Теми за тегом: військові

Олег Симороз мобілізувався до Сил оборони з початком повномасштабного вторгнення. Чоловік захищав Київщину у складі ТРО, а згодом разом з підрозділом вирушив на Схід. У жовтні 2022-го року під час виконання бойового завдання автомобіль Олега натрапив на ворожу міну. Військовий втратив обидві ноги і отримав важкий перелом щелепи. 

Олегу ампутували ноги вище коліна, а це одна з найважчих ампутацій для подальшого протезування. Чоловік ретельно взявся за свою реабілітацію та завдяки лікарям та власним зусиллям зміг опанувати протези. Втім, на цьому життєві виклики для Олега не закінчилися — квартира, яку він орендував у столиці, не годилася для людини з інвалідністю. 

Олег придбав власне житло і обладнав його під свої потреби. Та попри те, що теперішнє помешкання ветерана розташоване у новобудові – споруді бракує інклюзивності та доступності для людей з інвалідністю. 

Поспілкуватися з Олегом Симорозом можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Київ

9 липня у Медіацентрі Україна відбудеться брифінг Школи підготовки операторів безпілотних наземних роботизованих комплексів від 3-ї окремої штурмової бригади.

Учасники:

• Віктор “Старк” Павлов, засновник школи НРК 3 ОШБр, командир взводу наземних роботизованих комплексів.

Теми для обговорення:

• Організація роботи школи: підтримка держави та фінансування проєкту; 
• Основні завдання та цільові аудиторії проєкту;
• Як долучитися до навчання цивільним. 

Школа операторів наземних роботизованих комплексів – це унікальний проєкт від 3-ї окремої штурмової бригади. НРК вже змінюють хід війни. Вони виконують найскладніші завдання: логістика, розвідка, евакуація поранених, інженерна та вогнева підтримка. Вже зараз кожен охочий може отримати ці навички, щоб у майбутньому стати оператором чи інженером НРК. Школа операторів – перший навчальний центр підготовки, де буде поєднано бойовий досвід, інженерні рішення та новий рівень військової освіти.

• військові

Дмитро Демченко — родом із Дружківки, що на Донеччині. У 2016-му році чоловік повʼязав своє життя з військом — пройшов строкову службу та підписав контракт із ЗСУ. У 2023-му році Дмитро перейшов до 23-ї бригади, де спершу воював навідником, а пізніше став командиром бойової машини “Град 21”, брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку. 

20 січня 2024-го року Дмитро отримав важке поранення. Ворожий приліт відбувся в 7 метрах від нього. Чоловік пережив 8 операцій, лікарям довелося ампутувати понівечені руку та ногу. Після лікування ветерана перевели у реабілітаційний центр. 

Дмитро дуже важко переживав наслідки поранення, не знаходив причин, аби жити далі. Врешті поставив собі за мету — знайти роботу. І після співбесіди став адміністратором у “Виборі” — львівському просторі для захисників та захисниць. 

У просторі Дмитро вперше відчув себе серед тих, хто його розуміє. Йому подобається працювати з військовими. Невдовзі планує отримати протез руки та вступити на юридичний факультет.

Поспілкуватися з Дмитром Демченко та командою “Вибору” можна як онлайн, так і офлайн у Львові за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Львів

До 2022-го року Ігор Казьмін займався ремонтом легкових і вантажних автомобілів. Коли почалися бойові дії на Миколаївщині, він взявся допомагати військовим лагодити бронетехніку.

У травні 2022 року чоловік змайстрував перше багі для бійців й відтоді повністю перекваліфікував свій автосервіс на потреби війська. Нині автомеханікам вдалося змайструвати вже 70 багі і відправити їх на передову. На обладнання одного багі витрачають від двох-трьох тижнів до двох місяців. Це залежить від бази автомобіля, який переробляють. Спершу волонтери працювали з ВАЗами, згодом взяли Ford та Skoda, а пізніше почали працювати з повнопривідними автівками. 

Деякі авто їм передають після пошкодження на фронті або після ДТП, решту ж доводиться купувати за власні або благодійні кошти. Нині в майстерні працює вісім людей. У майбутньому Ігор планує відкрити хостел і кавʼярню для військових, які є постійними відвідувачами автомайстерні. 

Поспілкуватися з Ігорем Казьміним можна як онлайн, так і офлайн у Миколаєві, за попередньою домовленістю.

• військові
• волонтери
• Миколаїв

Катерина – військова 13-ї бригади НГУ “Хартія”, яка обіймає посаду звʼязківиці. До повномасштабного вторгнення дівчина не мала жодного стосунку до війська. 

Катерина познайомилася з коханим в інтернеті — тоді він уже служив. Після кількох зустрічей стало зрозуміло: хочуть бути разом попри все. Згодом Катерина заговорила про службу, аби бути ближче — та хлопець був проти. Утім, вона вирішила: час долучатися до Сил оборони. До армії вирішив піти і батько Катерини. Обоє пройшли ВЛК і обрали 13-ту бригаду НГУ “Хартія”.

Катерина вирішила стати звʼязківицею, пройшла необхідне навчання і зайняла посаду в одному з підрозділів. Нині дівчина часто бачить коханого і дозволяє собі мріяти про щасливе життя, яке їх чекає після Перемоги. 

Поспілкуватися з Катериною можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням з пресофіцером.

• військові
• жінки

Євгеній Кравчук мобілізувався з початком повномасштабного вторгнення. Його дружина – Анастасія – спершу волонтерила, але згодом також долучилась до війська і стала бойовою медикинею. У червні 2022-го року підрозділ Євгенія потрапив в оточення на Луганщині, де його разом з побратимами взяли у полон. Майже три роки військовий пробув у неволі. 

За словами Євгенія, росіяни щодня катували українських захисників – били дубинками, морили голодом, використовували струм. Єдине, що тримало Євгенія у полоні – це віра, що його дружину чекає на нього. Одного дня росіяни повідомили йому, що Анастасія загинула, але чоловік не повірив в цю звістку. Адже росіяни постійно брешуть полоненим і намагаються зламати їх. 

У лютому 2025-го року Євгенія звільнили з полону. На волі чоловік дізнався, що Анастасії справді не стало. Жінка загинула у жовтні 2024-го року на Покровському напрямку. 

Нині Євгеній реабілітується після пережитого. Чоловік завів блог, де розповідає про своє життя, лікування та реабілітацію. 

Поспілкуватися з Євгенієм Кравчуком можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• полонені
• Київ

Євген Спірін родом з Луганщини. Хлопець навчався в Академії внутрішніх справ (покинув після 2 років) та на філософському факультеті. Згодом працював у морзі та похоронному бюро. 

У 2014 році, коли розпочалася Революція Гідності, Євген став позаштатним кореспондентом київського ЗМІ у Луганську. Хлопець фотографував все, що відбувалося у місті, яке стало мішенню російської гібридної агресії. Після того, як через його роботу Євгену почали погрожувати, він переїхав до Києва. У столиці продовжив працювати у медіагалузі. 

Після деокупації Бучі Євгену подзвонив знайомий і попросив допомогти з ідентифікацією тіл цивільних, яких убили росіяни. Ексгумацією та опізнанням загиблих Євген займався півтора роки. Далі мобілізувався і долучився до Нацгвардії України. 

Там чоловік обійняв посаду “медичної сестри”, адже, каже, що офіційно професії “медбрат” у війську не існує. Євген допомагає пораненим, а також пише книгу про те, як люди випадково потрапляють до війська і знаходять там себе. 

Поспілкуватися з Євгеном Спіріном можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• злочини росіян
• Київ

Центр ініціатив “Повернись живим” запрошує журналістів висвітлити другі Всеукраїнські змагання з волейболу сидячи. Захід обʼєднує дводенні змагання та різноманітні фестивальні активності. 6 липня відбудуться вирішальні ігри між фіналістами змагання. 

Для відвідувачів також заплановані лекції про адаптивний спорт та відновлення ветеранів і ветеранок після поранення. Організатори нададуть можливість відвідувачам спробувати себе у різних видах адаптивного спорту: стрільбі з лука, настільному тенісі, гольфі, веслуванні на тренажерах і вейкбордингу. 

На захід необхідно зареєструватися.

• військові
• постраждалі
• Київ

Едуард і Марина Бикови родом із Луганщини. Познайомилися у студентські роки, а згодом одружилися й переїхали до Києва. Тут у подружжя народилися дві доньки.

24-го лютого 2022-го року чоловік розбудив Марину та сказав, що почалася велика війна. Едуард вирішив долучитися до війська, а кохану та доньок вмовив виїхати за кордон, де вони прожили понад два роки. 

17 квітня 2024-го року Едуард отримав важке поранення під Часовим Яром. Поруч з їхнім розташуванням прилетіла російська керована авіаційна бомба. Від смерті чоловіка врятував дзвінок коханої: він вийшов на двір, щоб поговорити, а ті, хто залишилися у приміщенні – загинули. 

15 днів Едуард провів у комі, лікарі ампутували йому ногу та руку й досі борються за те, щоб чоловік міг бачити. Попереду на Едуарда чекає чимало операцій, довготривала реабілітація та протезування. Весь час лікування Марина підтримує чоловіка та допомагає йому відновитися.

Поспілкуватися з родиною Бикових можна як онлайн, так і офлайн у Києві або Львові, за попередньою домовленістю. 

• військові
• Київ

Після окупації Луганська росіянами у 2014 році Олександр Іванцов покинув рідне місто. А вже у 2015 році долучився до “Азову”. Чоловік 5 років провоював на сході України та демобілізувався. Початок повномасштабного вторгнення зустрів поблизу Африки, де охороняв кораблі від піратів. Але вже через три тижні Олександр летів до Маріуполя на одному з вертольотів, які прорвалися до міста та дістатися “Азовсталі”. 

Дружину про своє рішення долучитися до оборони міста Олександр повідомив вже тоді, коли опинився на металургійному комбінаті. 

Оборона Маріуполя тривала 86 днів, українські військові виживали під обстрілами майже без води, їжі та необхідних медикаментів для поранених. 16 травня 2022-го року захисники, які ще тримали оборону на “Азовсталі”, отримали наказ вийти у полон, щоб зберегти власне життя. Олександр не хотів здаватися росіянам, тож з дозволу командира залишився на комбінаті. 

Протягом семи днів боєць ховався в одному з тунелів, мав з собою лише трохи запасів та спальник. Після цього Олександр позбувся зброї, знайшов цивільний одяг та вийшов із заводу. 18 днів чоловік без жодного зв’язку йшов пішки до своїх. Олександр схуд на 11 кілограмів, але дістався підконтрольній Україні території. Згодом військовослужбовець знову повернувся на передову. Нині він командує взводом ударних дронів у 3-й окремій штурмовій бригаді. У червні 2025-го Олександру присвоїли звання Героя України. 

Поспілкуватися з Олександром Іванцовим можна як онлайн, так і офлайн на Харківщині, за попередньою домовленістю та узгодженням з пресофіцером.

• військові
• Маріуполь