Теми за тегом: військові

Щоб нагадати про захисників “Азовсталі” та інших військових, які досі перебувають у ворожому полоні, мирні заходи заплановані у 28 містах.

10 січня акції відбудуться в Охтирці, Чернігові, Запоріжжі, Вінниці, Дніпрі, Шполі, Волочиську, Павлограді та Львові. 

11 січня заходи заплановані у Києві, Кролевці, Південноукраїнську, Кременчуці, Миколаєві, Коропі, Коростені, Обухові, Овручі, Долинській, Черкасах, Харкові, Лозовій, Ужгороді, Бердичеві, Кропивницькому, Рівному, Чернівцях та Одесі. 

Організаторами заходів є родини військовополонених Маріупольського гарнізону. До участі в акціях часто долучаються і самі звільнені з полону українці.

• військові
• злочини росіян
• полонені
• Київ

Тетяна — мама чотирирічного Назарчика. До початку повномасштабної війни вона з чоловіком жила звичайним сімейним життям в Україні. У них був дім, плани на майбутнє та спільні мрії.

Чоловік Тетяни — Віталій —  був кадровим військовим, капітаном Збройних Сил України. Після закінчення військової академії він одразу розпочав службу в ЗСУ. Для нього це був не випадковий шлях, а свідомий вибір і справа життя — захищати країну, родину та майбутнє їхнього сина.

На момент втрати батька Назару був лише один рік і шість місяців. Син не пам’ятає тата, але зростає з розповідями про нього, з фотографіями та з розумінням, що батько — Герой України, людина честі, відповідальності й обов’язку.

Після загибелі чоловіка життя Тетяни кардинально змінилося. Каже, що разом із ним втратила опору, захист і той світ, у якому вони були щасливі. “Минуло три роки з моменту втрати. Біль не зник — він став частиною мого життя. Я досі проживаю цю втрату і щодня вчуся жити в реальності, яку не обирала. Єдине, що не дало мені зламатися і змусило рухатися вперед, — наш син. Саме він став тією силою, яка тримає мене на ногах попри весь біль”, — розповідає жінка. 

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з Тетяною у онлайн-форматі.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” підтримує дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Фонд пропонує негайну персоналізовану допомогу, включаючи гуманітарну допомогу, психологічну та медичну підтримку, а також можливості для навчання та розвитку дітей до досягнення ними повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі

Сергій Герасименко до повномасштабного вторгнення 15 років займався єдиноборствами. Є майстром спорту міжнародного класу з кікбоксингу та чемпіоном Європи. У 2019-му році завершив професійну кар’єру — грошей з поєдинків не вистачало на життя. З початком великої війни Сергій разом з дружиною почав волонтерити у столиці. Намагався долучитися до війська, але не міг, адже всі його документи були у Чернігові, на який в той час наступали росіяни.  

Коли до міста врешті стало можливо потрапити, Сергій поїхав туди й мобілізувався до 63-ї окремої механізованої бригади. На початку 2024-го боєць перевівся в піхоту на посаду командира взводу. 28 липня того ж року Сергій отримав важке поранення. Разом з побратимами заходив на позицію на Лиманському напрямку, де після прильоту ворожого дрона йому перебило кістку в руці й відірвало ногу. 

Після численних операцій, лікування та реабілітації, Сергій почав готуватися до турніру із боксу серед ветеранів. І врешті взяв участь у турнірі, який відбувся у Палаці спорту у Києві. Нині Сергій працює тренером з боксу, а також тренується самостійно.  

Поспілкуватися з Сергієм Герасименко можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Київ

Софія Залозна — мати шестирічної Мирослави. Жінка розповідає, що у 2014 році, рятуючись від агресії росії на Донбасі, переїхала до Волновахи на Донеччині (з березня 2022 місто перебуває під російською окупацією).

У 2017 році Софія долучилася до Державної прикордонної служби України. Саме там познайомилася з майбутнім чоловіком. У 2019 році у них народилася донечка Мирослава. 

У 2020 році подружжя звільнилося зі служби та переїхало до Польщі. У січні 2022 року вирішили повернутися додому, в Україну. Планували згодом виїхати в іншу країну, але не встигли — почалася повномасштабна війна.

На той момент подружжя перебувало в Харківській області, у батьків. Почалися обстріли та бомбардування. Сім’я ховалася в підвалах, жила в постійному страху, що в село зайдуть російські військові. 

Софія вирішила виїжджати з донечкою до Польщі, а чоловік залишився та приєднався до Сил Оборони України. 

Він загинув 31 липня 2022 року в селі Великі Проходи на Харківщині: підірвався на трьох протитанкових мінах. Йому було лише 27 років.

“Час зупинився. Я не могла повірити. Ми ж планували зустрітися, він мріяв приїхати у відпустку, обійняти донечку… Він так і не встиг по-справжньому прожити своє батьківство, хоча безмежно любив Міру”, — розповідає Софія.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватися з сімʼєю в Ірпені на Київщині або у онлайн-форматі.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” підтримує дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Фонд пропонує негайну персоналізовану допомогу, включаючи гуманітарну допомогу, психологічну та медичну підтримку, а також можливості для навчання та розвитку дітей до досягнення ними повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі

Військовослужбовець на псевдо “Купа” родом з Дніпра. Його мама викладала гру на фортепіано, а батько був вчителем гри на гітарі. “Купа” також вступив до музичного училища. 

Навесні 2021-го, за 10 днів до повноліття, він пішов до військкомату — цей візит завершився строковою службою в Національній гвардії України. “Купі” сподобалося у війську, тож уже восени того ж року підписав контракт. А в лютому 2022-го зустрів повномасштабне вторгнення разом з побратимами на Дніпропетровщині. Через рік великої війни військового перевели до 13-ї бригади НГУ “Хартія”. До літа 2024-го “Купа” служив бойовим медиком. 

Той період був складним для військового: він працював цілодобово, надаючи допомогу пораненим. Врешті сам опинився у шпиталі, бо через велику кількість контузій не міг говорити. Після цього бійцю запропонували опанувати дрони і наземні роботизовані комплекси (НРК).

Нині “Купа” — командир відділення безпілотних систем у піхотній роті, керує особовим складом, планує та затверджує місії НРК. А коли має вільний час, повертається до музики. 

Поспілкуватися з “Купою” можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера. За потреби журналісти можуть отримати фото/відео результатів роботи НРК  для ілюстрації матеріалів.

• військові

Маркіян Красно — долучився до українського війська за рік до повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року Маркіян разом з побратимами став на оборону Київщини, а згодом поїхав в ротації вздовж кордону — туди, де наступав ворог. 

У вільний час військовий почав готувати для своїх. Коли у побратимів день народження, і є можливість, то Маркіян намагається зробити торт, запекти мʼясо. У 2024-му військовий зняв та опублікував у соцмережах перше відео своєї роботи. Неочікувано для Маркіяна, ролик розлетівся, тож нині боєць веде кулінарний блог. У майбутньому чоловік планує спробувати себе у кулінарному шоу та видати власну книгу рецептів. 

Поспілкуватися з Маркіяном Красно можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• їжа

Військовослужбовець на псевдо “Морок” до повномасштабного вторгнення працював тату-майстром. Влітку 2022-го року чоловік добровільно долучився до війська. Він потрапив до стрілецької роти на посаду гранатометника, але зі стрілецькою зброєю. Військовий воював у Бахмуті та Соледарі, де у 2023-му отримав поранення. Поки “Морок” лікувався, його командир подав його у СЗЧ — самовільне залишення частини. Наступні півтора роки чоловік не воював: після лікування повернувся до роботи тату-майстра та волонтерства. 

Поки “Морок” перебував у СЗЧ, його запросили до “Хартії” в підрозділ “Ясні очі”. Нині “Морок” служить оператором наземного роботизованого комплексу (НРК).  

Поспілкуватися з “Мороком” можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові

Володимир Сорочан — родом з Херсона. У 2014-му році чоловік долучився до українського війська та служив у Криму. Після анексії півострова росією залишився вірним присязі та разом з побратимами  вийшов на материкову Україну. Згодом Володимир продовжив службу за контрактом у 36-й бригаді. 

Початок повномасштабного вторгнення військовий зустрів на службі поблизу Маріуполя. У полон потрапив у квітні 2022 після невдалого прориву з заводу “Азовмаш” у Маріуполі. У російській неволі Володимир пробув майже три роки. Там пережив щоденні побиття та постійний голод. Колишній полонений пригадує мізерні порції та помиї замість їжі. 

18 жовтня 2024-го року військового повернули до України. Після лікування та реабілітації він повернувся до цивільного життя. Нині Володимир веде блог, у якому ділиться пережитим. Також завершив писати книгу, де розповів свою історію.

Поспілкуватися з Володимиром Сорочаном можна як онлайн, так і офлайн у Львові, за попередньою домовленістю.

• військові
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі
• Львів

25-річний “Сєша” — ізраїльтянин, який народився у Харкові. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він незаконно перетнув кордон зі Словаччиною і поїхав до Ізраїлю. 

Більшість часу працював у військовій компанії, що підписала контракт з ЦАХАЛом. У 2024-му чоловік повернувся до Харкова. Ще рік після повернення “Сєша” був цивільним. Навесні 2025-го він долучився до 13-ї бригади оперативного призначення НГУ “Хартія”. Нині “Сєша” пілотує наземні-роботизовані комплекси та планує своє майбутнє в Україні. 

Поспілкуватися з “Сєшою” можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові

Повномасштабне вторгнення “Весна” зустріла поблизу столиці. Коли біля будинку її брата прилетів ворожий снаряд, дівчина разом з батьками евакуювалася до Києва. Згодом виїхала за кордон та рік жила у Німеччині. Там працювала з українцями, яким допомагала з перекладами, адже добре знає німецьку. У 2023-му українка вирішила повернутися додому, поновилася в університеті і врешті вирішила долучитися до війська. 

Рішення “Весни” підтримав старший брат, який також захищає Україну в Силах оборони. В ТЦК дівчині відмовляли в мобілізації, тож вона долучилася до 13-ї бригади НГУ “Хартія”, яка приймає жінок на службу. Нині “Весна” служить в артилерії — працює з особовим складом, зокрема, стежить за морально-психологічним станом бійців. 

Поспілкуватися з “Весною” можна як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням пресофіцера.

• військові
• жінки