Теми за тегом: загиблі

Військовослужбовець Володимир Дубровець з Житомирщини – колишній боєць “Азову” з позивним  “Вовк” – став опікуном 8 дітей свого брата. Батьки дітей загинули у грудні 2022 року. Подружжя поверталося додому лісовою дорогою, їхню автівку знесло на узбіччя, де транспорт підірвався на міні. Сиротами залишилися восьмеро дітей: найстаршому хлопцеві було 14 років, наймолодшій донечці два з половиною місяці. 

Самому Володимиру на той момент виповнилося 24 роки. Він не був одружений і не планував мати велику родину. 

Після того, як взяв опіку над дітьми, Володимир одружився. Нині разом з дружиною Діаною виховують маленького сина. Вся родина живе у будинку, який зводив загиблий брат Володимира. У майбутньому чоловік планує відродити бізнес брата. 

Поспілкуватися з Володимиром Дубровцем можна як онлайн, так і офлайн на Житомирщині, за попередньою домовленістю.

• діти
• загиблі
• постраждалі
• Житомир

Катерині Іоргу — 16 років. На початку повномасштабного вторгнення росії разом з родиною вона виїжджала із Донеччини до Вінниці. Адже в рідній Дружківці через наступ росіян стало небезпечно. 8 квітня 2022 року Катя, її мати та молодша сестра вирушили на залізничний вокзал Краматорська, де чекали на евакуаційний потяг. Того дня росіяни вдарили  по вокзалу із цивільними ракетою “Точка-У”. Внаслідок цього 61 людина загинула і 121 отримала поранення.

Мати Катерини загинула миттєво. Сама дівчинка дивом вижила, бо чоловік, імені якого вона так і не дізналася, закрив її собою від уламків та ударної хвилі. Рятівник Катерини не вижив, сама ж вона зазнала важких осколкових поранень обох ніг. Дівчині досі важко ходити, вона потребує постійної реабілітації та медичної допомоги.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із Катериною у Києві.

Довідково:Благодійний фонд “Діти Героїв” підтримує дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Фонд пропонує негайну персоналізовану допомогу, включаючи гуманітарну допомогу, психологічну та медичну підтримку, а також можливості для навчання та розвитку дітей до досягнення ними повноліття.

• діти
• загиблі
• злочини росіян
• постраждалі
• Київ

Головний рабин України Моше Реувен Асман будує житло для людей, які постраждали від російської агресії. Робить це в пам’ять про свого сина, який загинув на війні. 

У будинку на Київщині зможуть оселитися зокрема, сім’ї загиблих військових та багатодітні родини, які залишились без даху над головою. Зовнішні роботи завершені, але ще тривають внутрішні (ремонт квартир, комунікації). 

Моше Реувен Асман хоче відкрити цей дім до Дня Незалежності України.

За попередньої домовленості журналісти мають змогу поспілкуватись із  Головним рабином України у Києві. 

Довідково: У вересні 2024 року в Києві відбулось прощання з Матітьягу Самборським – прийомним сином головного рабина України, який загинув на війні.

• загиблі
• релігія
• постраждалі
• Київ

2 серпня в музеї “Код нації” поблизу Києва відбудеться перший Фестиваль героїчної кави “Філіжанка”, присвячений памʼяті героя України Артема Тєлєбєнєва (позивний “Таліб”). Це подія, що об’єднує минуле, сьогодення та майбутнє: вшанування пам’яті загиблих, допомога пораненим героям та  створення нового смаку української ідентичності — через каву. Музичний хедлайнер події — Kalush Orchestra. 

Головна мета фестивалю — зібрати 2 000 000 грн на підтримку реабілітації українських поранених воїнів та ветеранів. Захід проводиться у співпраці з фондом Revived Soldiers Ukraine, який спеціалізується на реабілітації після нейротравм, ураження центральної нервової системи, травм спинного та головного мозку, а також проводить до- та післяпротезну реабілітацію.

На захід необхідно акредитуватись до 31 липня. 

Довідково: Герой України Артем Тєлєбєнєв (позивний “Таліб”) — воїн ЗСУ, молодший сержант, зовнішній пілот (оператор) безпілотних авіаційних комплексів 411 окремого батальйону БПАК. Артем був активним волонтером з 2014 року, а з перших днів повномасштабного вторгнення став до лав оборонців — захищав Жуляни, брав участь у звільненні Ірпеня, а згодом діяв на найскладніших напрямках — Харківському, Херсонському, Донецькому та Запорізькому. Артем був нагороджений орденом за мужність 3 ступеня, медаллю за оборону Харківщини, Києва, за збережене життя. 

3 липня 2024 року під час евакуації побратимів на околиці Роботиного, Запорізької області, Артем загинув від танкового удару. 

Фестиваль “Філіжанка” організований за ініціативи Яни Беркут — юристки, баристки, волонтерки та вдови загиблого воїна Артема Тєлєбєнєва за підтримки третього Президента України Віктора Ющенка, Віталіни Ющенко, ГО “Київщина — це ми” та голови Гатненської ТГ Олександра Паламарчука.

• військові
• загиблі
• Київ

Олександра Мазур – голова ГО “Спільнота Оленівки”. З травня 2022-го року жінка шукала коханого у російському полоні. Сапер “Азову” Ярослав Отрок, захисник Маріуполя, разом з побратимами вийшов у полон з металургійного комбінату “Азовсталь” за наказом командування. 29 липня 2022-го року Ярослав загинув під час теракту в Оленівці на Донеччині, де росіяни утримували полонених “азовців”. 

Олександра спершу побачила ім’я коханого у списках поранених. Але у вересні 2022 року дізналася від свідка подій в Оленівці, що поранення Ярослава були несумісні з життям. А вже у жовтні дівчина отримала підтвердження від Патронатної служби “Азову”, що Ярослав — серед загиблих, чиї тіла повернули росіяни.

З того часу Олександра працює у ГО “Спільнота Оленівки”, допомагає іншим повернути своїх рідних додому та продовжує нагадувати про злочин росії в Оленівці. Одним з таких нагадувань стало впровадження постанови про вшанування памʼяті захисників і захисниць, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. 22 липня ВРУ ухвалила постанову і офіційно встановила 28 липня Днем вшанування памʼяті. 

Олександра Мазур готова до спілкування з журналістами як онлайн, так і офлайн у Камʼянці-Подільському або Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• полонені
• Київ
• Хмельницький

Анастасія познайомилася з Іваном Болотовим у 2014-му, і з того часу розпочалася їхня історія кохання. Повномасштабне вторгнення пара зустріла у Миколаєві, але згодом Іван перевіз кохану до батьків у Київ. А сам обороняв столицю, як військовий льотчик.  

Іван Болотов загинув у небі під час виконання бойового завдання 2-го лютого 2025-го року. На той момент військовому було 24 роки, він був льотчиком-винищувачем, капітаном Повітряних Сил. Життя Анастасії розділилося на до і після трагічної звістки. Дівчина каже, що найцінніший подарунок, який їй залишив чоловік – це син. 

У липні цього року Анастасія відкрила кавʼярню у Києві, яку назвала “Крилаті” і присвятила памʼяті Івана. Заклад готувала разом з друзями та рідними чоловіка, пофарбувала стіни в його улюблений колір і організувала розпис, який став художнім серцем простору. У закладі висять світлини загиблих пілотів, також у кав’ярні грає улюблена музика Івана Болотова.

Поспілкуватися з Анастасією Болотовою можна як онлайн, так і офлайн у Києві, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Олена Довбенько познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром, коли їй виповнилося 18 років. Оскільки Олена поїхала на заробітки до Польщі, півтора року пара продовжувала стосунки на відстані. 

З початком повномасштабного вторгнення жінка повернулася до України і вже після кількох побачень Олександр запропонував одружитися. У квітні 2023-го року Олександру виповнилося 25 років, він готувався долучитися до війська як сапер, а Олена завагітніла. Олександр працював на Миколаївському та Запорізькому напрямках. 4 липня 2023-го року боєць загинув: під час евакуації побратимів уламок влучив йому в голову. 

Нині Олена виховує доньку, яку назвала на честь загиблого чоловіка. Жінка має невеликий бізнес. Каже, що почала горювати лише нещодавно, адже до цього боялася нашкодити доньці. 

Поспілкуватися з Оленою Довбенько можна як онлайн, так і офлайн на Тернопільщині, за попередньою домовленістю. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Тернопіль

Світлана Сисоєва – мати двох захисників України із Харківщини. Старший син Сергій був досвідченим військовим і патріотом. У 17 років брав участь у Революції Гідності, згодом воював в АТО/ООС, а з початком повномасштабного вторгнення у складі ССО працював на найгарячіших напрямках. 

Сергій загинув під час виконання бойового завдання влітку 2022 року. Світлана пригадує, що син не мав брати участі в операції, але через брак медиків вирушив разом з побратимами. Ворожа куля влучила бійцю в голову, його встигли евакуювати, але не змогли врятувати. Сергій Сисоєв посмертно отримав орден “За мужність” ІІІ ступеня. 

Максим – молодший син Світлани – підписав контракт із військом у 2021 році. Після загибелі брата продовжив воювати, але в грудні 2022 року отримав поранення, втратив частину ноги і звільнився зі служби. 

Влітку 2023 року Світлана започаткувала бренд жіночого одягу, який також розробляє адаптивний одяг для поранених військових. Молодший син працює разом зі Світланою та допомагає розвивати бізнес. 

Поспілкуватися зі Світланою Сисоєвою можна як онлайн, так і офлайн на Харківщині, за попередньою домовленістю. 

• військові
• жінки
• загиблі
• постраждалі
• Харків

Надія Гвоздик служила в українському війську з 2014 року, коли росія вперше атакувала Україну. З часом жінка демобілізувалася, у 2022-му почала волонтерити та допомагати армії. Згодом долучилася водійкою до гуманітарної місії “На щиті”. 

Понад рік Надія за кермом рефрижератора супроводжує тіла полеглих військовослужбовців додому на Рівненщину та в сусідні області. Жінка каже, що їй простіше їхати саме за кермом рефрижератора, а не інших авто в колоні, адже саме так відчуває, що виконує обов’язок і допомагає родинам провести загиблих бійців з пошаною. 

Окрім кермування, Надія також опікується соцмережами Рівненської місії “На щиті”. Волонтерка, зокрема, пише про те, що відчувають водії, які привозять тіла полеглих додому.  

Поспілкуватися з Надією Гвоздик можна, як онлайн, так і офлайн у Рівному, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• загиблі
• Рівне

Марина та Дмитро познайомилися після початку повномасштабного вторгнення. До цього пара жила у різних країнах: Марина в Україні, а Дмитро у Чехії. До 2019-му року чоловік служив в українському війську та демобілізувався після поранення. Коли росія почала велику війну, Дмитро одразу повернувся на батьківщину. 4-го березня 2022-го долучився до лав 59-ї окремої мотопіхотної бригади. 

Познайомилася пара у Миколаєві, де Дмитро з іншими військовими шукав квартиру для оренди. Згодом Марина переїхала на Донеччину, аби бути ближче до чоловіка та зустрічати його після бойових виходів. 1-го липня 2024-го року Дмитро Музика загинув під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку. 

Марина разом з чоловіком мріяла створити власний бізнес. Після загибелі коханого жінка вирішила самотужки відкрити кавʼярню у Миколаєві. Для закладу обрала назву, яка нагадує їй про чоловіка – “Кіт Микита”, адже Дмитро гарно бачив у темряві і пересувався майже безшумно. Марина каже, що тематику кавʼярні обрала в стилі “бойових котиків”. 

Поспілкуватися з Мариною Музикою можна, як онлайн, так і офлайн у Миколаєві, за попередньою домовленістю. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Миколаїв