Теми за тегом: загиблі

Оксана Стародуб — мати двох дітей із Чернігова. Коли розпочалася велика війна, вирішила залишитися в рідному місті. На другий день повномасштабного вторгнення Микола,  чоловік Оксани,  вступив до лав територіальної оборони, адже прагнув захистити свою сім’ю та місто.

6 березня 2022 року російський мінометний обстріл поцілив у будинок Оксани. Жінка отримала тяжкі травми й не могла рухатися. Син-підліток допоміг перев’язати рани. Через безперервний російський вогонь, швидка допомога не їхала на виклик. Але додому зміг добратися Микола разом з побратимами. Військовий-медик наклав турнікет на ушкоджену ногу Оксани, далі жінку відвезли до лікарні. Медзаклад на той час був переповнений  пораненими. Через артобстріл не було світла, не вистачало персоналу. Питну воду підвозила спеціальна машина один раз на день. Їжу для пацієнтів та лікарів готували на вогнищі на вулиці. 

Вже згодом, жінка перенесла декілька операцій у Вінниці, самостійно ходити змогла лише у вересні 2022 року.   

Микола мужньо обороняв кордони Чернігівщини, а згодом батальйон, у складі якого він перебував, перевели на Донецький напрямок. 17 червня 2024 під час виконання бойового завдання чоловік Оксани отримав смертельне поранення. 

Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• постраждалі
• Чернігів

Ольга Чернілевська – філологиня, працювала режисеркою дубляжу та менеджеркою проєктів з перекладу іноземних фільмів. У селі Буша, що на Вінниччині, жінка свого часу придбала дві хати, відремонтувала та здавала їх в оренду тим, хто приїжджав на відпочинок. Син Ольги – Ілля Чернілевський – у цивільному житті працював сценаристом, перекладав пісні для серіалів, писав вірші та музику. Ілля мобілізувався одразу з початком повномасштабного вторгнення, а через два місяці загинув.

Ілля не розповідав близьким, що йому доводиться бачити та переживати на війні, втім, Ольга каже, що творчість говорила за нього. Першу збірку віршів сина Ольга видала, як подарунок на його 21-річчя. Другу – посмертно. Назвала її “Я птах між тенет”, взявши рядок з вірша Іллі. Тіло сина Ольги досі залишається на окупованій ворогом території, жінка сподівається забрати його після звільнення села Кам’янка, що на Донеччині.

Цього літа у Бушу приїхала жінка, яка втратила на війні коханого. Поспілкувавшись із нею,  Ольга вирішила, що може запрошувати до своєї садиби мам та дружин загиблих військових. Перебування для них  безкоштовне. Ініціативу підтримала громада села: місцеві зголосилися готувати їжу, працівники історико-культурного заповідника пообіцяли проводити для них екскурсії. Незабаром жінка чекає на 15 гостей.

Довідково: Ольга Чернілевська перебуватиме закордоном до 12 листопада 2024-го року. Після повернення власниця садиби готова до спілкування з журналістами офлайн. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Ґала Козютинська – режисерка та мисткиня з Києва. Жінка переїхала до Львова, жила на два міста, але не полишала мрії придбати дім у селі. З початком повномасштабного вторгнення Ґала вирішила, що час втілити задумане. Її коханий Віктор Петров підтримав ідею і вони разом почали шукати сільську хату,  в якій можна буде започаткувати мистецький простір. Дім мрії знайшли у селі Латірка, що на Закарпатті.

Придбали, почали реставрувати і навіть придумали назву для майбутньої мистецької резиденції – “Горище”. Згодом Віктор мобілізувався до Сил Оборони, а в травні 2023-го року чоловік загинув на Бахмутському напрямку. В хатині мрії Ґала залишилась сама. Але таки вирішила створити резиденцію, як хотіли разом з Віктором.

За рік Ґалі вдалося провести понад 20 зустрічей за участі творчої молоді. Разом з молоддю Ґала навчається прясти, білити грубу, шукати гриби, розбивати грядки. А також шукає різноманітні можливості для відпочинку та відновлення у мистецькій резиденції.

Ґала Козютинська перебуває на Закарпатті або у Львові. Мисткиня готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн.

• військові
• жінки
• загиблі
• культура
• Львів
• Ужгород

1-го жовтня о 8.45 Національна поліція України зупинить рух на Майдані Незалежності, аби провести Загальнонаціональну хвилину мовчання. Благодійна ініціатива “Вшануй” закликає персоналізувати захід. Для цього запрошують учасників акції принести на Майдан світлину загиблого захисника чи захисниці, які виборювали українську незалежність на передовій.

• військові
• загиблі
• Київ

Рух Veteranka запустив проєкт “Центр сили “План Б”, ініційований однією із учасниць руху Тетяною Борис, яка у лютому 2023 року втратила чоловіка, військовослужбовця 58 ОМПБр.

Місія проєкту – дослідження досвіду проживання втрати задля концептуальних змін у підході до роботи з родинами загиблих воїнів на всіх державних рівнях. У результаті члени родин загиблих отримають путівник проживання втрати, покликаний сприяти їхньому поверненню до активного суспільного життя.

Також Тетяна Борис своєю розповіддю починає цикл матеріалів про особистий досвід проживання втрати. 

Журналісти мають змогу поспілкуватись із Тетяною у Києві, а також дізнатись більше про проєкт “Центр сили “План Б”.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Олександр Дерев’янко загинув від ворожого танкового обстрілу у квітні 2022-го року. Разом зі своїми побратимами з бригади “Азов” хлопець боронив окупований Маріуполь. Мати Олександра – Анна – каже, що відчула, як її син відійшов, а на наступний день отримала звістку від патронатної служби бригади. Анна розповідає про “Адамса”, як про завзятого хлопця та воїна душею. Свого часу Анна знайшла гроші, аби Олександр зміг займатися боксом, також хлопець почав відвідувати футбольні матчі у Черкасах і долучився до фанатського руху “Ультрас”. Анна каже, що Олександр був тим, до кого дослухалася молодь, спонукав підлітків до спорту, поки й сам виборював перші місця на змаганнях з боксу, бойового самбо та фрі-файту. 

У 2020-му році Олександр пройшов курс молодого бійця, підписав контракт з 12 бригадою НГУ “Азов” і у 2022-му році став на захист Маріуполя. Після загибелі сина Анна почала відвідувати футбольні матчі, набивати собі татуювання та стала контактною особою для одного з побратимів Олександра, який нині перебуває в полоні і не має родичів. Анна каже, що пообіцяла сину жити і дотримується слова.

Довідково: Анна Дерев’янко перебуває у Черкасах. Мати загиблого військовослужбовця готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Черкаси

8 вересня розпочнуться заняття для 5-ї групи у межах проєкту психологічної підтримки жінок, які втратили своїх чоловіків на війні “Коханий, я живу!”. Він функціонує у Запоріжжі.  У заняттях візьмуть участь 7 жінок. 

У березні 2023 року до громадської активістки Ярини Геращенко звернулась за підтримкою подруга родини, яка втратила чоловіка-військового. Тоді у жінок і зародилась ідея створити проєкт “Коханий, я живу!”. До нього також залучили матір Ярини, яка є психологинею.

У межах ініціативи, жінки отримують психологічну підтримку  та супровід на шляху до відновлення. Зокрема, беруть участь у різноманітних активностях: стрільбі з лука, заняттях з йоги і тайського боксу. Жінки долучаються і до виїзних сесій. Наприклад, на острові Хортиця учасниці писали листи своїм Коханим, створювали з послань кораблики та відпускали Дніпром. А ще пригощали одна одну улюбленими стравами своїх Коханих. Також учасниці беруть участь у двох фотопроєктах: “Пам’ять про тебе” (фото з пам’ятними предметами, що допомагають учасницями розповісти історії своїх чоловіків) та “Коханий, я живу!” (“фотосесія-пробудження”).   

• військові
• жінки
• загиблі
• психологічна підтримка
• Запоріжжя

Оксані Ведмідь – 32 роки. До повномасштабного вторгнення жінка професійно займалася пауерліфтингом, виборола титул чемпіонки світу з жиму лежачи в екіпіруванні. Тренером Оксани був її чоловік – Павло Ведмідь. Початок великої війни подружжя зустріло на Заході України – у Карпатах. Коли дізналися новини, то одразу повернулися до рідного Дніпра. 

Павло Ведмідь долучився до місцевої територіальної оборони і брав участь у визволенні Ізюма, що на Харківщині. Під час бойового завдання, ворожий снаряд влучив у його автівку. Після загибелі коханого Оксана мобілізувалася до Сил Оборони, аби завершити те, що почав її чоловік. Нині жінка служить на передовій та нищить окупантів за допомогою дронів.

Оксана Ведмідь перебуває на фронті. Військовослужбовиця готова до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі

Марія Пешко сама виховувала сина Івана. Мешкала в селі на Рівненщині, викладала в тамтешній школі математику. Ще дитиною Іван часто грався на подвірʼї школи або на пустирі поруч. 

У 2014-му вже дорослим чоловік долучився до війська. Тоді прослужив рік, а в 2021 мобілізувався вдруге. За контрактом мав звільнитися зі служби у квітні 2022-го року. Але під час одного з бойових завдань Івана Клюйка та побратимів накрив ворожий обстріл. Іван загинув. Марія дуже важко переживала втрату сина, і часто спостерігала за тим пустирем, де грався дитиною. Вирішила знову наповнити його сміхом та радістю: побудувати там дитячий майданчик та футбольне поле на згадку про Івана. На будівництво Марія витратила гроші, які їй виплатила держава після втрати сина. Ідею також підтримала й дружина Івана – Ольга. Нині у селі Орвʼяниця функціонує футбольне поле та дитячий майданчик. На цьому жінки не зупинилися та проводять різноманітні заходи на території громади.

• військові
• жінки
• загиблі
• Рівне

Ірина Шматко втратила на війна чоловіка та маму. З коханим Олександром Ірина познайомилася ще у 2014 році в навчальному центрі “Азову”, де тоді служив чоловік. Стосунки розвивалися, тож у 2017 Олександр демобілізувався. Пара стала батьками трьох діток. 

З початком повномасштабного вторгнення рф Олександр Шматко одразу повернувся до лав Сил Оборони, а Ірина зайнялась волонтерством. 

15 квітня 2022 року Ірина втратила матір — Наталію Стребкову (позивний — Зоряна), яка боронила Маріуполь та загинула під час бомбардування заводу “Азовсталь”.

Згодом Ірина дізналась, що вагітна четвертою дитиною. Проте Олександр не встиг побачити  свою наймолодшу доньку. Він загинув у листопаді 2023 року на Донеччині. Дівчинку, яка народилася через три тижні після смерті батька, назвали Зоряною — на честь бабусі-героїні. 

Журналісти мають змогу поспілкуватись з Іриною у Полтаві, або у онлайн-форматі.  Ірина виховує двох синів (9 та 5 років) та двох донечок (7 років та 8 місяців).

Довідково: Наталія Стребкова (позивний Зоряна) посмертно нагороджена орденом “За мужність” III ступеня. Платформа пам’яті “Меморіал” створила документальний фільм про Наталію.  

Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Полтава