Теми за тегом: загиблі
Катерина познайомилась зі своїм чоловіком Володимиром під час навчання в університеті КПІ. Коли почався Майдан, він не зміг залишатися осторонь. А у 2015-му добровільно пішов на фронт. Через рік під час бойового завдання Володимир підірвався на ворожій міні і втратив обидві ноги.
Початок повномасштабного вторгнення родина зустріла у Бучі. Катерину із 5-річним сином Володимир перевіз із квартири до приватного будинку. А сам без вагань пішов у тероборону. Навіть на протезах він хотів захищати свою країну.
Чоловік загинув на вулиці Вокзальній (вулиця у Бучі, фото якої зі знищеною російською технікою потім облетіли весь світ). Володимир став одним із перших, хто прийняв бій і поліг.
Жінці з дитиною довелось пережити двотижневе блукання підвалами. Від постійної темряви крутилась голова, їжа та вода закінчувались. Врешті вони із сином зважилися вийти на вулицю і шукати машину, щоб виїхати з міста. Декілька годин блукали на морозі. Підібрав їх літній чоловік. Катерина з сином їхали у холодному кузові авто під обстрілами 6 годин. Врешті вони дістались в село поблизу Києва, де мешкав брат Катерини.
За попередньої домовленості, журналісти можуть дізнатись більше та поспілкуватись із Катериною на Київщині.
Довідково: На честь Володимира Ковальського перейменували вулицю у Бучі. Після ексгумації його перепоховали на Алеї Слави та посмертно присвоїли звання “Почесний громадянин міста”.
Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”, який підтримує українських дітей, що втратили батьків через війну.
19 травня у Дніпрі родини військовополонених, безвісті зниклих та загиблих героїв проведуть виставку “ДРУГИЙ РІК НЕВОЛІ” в рамках акцій “НЕ МОВЧИ! ПОЛОН – ВБИВАЄ!”
Цей захід присвячений виходу захисників Маріуполя та “Азовсталі” у почесний полон, який перетворився на 2 роки тортур, катувань та неволі бійців Маріупольського гарнізону.
На виставці відвідувачі дізнаються про історію захисту міста Маріуполь, поранених та загиблих бійців Маріупольського гарнізону під час трагедії в окупованій Оленівці, Донецької області; побачать фото захисників, які два роки знаходяться у російському полоні та фото загиблих героїв.
Під час виставки, над локаціями будуть майоріти прапори підрозділів, що захищали Маріуполь.
Русудана Павліченко — за походженням грузинка. На початку повномасштабного вторгнення жінка була за кордоном на похороні батька. У 10-річному віці Русудані довелось тікати від її першої у житті війни (війна в Абхазії) в Україну. Все своє свідоме життя жінка прожила тут.
Чоловік Русудани — Сергій Павліченко — з 2014 року захищав Україну від окупантів, а під час повномасштабного вторгнення тримав оборону “Азовсталі”, після чого потрапив у полон. Чоловік загинув під час теракту в Оленівці (селище на окупованій території Донеччини) в ніч з 28 на 29 липня 2022-го. У подружжя залишилося двоє дітей: 10-річна Аделія та 8-річний Назар.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Русуданою у Черкасах, або у онлайн-форматі.
Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
Довідково: У ніч проти 29 липня 2022 року рф скоїла теракт, влаштувавши вибух у бараку виправної колонії в Оленівці, в якому перебували українські військовополонені. Тоді загинули щонайменше 50 захисників “Азовсталі”.
Альона Кирилюк родом із Харківщини, нині живе на Полтавщині. Вона мати двох дітей: 11 річної Анастасії та Тимура, якому лише рік. Жінка — військовослужбовиця.
Чоловік Альони — Денис — підполковник, льотчик-винищувач (заступник командира ескадрильї — штурман авіаційної ескадрильї). Чоловіка викликали на службу в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року. Він попросив дружину залишатись вдома з дитиною. Згодом Альона почула перші вибухи.
Денис здійснив понад 80 бойових вильотів. Був нагороджений Орденом “За мужність” III ступеня, також відзнакою Міноборони “Вогнепальна зброя”. Чоловік загинув 27 березня 2023 під час виконання бойового завдання. Ворог збив його літак над Чернігівщиною. Льотчик відводив літак від населеного пункту і не встиг катапультуватись.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Альоною Кирилюк на Полтавщині або у Києві.
Довідково: Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
28 квітня у Києві відбудеться танцювально-театральний перформанс маріупольчанки Ксенії Гузь “Октава мого життя”. У ньому жінка розповість про те, що їй довелось пережити під час повномасштабної війни: окупацію, еміграцію, загибель чоловіка на фронті, боротьбу з онкологією та депресією.
Ксенія Гузь до повномасштабної війни разом із чоловіком Максимом відкрили у Маріуполі креативний простір “Арт-хаус” та простір для духовного спілкування “Міський Будда”, де відвідувачі займалися саморозвитком і творчістю. Чоловік проводив заняття з йоги, медитації, духовних практик. А Ксенія (керівник івент агентства) організовувала у просторі різноманітні заходи, перформанси, какао-церемонії, віршовані батли, дитячі майстер-класи.
Повномасштабне вторгнення жінка разом із 18-річною донькою зустріла удома. Їм довелося 20 днів виживати у заблокованому Маріуполі. Попри те, що їжа закінчувалась, ділились нею з іншими. Врешті їм вдалося виїхати із міста.
Максима війна застала на Київщині, куди він їздив у справах. Чоловік одразу став до лав територіальної оборони. Вже у листопаді 2022 року вступив до лав ЗСУ (десантно-штурмові війська). 13 лютого 2023 року він загинув поблизу Бахмута.
Максим хотів, аби його прах розвіяли над Азовським морем, але оскільки нині це неможливо, Ксенія розвіяла прах чоловіка над Дніпром в Києві. Вже через три місяці у жінки виявили онкологічне захворювання. У Бельгії їй зробили успішну операцію.
Журналісти мають змогу поспілкуватись із Ксенією у Києві.
Cелище Красятичі на Київщині, де мешкала Надія Смирнова, у перші дні повномасштабної війни окупували російські війська. Жінка, її матір та 9-річний син Сашко залишились у селищі. Окупанти вривалися в їхній будинок, все перевертали та навіть намагалися кинути гранату, щоб підірвати родину. Бабуся Сашка, ризикуючи власним життям, ставала на захист сім’ї. Коли російські військові наводили на них автомати, вона відводила зброю в бік. В окупації сім’я прожила майже місяць. Для Сашка цей досвід став особливо важким, хлопчик досі згадує жахи, які пережив разом з мамою і бабусею.
На початку повномасштабної війни батько Сашка добровільно став на захист України. 29 серпня 2022 року він загинув на Донеччині від російської міни. Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”.
Журналісти мають змогу за попередньої домовленості поспілкуватись із Надією на Київщині.
Довідково: 2 квітня 2022 року Київщину повністю звільнили від російської окупації.
БФ “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
Світлана Трубачова з Луганської області. Вона мати двох дітей: 11-річного Ігоря та 5-річної Поліни. Чоловік Світлани — Володимир — служив у прикордонній службі України протягом 18 років. Востаннє жінка бачила коханого 24 лютого 2022, коли він вирушив на службу. А вже на початку березня селище Троїцьке, де жила родина, окупували російські війська. Додому до Світлани почали приходили російські солдати, жінку забирали на допити, робили обшуки. Весь одяг чоловіка спалили.
13 квітня 2022 року Володимир загинув під Лисичанськом. Його поховали у Дніпрі, Світлана навіть не змогла потрапити на похорон, адже була на окупованій території. З Луганщини їй вдалося виїхати лише влітку: найперше поїхала на могилу чоловіка. А далі разом з дітьми вирушила до Києва.
Нині Світлана працює в центрі, де допомагають дітям з розладом аутистичного спектру. Жінка вступила до університету та навчається на психолога. Також проводить благодійні збори для прикордонної служби, адже хоче, щоби інші батьки повернулись до своїх дітей.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись зі Світланою у Києві.
Довідково: Родиною опікується БФ “Діти Героїв”. Фонд допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
Ольга Леус до повномасштабної війни працювала у центрі надання адмінпослуг у Маріуполі. Жінка виховувала двох синів: 10-річного Геру та 16-річного Михайла. Чоловік Ольги — Володимир — працював на Азовському судноремонтному заводі, а незадовго до 24 лютого 2022 року — у порту.
На початку повномасштабного вторгнення рф в Україну сім’я не виїхала із Маріуполя: спершу думали, що окупантів швидко проженуть, а згодом евакуюватися стало неможливо, адже місто було заблоковане.
У якийсь момент жінка підрахувала, що район, де стояв її будинок, перебував під безперервними російськими обстрілами та бомбарбуваннями 11 днів поспіль. 20 березня 2022 молодший син Ольги отримав поранення: один із ворожих снарядів влучив у кімнату, уламками хлопцеві ушкодило ногу. Через тиждень загинув чоловік Ольги. Він вийшов на вулицю і більше не повернувся. Згодом його тіло знайшла свекруха. Поховали Володимира у зеленій зоні, де колись був спортивний майданчик.
Виїхати з Маріуполя Ольга із родиною змогли лише 15 квітня 2022 року.
Родиною почав опікуватися БФ “Діти Героїв”. А згодом Ольга почала працювати фахівчинею із підтримки постраждалих родин у фонді. Її старший син хоче стати психотерапевтом, щоб допомагати тим, хто пережив пекло війни.
За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Ольгою на Київщині.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила число загиблих під час російських обстрілів мирних жителів Маріуполя мінімум у 8 тисяч осіб. Тисячі людей отримали поранення: втратили кінцівки, зір, слух або пам’ять, зокрема, в результаті черепно-мозкових травм, викликаних вибухами. Також, за оцінками Human Rights Watch, з довоєнного населення в 540 тисяч осіб до середини травня 2022 року близько 400 тисяч жителів втекли з Маріуполя.
БФ “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
Під час пресконференції представники Міністерства у справах ветеранів України та держустанови “Національне військове меморіальне кладовище” нададуть відповіді на запитання, пов’язані з будівництвом Національного військового меморіального кладовища, які наразі виникли, а також покажуть усю дозвільну документацію.
Учасники:
– Фархад Фархадов, заступник Міністра у справах ветеранів України;
– Ярослав Старущенко, заступник директора держустанови “Національне військове меморіальне кладовище”;
– Олександр Краснолуцький, заступник Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України;
Усі – персональна участь.
Довідково: Дві ділянки, які держава виділила під НВМК, знаходяться у межах Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, поблизу села Мархалівка та Південного кладовища (Віта Поштова). Загальна площа складає понад 265 гектарів, з яких понад 120 гектарів займатимуть безпосередньо поля для поховання та інші необхідні споруди для забезпечення почесних поховань.
Марина та Микола — військовослужбовці, познайомились у 2019 році на службі. Жінка мала двох доньок від попереднього шлюбу — Олену та Олександру. Чоловік — доньку Мілану. Спочатку сім’я жила в Маріуполі на Донеччині (нині місто окуповане), потім переїхала до Бердянська у Запорізькій області (нині місто окуповане).
Служили в бригаді Національної гвардії України “Азов”. У 2020 році Микола звільнився з “Азову”, перейшов до морської піхоти. Контракт Марини закінчився у листопаді 2021 року, але вона не захотіла залишати побратимів.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Марина разом з іншими азовцями, які боронили Маріуполь, опинилася на заводі “Азовсталь” (прим. металургійний комбінат, де точилися запеклі бої з ворогом навесні 2022 року). Микола хотів помінятися з Мариною, поїхати на “Азовсталь” замість неї. Жінка ж умовила не робити цього, адже на блокпосту росіяни застрелили трьох хлопців, які йшли до своїх дівчат, а чимало інших, хто проривався на комбінат, зникли безвісти. Марина вже тоді розуміла, що з “Азовсталі” їй та іншим військовим навряд чи вдасться вийти живими. І просила коханого піклуватися про доньок. 8 травня 2022 року жінка загинула під час пожежі на металургійному комбінаті.
Нині Микола бореться за право удочерити доньок своєї коханої та подарувати їм щасливе майбутнє. Чоловік зараз купує дівчатам трикімнатну квартиру на Київщині, де вони житимуть разом, як сім’я.
Завдяки благодійному фонду “Діти Героїв” доньки загиблої Марини отримують подарунки та відвідали реабілітаційний табір, це допомогло їм відволіктися від жахливих спогадів та тривожних думок.
Довідково: Оборона Маріуполя тривала 86 днів. За наказом командування українські захисники припинили оборону, вийшли з “Азовсталі” та здалися у ворожий полон. 20 травня 2022-го року Маріуполь опинився у російській окупації.
БФ “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.
На середину лютого під опікою фонду — 7889 підопічних. З них 1062 — ВПО, 151 дитина втратили маму і тата, 177 дітей з інвалідністю, 970 — діти з багатодітних родин. Щотижня до фонду приєднуються близько 80 дітей. 88% підопічних фонду — це діти військовослужбовців, 12% — цивільних.
