Теми за тегом: окупація

Колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко долучився до територіальної оборони у перший день повномасштабного вторгнення. Коли росіяни на початку березня окупували місто, 62-річний чиновник перейшов до партизанської боротьби. А також брав участь у мітингах проти російської окупації, на які збиралися херсонці. Найбільш велелюдне зібрання відбулося 13 березня 2022 року — на площу вийшло понад 10 тисяч людей. 

У квітні того ж року Володимира Миколаєнка викрали росіяни. Понад два тижні чоловіка утримували у відділку поліції в Херсоні, який російські військові перетворили на катівню. Побиття, допити, знущання тривали постійно. Із Херсона Володимира переправили до окупованого Севастополя, а звідти ще двічі перевозили. Додому Володимир Миколаєнко повернувся 24 серпня 2025-го року під час чергового обміну полоненими. До цього він вже раз відмовився йти на обмін на користь іншого бранця, який був важко хворим. Нині Володимир ще відновлюється після пережитого, але вже працює над тим, щоб повернути  інших українців з російської неволі. 

Поспілкуватися з Володимиром Миколаєнком можна як онлайн, так і офлайн у Херсоні, за попередньою домовленістю.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• постраждалі
• Херсон

Азат Азатян тричі за своє життя ставав переселенцем. У дитинстві виїхав з родиною з Вірменії, у 2014 році тікав з окупованої росіянами частини Донеччини, а у 2022-му опинився в окупації в Бердянську, Запорізької області. 

На початку повномасштабного російського вторгнення Азат взявся волонтерити у Бердянську: годував тих, хто стояв в черзі на блокпостах, допомагав людям виїжджати на підконтрольні Україні території. Ця робота не сподобалася російським військовим, які викрали Азата. У неволі чоловіка протримали 43 дні, він зазнав катувань. Пережити тортури Азату допомагали лише  думки про дружину та трьох дітей. 

Після виїзду з окупації та лікування знову вирішив допомагати тим, хто цього потребує — відкрив 11 центрів допомоги переселенцям. А у 2025-му році разом з іншими цивільними, які пережили полон, започаткував у Запоріжжі реабілітаційний центр “Шлях вільних” для тих, хто постраждав у неволі. У центрі безоплатно надають психологічну та юридичну допомогу, а також проводять заняття з фізичної реабілітації. 

Поспілкуватися з Азатом Азатяном можна як онлайн, так і офлайн у Запоріжжі, за попередньою домовленістю.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• постраждалі
• Запоріжжя

Коли росіяни у 2022 році захопили місто Олешки на Херсонщині, Лізі було чотирнадцять. Разом з родиною перші місяці війни дівчина провела в підвалі власного будинку — без світла, газу й тепла.

Тепер Ліза вперше в житті сіла на літак і полетіла до Нідерландів, щоб у межах 24-ї Асамблеї держав-учасниць Міжнародного кримінального суду розповісти, як виглядає дитинство у російській окупації. 

“Сьогодні я стою тут перед вами не для того, щоб мене пожаліли. Я тут, щоб мене почули, щоб знали, що саме відбувається з дітьми на окупованих територіях просто зараз”, — завершила свій виступ Ліза.

Тепер дівчина живе в Києві, навчається на психолога й багато працює, щоб підтримувати маму із сестрою. Але подумки вона досі в Олешках. Майже щоночі їй сняться рідний дім та вулиця. Фахівці фонду “Голоси дітей” підтримуватимуть Лізу, щоб допомогти їй відновлюватися після пережитого.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Лізою у Києві.

• діти
• злочини росіян
• окупація
• Київ

Вадим Шевченко — житель міста Пологи Запорізької області (місто окуповане з початку березня 2022 року). Коли почалося повномасштабне вторгнення, 25-річний хлопець був удома разом із батьками. Родина переховувалась у підвалі свого будинку від обстрілів.

15 березня 2022 року Вадим разом із сусідкою спробував виїхати з окупованого міста. Жінка згодом розповіла, що хлопця на останньому російському блокпосту забрали з автівки люди у військовій формі самопроголошеної “ДНР”. За словами матері  Вадима —  Олени —  у сина з дитинства були обпечені руки, тож окупанти ймовірно припустили, що перед ними військовий. 

Вадима утримували в Мелітополі, потім в Донецьку та в Оленівці на Донеччині. Нині він перебуває у колонії у російській Мордовії. Через Міжнародний комітет Червоного Хреста Олена пише листи до росії. Вона отримала два листи від сина та знає, що він отримав два.

Мати також дізналась, що у полоні Вадим схуд на 30 кілограмів. 

Нині жінка волонтерить у благодійному фонді “Світ. Україна. Пологи”, який допомагає мешканцям прифронтових територій продуктами.

За попередньою домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із Оленою у Запоріжжі, Києві або у онлайн-форматі.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Київ
• Запоріжжя

29-річний Іван Забавський народився у селі Тавільжанка, що на Харківщині (село знаходиться у 20 кілометрах від кордону з росією). Ще до повномасштабного вторгнення чоловік переїхав працювати у Харків.

Коли росіяни захопили частину Харківщини, під окупацією опинилася і Тавільжанка, в якій залишилася матір Івана Марина. У вересні 2022 року українські війська стрімко звільняли Харківщину і село опинилося на лінії фронту. Жодного зв’язку із мамою у Івана не було. Тож попри вмовляння родичів він поїхав у Тавільжанку на велосипеді, щоб врятувати жінку. Марина ще під час окупації самотужки поховала старшу сестру, яка загинула під час обстрілу. До того, як Іван вирушив їй на порятунок, матір переїхала до іншого села — із сином вони розминулися на один день. 

Марина згодом дізналась, що сина викрали російські військові та вивезли на територію росії. Івана звинуватили у шпигунстві на користь України. У січні 2025 року суд у Санкт-Петербурзі засудив чоловіка до 11 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.  У червні 2025 року Другий апеляційний суд в Санкт-Петербурзі у росії залишив без змін вирок.

Нині матір Івана часто відвідує мирні зібрання від ГО “Цивільні у полоні”.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Мариною на Харківщині, у Києві або у онлайн-форматі.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Київ
• Харків

Світлана Мацюта – художниця з Херсона. Протягом останніх 20 років працює у театрі помічником художника. 

Повномасштабне вторгнення майстриня зустріла у рідному Херсоні. Під час окупації жінка разом з сином намагалася не виходити з дому через страх перед російськими військовими. 

Їй надходили пропозиції працювати у театрі під керівництвом окупантів – Світлана відкинула усі, попри фінансову скруту. У березні 2022 року у ЗМІ та соцмережах почали з’являтися повідомлення, нібито дикі гуси “збили” ворожий військовий літак. Ця новина так вразила Світлану, що взялася створювати власних іграшкових бойових гусей. 

Ці іграшки символізують незламність та опір Херсона. 

Світлана каже, що бойові гуси дуже популярні серед херсонців, які виїхали з міста до інших регіонів України або за кордон. Іграшки замовляють до США, Нідерландів, Німеччини та Італії. 

Окрім гусей, майстриня виготовляє і півників за мотивами творчості Марії Приймаченко та Поліни Райко. Творчість допомагає Світлані відволікатися від обстрілів і підтримує мрію про перемогу і звільнення решти Херсонщини. 

Поспілкуватися з Світланою Мацютою можна, як онлайн, так і офлайн у Херсоні, за попередньою домовленістю.

• жінки
• культура
• окупація
• Херсон

Леоніду Кондрацькому — 66 років. Він мешканець Нової Каховки на Херсонщині — міста, яке російські війська окупували вже в перший день повномасштабного вторгнення в Україну. До війни чоловік був пенсіонером і працював заступником начальника муніципальної охорони Новокаховської міської ради. Під час окупації він також допомагав цивільним у Бериславі (місті, неподалік Нової Каховки).

Леоніда росіяни затримували декілька разів. 7 жовтня 2022 року російські військові прийшли до його дому у Новій Каховці, забрали його і повезли у невідомому напрямку. Згодом стало відомо, що Леоніда вивезли до Криму. Нині він перебуває у СІЗО села Камишин Волгоградської області росії.

Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що чоловік у полоні.  Загалом Леонід у неволі уже понад 3 роки. 

За попередньою домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із донькою Леоніда — Іриною у онлайн-форматі.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Херсон

Олексій Полухін – херсонець і відкритий представник ЛГБТК+ спільноти. У перші дні російської окупації 21-річний Олексій долучився до руху спротиву у Херсоні та взявся налагоджувати звʼязок з СБУ, ЗСУ і розвідкою. 

До травня 2022-го року Олексій збирав у місті необхідну українським спецслужбам інформацію. 9-го травня, під час однієї з вилазок Олексій  натрапив на новий блокпост окупантів. Певен, що хтось розповів про його діяльність росіянам, тож на блокпосту уже чекали на нього. У хлопця забрали телефон, паспорт, а також змусили зняти одяг. Опісля Олексію зав’язали очі, посадили в авто і кілька годин возили містом. Згодом його доставили у СІЗО, де продовжили допитувати. 

Коли окупанти дізналися, що Олексій — квір-персона, то змусили його одягнути сукню. Йому не дозволяли приймати душ, забороняли виходити на вулицю, не надавали жодної медичної та юридичної допомоги. Щоправда, фізичного насильства не застосовували, зате постійно тиснули психологічно. Олексія відпустили після двох місяців моральних тортур. Після цього партизан ще тривалий час залишався у Херсоні і з рідного міста виїхав лише після деокупації. Нині Олексій працює з психологом та продовжує волонтерити для українського війська. 

Поспілкуватися з Олексієм Полухіним можна як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю.

Довідково: Херсон росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення  (1 березня 2022 року).  ЗСУ звільнили місто від російських військових 11 листопада 2022 року. Окупанти продовжують регулярно обстрілювати місто.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Львів
• ЛГБТ

Подія присвячена трагедії міст-героїв України Бучі й Ірпеня та Бучанського району, які у 2022 році опинилися в епіцентрі бойових дій і стали символом стійкості українського народу. У перші тижні широкомасштабного вторгнення саме Буча була одним із ключових рубежів оборони Київщини: тут українці стримували наступ ворога на столицю, зупиняючи колони ворожої техніки на підступах до Києва. А кадри з деокупованої вулиці Яблунської відкрили світові масштаби звірств російської армії, зробивши Бучу символом спротиву й боротьби.

На заході згадають ті події через особисті історії людей, які, зокрема, зафіксовані в книжках Ольги Воробйової “Голоси пам’яті. Буча – місто-герой” та “Нескорений Ірпінь”. Пролунають свідчення очевидців, розповіді родин загиблих і спогади тих, хто бачив трагедію на власні очі. Подія стане майданчиком живої пам’яті – простором осмислення пережитого та вшанування українців, які віддали життя за свободу.

У заході візьмуть участь:

• Наталія Вербова – вдова закатованого окупантами тероборонівця Андрія Вербового;
• Ольга Воробйова – авторка книжок спогадів “Голоси пам’яті. Буча – місто-герой”, “Нескорений Ірпінь”;
• Костянтин Кукушкін – координатор видання цих книжок;
• Людмила Гуменюк – мати Романа Шиманського, військовослужбовця, який 25 лютого 2022 року загинув під час підриву Гостомельського мосту через річку Ірпінь, зупинивши колону ворожої техніки, що прямувала на Київ;
• Олександр Дубчак – сапер, який здійснював підрив Гостомельського мосту;
• Андрій Галавін – настоятель храму Андрія Первозванного у Бучі, який хоронив загиблих жителів міста;
• Дмитро Гапченко – керуючий справами Бучанської міської ради;
• Юрій Савчук – генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні, голова експедиції Музею на деокуповану Київщину у квітні 2022 року.

Під час зустрічі будуть продемонстровані документальні кадри та світлини, що зафіксували наслідки окупації Бучі та навколишніх населених пунктів.

Журналістам необхідно зареєструватись на захід.

• загиблі
• злочини росіян
• окупація
• Київ

22-річний Олександр Яровий — працював продавцем у господарчому магазині в Димері, що неподалік Козаровичів. (Село Козаровичі на Київщині росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення). Хлопець жив поруч із бабусею та дідусем у окремій хаті. З початком повномасштабної війни Олександр на робочій машині вивозив будівельні та господарські товари з магазину. Він також розвозив людям продукти та доставляв ліки до лікарні.

2 березня 2022 року хлопець спілкувався із матір’ю по Viber. За її словами, Олександр був удома із друзями. Вранці 3 березня жінці зателефонувала сусідка і розповіла, що приїжджали російські військові, допитували хлопців, імітували розстріли. Сашу кинули у погріб і вибивали зізнання. Згодом забрали у всіх телефони і поїхали. Повернулись через 15 хвилин, наказали Олександру підняти руки вгору. Хлопця забрали з собою, вдома усе перевернули. 

Матір провела власне розслідування, куди вивезли її сина. З’ясувала, що спочатку його утримували у Козаровичах у складському приміщенні, згодом у Димері (де утримували усіх, кого викрадали з навколишніх сіл). 10 березня Олександра вивезли у Білорусь, звідти у росію — до міста Новозибков, а у 2023 році перевели до російського селища  Пакіно, де його утримують і досі.

Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що Олександр у полоні. Загалом хлопець у неволі уже 3 роки і 8 місяців. За цей час був лише один короткий лист: “Я живий, здоровий, зі мною все добре.” Матір долучається до мирних зібрань разом із іншими родинами, у яких близькі у російському полоні. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із матір’ю Олександра — Інною —  у Києві або на Київщині.

• злочини росіян
• окупація
• полонені
• Київ