Теми за тегом: військові

Перед тим як мобілізуватися до бригади “Азов”, Світлана Ворова працювала провідною інженеркою на “Укрзалізниці” та виховувала трьох дітей. Один з синів – Олександр Кутузакій – долучився до “Азову” ще на початку його створення. 15 лютого 2015-го року авто, у якому їхав син Світлани, потрапило у ворожу засідку. Тіло Олександра забрали “кадирівці”, повернули понівеченим, але Світлана вирішила ховати сина у відкритій труні, аби показати жорстокість ворога.

Після втрати Олександра жінці було важко оговтатися. Перед цим у Світлани помер батько, свекор, вона розлучалась із чоловіком. Двоє молодших дітей допомогли Світлані пережити втрату та рухатися далі. 

У 2020-му році жінка вирішила продовжити справу загиблого сина та долучилась до бригади “Азов”.

Повномасштабне вторгнення Світлана зустріла разом з побратимами у Маріуполі і незабаром опинилась на “Азовсталі”. Командир військової пропонував жінкам скористатися зеленим коридором, але Світлана залишилась. 86 днів вона провела на металургійному комбінаті, вийшла у полон разом з побратимами та пережила 11 місяців у російській колонії. Військова каже, що жінок не катували фізично, але морально знущалися увесь час. Після повернення на Батьківщину Світлана провела вісім місяців у реабілітаційних центрах, шпиталях та санаторіях. А згодом повернулась до війська.

Світлана Ворова перебуває на Сході. Поспілкуватися з військовою можна онлайн або офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням з пресслужбою “Азову”.

• військові
• жінки
• загиблі
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі

Віктор Пеньковий прослужив військовим льотчиком 23 роки і з початком повномасштабного вторгнення рф став на захист України. Під час виконання одного із бойових завдань чоловік загинув.

Після втрати чоловіка дружина Світлана Пенькова почувалась загубленою. Шлях до відновлення був непростим. Іноді жінка три дні лежала вдома й навіть не могла обійняти дитину, адже все тіло боліло.

Через рік після втрати чоловіка Світлана заснувала громадську організацію “Відроджена”, яка займається підтримкою родин полеглих Героїв, та почала писати книгу. Згодом на світ з’явилась книга “Українські колібрі”, присвячена Віктору. Світлана хоче, щоб кожен пам’ятав, що навіть після трагічної втрати можна знайти нові сенси й жити далі, зберігаючи пам’ять про тих, кого щиро любиш.

Журналісти мають змогу поспілкуватись із Світланою у Вінниці та Києві. Також є можливість спілкування у онлайн-форматі. 

Довідково:  Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ
• Вінниця

Проєкт “Близькі” — місце, де рідні воїнів та ветерани можуть отримати підтримку у кар’єрному зрості: зрозуміти напрямок для розвитку, пройти навчання, створити оновлене резюме та підготуватись до співбесід. А в процесі навчання знаходитись у спільноті людей, які тебе розуміють.

Учасники можуть пройти навчання новій професії впродовж 2-3 місяців, вивчати англійську, отримати інформацію щодо створення власної справи, відвідати творчі майстер-класи, спортивні заняття й тренінги для фізичного та ментального відновлення. Усі заняття відбуваються офлайн, адже на думку організаторів, це дуже допомагає зближенню та спілкуванню. 

Проєкт було створено на початку 2024 року, спершу у Києві, а згодом і у Львові. До  ініціативи долучаються партнери, партнерки та близькі родичі військових, ветерани та військові на відновленні.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу висвітлити проєкт у Києві та Львові. 

Довідково: Проєкт “Близькі” запустила засновниця школи комунікацій Bazilik Марина Батуринець. Запуску проєкту передував спільний проєкт школи Базиліку та Ветеран Хабу — курс комунікацій для близьких воїнів. Саме після цього курсу стало зрозуміло, що у близьких є потреба і у навчанні, і особливо у спілкуванні з людьми зі спільним досвідом. 

• військові
• культура
• Київ
• Львів

Андрій Смик – професійний військовий, снайпер. Віддав службі багато років, брав участь у бойових діях з 2014 по 2020 рік. Знову повернувся до лав бойового підрозділу напередодні повномасштабного вторгнення. Боронив Київщину, потім поїхав захищати Харківщину та Донеччину. Отримав не одне поранення та контузію. У 2023 році за станом здоров’я повернувся до рідного Ірпеня.

Натхненний дитячими спогадами про дідуся Миколу, який був майстром по дереву, Андрій влітку 2024 року заснував екологічну майстерню “Funny owls”. 

Разом із командою вони виготовляють кухонне приладдя, дитячі іграшки, підставки під телефони, підсвічники, пазли, абетки, а також приймають індивідуальні замовлення. Для військових та їхніх родин діє знижка на всі замовлення.

• військові
• культура
• Київ

До початку повномасштабного вторгнення 50-річний актор театру та кіно Олександр Лаптій зіграв у низці українських фільмів. Зокрема, мав ролі у стрічках: “Захар Беркут”, “Правило Бою” та “Черкаси”. Незадовго до початку великої війни Олександр отримав запрошення від кастинг-директорки проєкту “S.T.A.L.K.E.R. 2” взяти участь у створенні сиквелу. Олександр, як фанат всесвіту S.T.A.L.K.E.R., одразу погодився і став моделлю для 3D-анімації одного з ключових персонажів гри. До лютого 2022-го року команді вдалося провести всього кілька знімальних днів. 

З початком вторгнення проєкт став на паузу, а влітку 2023-го року Олександр мобілізувався і став бійцем 12-ї бригади спеціального призначення “Азов”, де отримав псевдо “Сей”. Втім, у листопаді того ж року роботу над сиквелом відновили, а Олександр отримав дозвіл від командування та повернувся до роботи над своїм персонажем.  

20 листопада відеогра “S.T.A.L.K.E.R. 2” стала доступною для охочих після 15 років очікування.

Олександр Лаптій готовий до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю та узгодженням з пресслужбою “Азову”.

• військові
• культура

Марія Алексєєвич – дружина бійця бригади “Азов” Сергія Алєєксєєвича, який обороняв Маріуполь від початку повномасштабного вторгнення до 16-го травня 2022-го. Тоді разом з побратимами за наказом вищого командування військовий вийшов з “Азовсталі”  та потрапив у російський полон.

Понад два роки Марія працювала над поверненням коханого та інших полонених на Батьківщину. За цей час жінка їздила до Австрії на зустріч в ОБСЄ, присвяченій теракту в Оленівці, зустрічалась з представниками української влади і щотижня приходила на акції, присвячені захисникам “Азовсталі”. 18-го жовтня 2024-го року Сергій Алексєєвич повернувся до України під час чергового обміну полоненими.

Марія зізнається – того дня мала передчуття, що коханий нарешті опиниться вдома. О 22.20 її телефон задзвонив – зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими і повідомили довгоочікувану звістку. За кілька годин вже подзвонив і Сергій. Марія каже, що й досі не може повірити, що це не сон і її коханий справді повернувся з полону. 

Нині Сергій перебуває на лікуванні та реабілітації. 

Сергій Алєксєєвич поки не готовий до інтерв’ю. Поспілкуватися з Марією Алексєєвич про пережитий досвід, роботу у громадській організації “Спільнота Оленівки”, зустріч з коханим після полону – можна онлайн або офлайн у Києві та Вінниці, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• злочини росіян
• полонені
• Київ
• Вінниця

Іван Лавренюк – родом з Вінниччини. З початком повномасштабного вторгнення чоловік взяв зброю до рук. За власним бажанням Іван опинився у десантно-штурмових військах та потрапив до 71 окремої єгерської бригади. Служив на Авдіївському напрямку. У березні 2024-го року Іван потрапив під мінометний обстріл, коли повертався з одного зі штурмів. Чоловік каже – зразу зрозумів, що втратив зір. Перевірив, чи цілі руки та ноги, і почав повзти до своїх.

Психологічна реабілітація була непростою. Подолати шлях йому допомогли рідні та близькі. Натомість, те, що стосувалося фізичного здоровʼя, далося Івану швидко, адже ветеран змалку захоплювався спортом. Саме спорт надихнув його взяти участь у відборі до збірної України на змаганнях “Ігри Нескорених”. Чоловік обрав для себе пауерліфтинг, легку атлетику та плавання.

Поспілкуватися з Іваном Лавренюком можна онлайн або ж офлайн у Вінниці, за попередньою домовленістю.

• військові
• постраждалі
• Вінниця

Оксана Смірнова із міста Ірпінь, що на Київщині. На початку повномасштабного вторгнення рф  її син Сергій залишився захищати рідне місто. Він загинув у битві за Ірпінь 25 березня 2022, у свій день народження.

Після загибелі сина Оксана, яка до війна працювала дизайнеркою, почала підтримувати інших за допомогою арт-терапії. Вона створила безпечний простір та зібрала жіноче ком’юніті. На її майстер-класах учасниці створюють обʼємні іграшки, картини з вовни, малюють. Вироби продають на ярмарках родин загиблих Героїв, а всі виручені кошти передають побратимам полеглих воїнів.

До ком’юніті, зокрема, долучаються жінки, які пережили втрату рідних на фронті, жінки, у яких чоловіки боронять країну та жінки-переселенки. 

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Оксаною у Ірпені або у онлайн-форматі. Попередньо, наступного тижня має відбутись черговий майстер-клас. 

• військові
• жінки
• загиблі
• Київ

Віолетта та Олег Нагорний усе життя прожили у Вінниці. Чоловік займався продажем будматеріалів, а жінка викладала вокал. Виховували трьох дітей: двох доньок та сина. Велика війна зруйнувала  сімейний затишок і всі плани на майбутнє. 

Олег записався до лав ТРО в перший день повномасштабного вторгнення, рішуче налаштований захистити найрідніших — свою родину. 14 травня 2024 року чоловік отримав смертельне поранення, коли йшов до поранених побратимів, аби спробувати їх врятувати. 

Бойовий медик, який був поруч з Олегом в останні хвилини його життя, казав, що він згадував про свою сім’ю. Просив переказати, що дуже любить Віолетту і дітей, і просив гідно виховати найменшого сина, який є татовою копією. За офіційними даними Олег вважається зниклим безвісти, але сім’я знає, що він загинув.

Раніше  Віолетта писала музику, але через війну творчість відійшла на другий план. Коли втратила Олега, вирішила присвятити йому пісню. Написала її на день народження чоловіка. Щоправда, присвятила її не лише Олегу, але й усім жінкам, які втратили своїх коханих Героїв. 

Довідково: Нині сім’єю опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він  допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Вінниця

Алла Сенченко – кравчиня та військова. До українського війська жінка долучилась у 2018-му році і прослужила три роки до завершення контакту. З початком великої війни Алла одразу вирушила до ТЦК і мобілізувалась на посаду стрільця. 

У травні 2022-го року під час оборони Лиману, що на Донеччині, військову взяли у ворожий полон. Там жінка пробула 8 місяців та 11 днів. Алла каже, що весь цей час трималась лише на вірі та надії. 4-го лютого 2023-го року військову повернули до України. Її реабілітація завершилась наприкінці березня і лише тоді жінка змогла повернутися до рідного міста та зустріти близьких, яких не бачила від початку повномасштабного вторгнення. Нині Алла працює у Луцькому територіальному центрі комплектування, планує створювати одяг для військовослужбовців та мріє про перемогу.

Алла Сенченко перебуває у Луцьку. Поспілкуватися з військовою можна, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• жінки
• полонені
• Луцьк