Теми за тегом: окупація

Допрем’єрний показ фільму “Люди кольору свободи” з подальшим обговоренням відбудеться 30 червня у Києві. 

Стрічка розповідає про ненасильницький спротив українського народу російській агресії на тимчасово окупованих територіях і охоплює період з 2014 року і дотепер. У фільмі – історії людей, які чинили спротив у Криму, Донецьку, Луганську, Новоазовську, Мелітополі, Херсоні. Фільм містить розповіді учасників рухів “Жовта стрічка” та “Зла Мавка”, свідчення тих, хто досі перебуває в окупованих містах, але знаходить в собі мужність малювати жовто-сині прапори, розвішувати стрічки, поширювати плакати з українською символікою, зберігати українські традиції та навіть вчити української мови інших. 

Після показу відбудеться обговорення за участю творчої групи, героїв фільму, правозахисників, а також представників  державних інституцій та неурядових організацій. 

Необхідна попередня реєстрація.

Довідково: Стрічку “Люди кольору свободи” створила творча група ГО “Тутешні” за сприяння Сил спеціальних операцій ЗСУ та підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

• культура
• окупація
• Київ

Світлана Мацюта – художниця з Херсона. Протягом останніх 20 років Світлана працює у театрі помічником художника. 

Повномасштабне вторгнення майстриня зустріла у рідному Херсоні. Під час окупації жінка разом з сином намагалася не виходити з дому через страх перед російськими військовими. Їй надходили пропозиції працювати у театрі під керівництвом окупантів – Світлана відкинула усі, попри фінансову скруту. У березні 2022 року у ЗМІ та соцмережах почали з’являтися повідомлення, нібито дикі гуси “збили” ворожий військовий літак. Ця новина так вразила Світлану, що взялася створювати власних іграшкових бойових гусей. 

Ці іграшки символізують незламність та опір Херсона. Світлана каже, що бойові гуси дуже популярні серед херсонців, які виїхали з міста до інших регіонів України або за кордон. Іграшки замовляють до США, Голландії, Німеччини та Італії. 

Окрім гусей, майстриня виготовляє і півників за мотивами творчості Марії Приймаченко та Поліни Райко. Творчість допомагає Світлані відволікатися від обстрілів і підтримує мрію про перемогу і звільнення решти Херсонщини. 

Поспілкуватися з Світланою Мацютою можна, як онлайн, так і офлайн у Херсоні, за попередньою домовленістю. 

• жінки
• культура
• окупація
• Херсон

Кінно-спортивний комплекс на Харківщині залишився без керівництва у 2022 році — господар покинув його за день до деокупації області. Конюх Олексій Болюх продовжив доглядати за тваринами, попри відсутність заробітної плати. Проти власника відкрили кримінальне провадження, а коні, що залишилися без документів, нині перебувають під арештом.

На початку повномасштабного вторгнення на території комплексу перебувало 28 коней. Вони пережили російську окупацію та обстріли, деякі тварини зазнали поранень. Харчів, аби належно годувати тварин, на фермі бракувало, але конюха підтримали волонтери і поліцейський офіцер громади. За понад три роки великої війни з комплексу вдалося евакуювати частину коней. 

Нині на фермі залишається ще 19 дорослих тварин і малеча, яка народжується під обстрілами. Евакуювати та піклуватися про тварин конюху допомагати волонтер Роберт Саргсян, який побудував конюшню за 60 кілометрів від комплексу. 

Поспілкуватися з Олексієм Болюхом та Робертом Саргсяном можна офлайн, за попередньою домовленістю. 

• волонтери
• окупація
• тварини
• Харків
• евакуація

Олексій Полухін – херсонець і відкритий представник ЛГБТК+ спільноти. У перші дні російської окупації 21-річний Олексій долучився до руху спротиву у Херсоні та взявся налагоджувати звʼязок з СБУ, ЗСУ і розвідкою. 

До травня 2022-го року Олексій збирав у місті необхідну українським спецслужбам інформацію. 9-го травня, під час однієї з вилазок Олексій  натрапив на новий блокпост окупантів. Певен, що хтось розповів про його діяльність росіянам, тож на блокпосту уже чекали на нього. У хлопця забрали телефон, паспорт, а також змусили зняти одяг. Опісля Олексію зав’язали очі, посадили в авто і кілька годин возили містом. Згодом його доставили у СІЗО, де продовжили допитувати. 

Коли окупанти дізналися, що Олексій — квір-персона, то змусили його одягнути сукню. Йому не дозволяли приймати душ, забороняли виходити на вулицю, не надавали жодної медичної та юридичної допомоги. Щоправда, фізичного насильства не застосовували, зате постійно тиснули психологічно. Олексія відпустили після двох місяців моральних тортур. Після цього партизан ще тривалий час залишався у Херсоні і з рідного міста виїхав лише після деокупації. Нині Олексій працює з психологом та продовжує волонтерити для українського війська. 

Поспілкуватися з Олексієм Полухіним можна, як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю. 

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Львів
• ЛГБТ

Михайло Брицин — пастор церкви “Благодать” міста Мелітополь Запорізької області (місто окуповане з березня 2022 року). Попри окупацію церква продовжувала звершувати богослужіння для своїх прихожан та допомагала людям. Також у цей період на площі міста була організована міжконфесійна молитва, яка об’єднала священнослужителів різних конфесій. У свою чергу, окупанти намагались схилити місцевих духівників до співпраці.

11 вересня 2022 року росіяни вдерлися до церкви євангельських християн-баптистів  “Благодать” просто під час богослужіння. Озброєні військові із закритими обличчями заблокували людей у залі. У всіх почали знімати відбитки пальців, фотографувати документи та адреси. Служителів відвели на допити. 

Пастора Михайла окупанти також допитували та провели обшуки вдома, забрали документи на церкву. Росіяни наказали йому покинути Мелітополь з ультиматумом: “Даємо тобі два дні, забирайся геть, бо вб’ємо”.

Окупанти перетворили храм “Благодать” на так зване “Міністерство культури Запорізької області”, хрест спиляли. 

Нині пастор Михайло Брицин проводить онлайн-служіння для громади, яка розкидана по світу. Також церква “Благодать” організовує молитовні сніданки для переселенців у різних містах. 

Окрім цього, нині пастор збирає та аналізує інформацію про злочини росіян проти релігійних спільнот на окупованих територіях України: моніторить ситуацію, складає  аналітичні звіти і презентує їх світовій спільноті.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Михайлом Брициним на Рівненщині або у онлайн-форматі. 

• злочини росіян
• окупація
• релігія
• Рівне

Іван та Ірина Уманські – подружжя з Херсонщини. До початку повномасштабного вторгнення родина виховувала чотирьох власних дітей і хлопчика Богдана, який перебував у них під опікою. Богдан — перша дитина, яку прийняли у свою сім’ю. Уманські не злякалися його діагнозу та вирішили дати хлопчику шанс на повноцінне життя. 

Початок великої війни Іван та Ірина зустріли у рідній Каховці, яка досі перебуває під ворожою окупацією. З власного житла родина переїхала у будинок знайомих, щоб наглядати за ним. У серпні 2022-го року до подружжя звернулася начальниця соціальної служби, яка продовжила співпрацювати з державними органами України, і запропонувала Уманським прихистити двох дівчаток з притулку.

Родина ризикувала, адже окрім свідоцтва про народження, документів на цих дітей не було. Згодом Іван придбав семимісне авто і родина вирішила виїжджати на підконтрольну Україні територію. Їм довелося подолати 20 російських блокпостів, дорога тривала три доби. Уманські дісталися Київщини, де перші місяці жили у соціальному центрі підтримки сімей. Потім мешкали у квартирі, яку їм надали безоплатно, а у квітні 2024-го року родина переїхала до нового будинку, який звели у межах проєкту “Адреса дитинства” Фундації першої леді України Олени Зеленської. Нині Іван та Ірина виховують 10 дітей і мають статус великої прийомної родини. 

Поспілкуватися з подружжям Уманських можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• діти
• окупація
• Київ

До великої війни Юлія Бондаренко з нареченим жила у Херсоні. Коли у 2022 році росіяни захопили місто, пара три місяці провела в окупації. Виїхати з Херсона Юлія наважилася лише в травні 2022-го року. 

Під час евакуації Юлія вивезла також своїх двох котів та двох собак, а також  ще одну тварину з херсонського притулку. Родина зупинилася у Кривому Розі, де Юлія вишила свою першу сорочку. Її чоловік волонтерив, і ця сорочка стала подарунком за найбільший донат – виріб отримав громадянин Німеччини. 

Окрім сорочок, майстриня взялася створювати “кишеньки” – традиційні поясні торбинки з вишивкою. На них Юлія зображує тварин з лівобережжя Херсонщини, які постраждали або загинули під час бойових дій. Усі кошти від продажу торбинок майстриня спрямовує на підтримку притулку для тварин та на корм для вуличних собак і котів Херсона. 

Свій проєкт Юлія назвала “Тиша степу”. Готові сорочки та кишеньки мандрують не лише Україною, а й за кордоном, адже їх часто купують українці, які нині не можуть повернутися до рідних домівок. 

Поспілкуватися з Юлією Бондаренко можна як онлайн, так і офлайн у Кривому Розі, за попередньою домовленістю. 

• жінки
• культура
• окупація
• тварини
• Дніпро

4 червня у Медіацентрі Україна відбудеться брифінг: “Беззахисні перед війною. Українські діти, які 11 років страждають від російської агресії”

Учасники:

– Ольга Куришко, Постійна Представниця Президента України в Автономній Республіці Крим;

– Олександра Дворецька, правозахисниця, керівниця з питань політики ініціативи Bring Kids Back UA ;

– Валентина Потапова, Голова Центру Громадянської Просвіти “Альменда”.

– Левіза Джелял, громадська діячка, дружина колишнього політв’язня Нарімана Джеляла;

– Алевтина Кахідзе, українська художниця, перформансистка, медіахудожниця.

Теми для обговорення: 

– Діти в умовах окупації: становище дітей з тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей та Криму

– Діти політвʼязнів і репресованих родин: емоційні та соціальні наслідки арештів/ув’язнення батьків, історії кримськотатарських родин; 

– Мілітаризація та індоктринація в Криму: зміна освітніх програм на користь російської пропаганди; мілітаризація освітнього процесу та функціонування організацій типу “Юнармія”;

Довідково: Щорічно 4 червня відзначають Міжнародний день невинних дітей. Цей пам’ятний день запроваджено рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 1982 році.

• діти
• злочини росіян
• окупація
• Київ

Іще 11 українських дітей вдалося вивезти з тимчасово окупованих територій завдяки зусиллям команди Save Ukraine та за підтримки ініціативи Президента Bring Kids Back UA. Серед них — двоє сиріт, двоє дітей українських захисників і родина, яку війна розʼєднала майже на чотири роки. 

• Маргарита — захисниця “Азову”, яка провела в російському полоні понад три роки. Разом із нею вийшов з Азовсталі її старший син — теж військовий. Вони потрапили в різні колонії, і мама довгий час не знала, чи він живий. Під час обміну вона випадково зустріла його в автобусі. Та була ще одна мрія — побачити молодшу донечку, яка залишилася ще крихіткою в окупації. Ця мрія стала реальністю: мама знову поруч зі своїми дітьми й не вірить, що це більше не сон. 
• Остап три роки не бачив свого батька — українського військового, який увесь цей час захищав Україну. Його старший брат воював поруч із татом і потрапив у полон, де провів 1111 днів. Тепер брат проходить реабілітацію. І Остап вперше за три роки зміг обійняти двох рідних людей. 
• Анатолій — дитина-сирота. Після того, як він знайшов у лісі патрони, його побили й викрали прямо з уроку у школі! Військові вдягнули мішок на голову прямо в кабінеті директора, зв’язали руки й повезли його “на підвал”, де його сильно побили. А за тиждень до свого повноліття він отримав повістку. Питання про навчання хлопця ніхто навіть не розглядав, окупанти запропонували на вибір лише рід військ! На щастя, він вчасно звернувся до організації Save Ukraine. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із представниками Save Ukraine.

Повернення відбулося з допомогою партнерів #WeAreAllUkrainians, БФ “Хуманіті”, Reload Love, а також Обʼєднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України. Save Ukraine повернули вже 659 дітей, серед яких – 145 сиріт.

• діти
• злочини росіян
• окупація
• постраждалі
• евакуація

До повномасштабного вторгнення Неллі Ернандес працювала директоркою та викладачкою Макарівського медичного коледжу, що на Київщині. Під час окупації Макарова ворог знищив чимало будівель. А гуртожиток коледжу залишився без даху, фасаду, внутрішніх перекриттів, вікон та дверей. 

Після того, як Київщину деокупували, Неллі одразу взялася шукати можливості для його відновлення. Завдяки її зусиллям та за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну” у грудні 2022-го розпочалися відновлювальні роботи. А вже у вересні 2024-го року громада урочисто відкрила оновлений гуртожиток Макарівського медичного коледжу, який розрахований на 60 студентів, серед яких є і переселенці.

Поспілкуватися з Неллі Ернандес можна, як онлайн, так і офлайн у Макарові, за попередньою домовленістю. 

• відбудова
• жінки
• злочини росіян
• окупація
• Київ