепер стала командиркою відділення роти зв’язку. До окупації рідного міста — дівчина приховувала свою орієнтацію. Втім, після того, як отримала поранення у Маріуполі, а згодом — вирвалася з російського оточення, Марія відкрилася своїм побратимам. Нині командирка відділення роти зв’язку сподівається на те, що в Україні легалізують цивільні партнерства, адже у майбутньому хоче одружитися зі своєю коханою.

Нині Марія Воля перебуває на Донецькому напрямку. Військовослужбовиця готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн. 

Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації.

• військові
• жінки
• окупація
• Маріуполь
• ЛГБТ

Cелище Красятичі на Київщині, де мешкала Надія Смирнова, у перші дні  повномасштабної війни окупували російські війська. Жінка, її матір та 9-річний син Сашко залишились у селищі. Окупанти вривалися в їхній будинок, все перевертали та навіть намагалися кинути гранату, щоб підірвати родину.  Бабуся Сашка, ризикуючи власним життям, ставала на захист сім’ї. Коли російські військові наводили на них автомати, вона відводила зброю в бік. В окупації сім’я прожила майже місяць. Для Сашка цей досвід став особливо важким, хлопчик досі згадує жахи, які пережив разом з мамою і бабусею.

На початку повномасштабної війни батько Сашка добровільно став на захист України.  29 серпня 2022 року він загинув на Донеччині від російської міни. Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”.

Журналісти мають змогу за попередньої домовленості поспілкуватись із Надією на Київщині. 

Довідково: 2 квітня 2022 року Київщину повністю звільнили від російської окупації. 

БФ “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• діти
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• окупація
• постраждалі
• Київ

Ще до повномасштабного вторгнення мешканець Маріуполя Михайло Коник заснував у місті власну пасіку. Чоловік опікувався 40 вуликами. 24-го лютого 2022-го року, коли росія почала знищувати місто, Михайло разом з родиною кілька днів ховався у підвалі від потужних обстрілів, чоловік отримав контузію. Зрештою, сім’ї вдалося виїхати на Тернопільщину, а пізніше на малу Батьківщину Михайла — Хмельниччину. Чоловік знав, що у одному з лісгоспів регіону є пасіка. Тож звернувся до її директора і запропонував свою допомогу. Пасіка була у поганому стані, але Михайлові вдалося налагодити її роботу і навіть отримати близько двох тонн меду. Після цього чоловік подався до Кам’янця- Подільського і тепер опікується ще однією занедбаною пасікою. Михайло працює фахівцем-консультантом та допомагає відновити виробництво меду. 

40 вуликів Михайла залишилися у Маріуполі, вивезти їх він не зміг. Чоловік мріє повернутися у рідний український Маріуполь, щоби почати відновлення пасіки у розбитому росіянами місті.

Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила число загиблих під час російських обстрілів мирних жителів Маріуполя мінімум у 8 тисяч осіб. Тисячі людей отримали поранення: втратили кінцівки, зір, слух або пам’ять, зокрема, в результаті черепно-мозкових травм, викликаних вибухами. Також, за оцінками Human Rights Watch, з довоєнного населення в 540 тисяч осіб до середини травня 2022 року близько 400 тисяч жителів втекли з Маріуполя.

• окупація
• постраждалі
• Маріуполь
• Хмельницький

Олег, Ярослав, Гліб та їхня бабуся Олександра покинули рідне село Гнутове на Донеччині, яке одне з найперших відчуло на собі жах повномасштабного наступу росіян. У пошуках порятунку родина переїхала у Маріуполь, але місто оточили росіяни. Невдовзі там зникла електрика, газ, вода та зв’язок. Дітям із бабусею доводилось буквально виживати. Два місяці сиділи у підвалі. Вирватись з окупації їм вдалося через фільтраційний табір у рідному Гнутовому. Благодійний фонд “Голоси дітей” завдяки донорам придбав цій родині будинок на Київщині. 

Олег ще у 2017 році став головним героєм документального фільму данського режисера “Віддалений гавкіт собак”, де йшлося про життя українців на лінії фронту.  Ця кіноробота потрапила до короткого списку (15 кандидатів) номінантів на премію “Оскар” у 2019 році у категорії “Найкращий документальний повнометражний фільм”.

• діти
• окупація
• постраждалі
• Маріуполь

Світлана Трубачова з Луганської області. Вона мати двох дітей: 11-річного Ігоря та 5-річної Поліни. Чоловік Світлани — Володимир — служив у прикордонній службі України протягом 18 років. Востаннє жінка бачила коханого 24 лютого 2022, коли він вирушив на службу. А вже на початку березня селище Троїцьке, де жила родина, окупували  російські війська. Додому до Світлани почали приходили російські солдати, жінку забирали на допити, робили обшуки. Весь одяг чоловіка спалили. 

13 квітня  2022 року  Володимир загинув під Лисичанськом. Його поховали у Дніпрі, Світлана навіть не змогла потрапити на похорон, адже була на окупованій території. З Луганщини їй вдалося виїхати лише влітку: найперше поїхала на могилу чоловіка. А далі разом з дітьми вирушила до Києва.

Нині Світлана працює в центрі, де допомагають дітям з розладом аутистичного спектру. Жінка  вступила до університету та навчається на психолога. Також проводить благодійні збори для прикордонної служби, адже хоче, щоби інші батьки повернулись до своїх дітей.  

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись зі Світланою у Києві.

Довідково: Родиною опікується БФ “Діти Героїв”. Фонд допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• окупація
• Київ