Теми за тегом: військові

Щоб нагадати про захисників “Азовсталі” та інших військових, які досі перебувають у ворожому полоні, мирні заходи заплановані у 26 містах України.

9 листопада заходи відбудуться в Охтирці, Павлограді, Чернігові, Вінниці, Ірпені, Дніпрі та Запоріжжі.

10 листопада мирні акції заплановані у Києві, Південноукраїнську, Миколаєві, Умані, Черкасах, Полтаві, Ужгороді, Коростені, Обухові, Кролевці, Овручі, Коростишеві, Кременчуці, Одесі, Острозі та Чернівцях.

Організаторами заходів є родини військовополонених Маріупольського гарнізону. До участі в акціях часто долучаються і самі звільнені з полону українці.

• військові
• полонені
• Київ

Олександр Терещенко – ветеран ЗСУ, обороняв Донецький аеропорт у 2015-му році, там отримав важке поранення, внаслідок якого повністю втратив праву руку та кисть лівої. Нині Олександр очолює Міжнародний Благодійний Фонд та створив соціальний проєкт для ветеранів “Я зміг – і ти зможеш”. 

Йдеться про запис 12 фільмів з відеопорадами на побутові теми для тих, хто має схожі з ветераном ампутації. Олександр на власному досвіді покаже, як та що потрібно робити у побуті людині з ампутованими руками. Проєкт націлений на військових, які нещодавно втратили кінцівки і ще не знають, як подолати цей виклик. У відео Олександр допомагатиме ветеранам пристосуватися до нових реалій. 

Завершити цей проєкт планують у 2025-му році. Олександр каже, що ці поради будуть корисними не лише для самих ветеранів, а й для їхніх близьких, які зможуть зрозуміти, як підтримати пораненого на шляху до самостійного життя з ампутацією. 

Поспілкуватися офлайн з Олександром Терещенком можна у Києві або Львові за попередньою домовленістю. Також журналісти можуть домовитися про присутність під час зйомок відеопорад. 

• військові
• постраждалі
• Київ
• Львів

Катерина та Артем Собченко одружилися у 2016 році. За рік у них народився син Артем. Згодом пара розлучилися, але вони зберегли теплі та дружні стосунки. 

Коли розпочалася повномасштабна війна, Катерина із сином були вдома у Миколаєві (місті на Півдні України). Жінка збиралась на роботу, аж раптом почула вибухи. 

Артем Собченко все своє життя присвятив військовій справі. Під час АТО служив у морській піхоті, але потім був змушений звільнитися через проблеми зі здоров’ям. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік одразу ж вирушив до військкомату, але отримав відмову. Та це не зупинило Артема. Він захищав рідний Миколаїв як доброволець та допомагав евакуювати людей із Маріуполя, а згодом долучився до 77-ї бригади ДШВ, як медик та головний сержант взводу. 

Під час боїв за Соледар Артем врятував 15 своїх побратимів, за що здобув звання Героя України з нагрудним знаком “Золота зірка” та був нагороджений орденом “За мужність”. Чоловік також брав участь в обороні Бахмута і під час одного з боїв врятував життя побратима, але сам не повернувся з поля бою. 

Катерина  отримала звістку про загибель Артема, коли їхній син  готувався йти до першого класу. Хлопчик замкнувся в собі та впав у глибоку депресію. Він майже увесь час мовчав та плакав, а коли наважувався вимовити кілька слів, то заїкався.  Жінка звернулась у БФ “Діти Героїв”. Артем почав працювати з психологом та відвідувати заняття з арт-терапії. Завдяки цьому він почав поступово повертатися до нормального життя. Тепер дитина більше розмовляє і навіть усміхається.

Довідково: Благодійний фонд “Діти Героїв” допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• діти
• жінки
• загиблі
• Миколаїв

Оксана Стародуб — мати двох дітей із Чернігова. Коли розпочалася велика війна, вирішила залишитися в рідному місті. На другий день повномасштабного вторгнення Микола,  чоловік Оксани,  вступив до лав територіальної оборони, адже прагнув захистити свою сім’ю та місто.

6 березня 2022 року російський мінометний обстріл поцілив у будинок Оксани. Жінка отримала тяжкі травми й не могла рухатися. Син-підліток допоміг перев’язати рани. Через безперервний російський вогонь, швидка допомога не їхала на виклик. Але додому зміг добратися Микола разом з побратимами. Військовий-медик наклав турнікет на ушкоджену ногу Оксани, далі жінку відвезли до лікарні. Медзаклад на той час був переповнений  пораненими. Через артобстріл не було світла, не вистачало персоналу. Питну воду підвозила спеціальна машина один раз на день. Їжу для пацієнтів та лікарів готували на вогнищі на вулиці. 

Вже згодом, жінка перенесла декілька операцій у Вінниці, самостійно ходити змогла лише у вересні 2022 року.   

Микола мужньо обороняв кордони Чернігівщини, а згодом батальйон, у складі якого він перебував, перевели на Донецький напрямок. 17 червня 2024 під час виконання бойового завдання чоловік Оксани отримав смертельне поранення. 

Нині родиною опікується благодійний фонд “Діти Героїв”. Він допомагає дітям, які втратили одного чи обох батьків внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Фонд надає фінансову допомогу, психологічну та юридичну підтримку, сприяє освіті та розвитку дітей до їхнього повноліття.

• військові
• жінки
• загиблі
• постраждалі
• Чернігів

Володимир Марченко за професією начальник маркетингового відділу видавничого дому “Освіта”, видавництва, яке друкує підручники для школярів. За день до повномасштабного вторгнення Володимир ще планував разом з дружиною політ до Сан-Паулу (Бразилія). Його дружина виграла квиток у будь-яку країну світу та знижку для свого чоловіка. Втім війна усе перекреслила і вже 25 лютого 2022 року він пішов до військкомату і став на захист країни.  

На війні чоловік отримав тяжку черепно-мозкову травму (два тижні був в комі, потім місяць в реанімації).  Тоді, за його словами, ніхто не міг сказати, чи  він бачитиме, вставатиме,  розмовлятиме та чи зможе сам себе обслуговувати.  Нині ж, попри усі прогнози, чоловік  продовжує  активний спосіб життя, реабілітацію через спорт і подорожі. А ще він став учасником збірної України з Ігор Нескорених у 2025 році.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись із Володимиром у Києві. 

• військові
• постраждалі
• Київ

До повномасштабного вторгнення Іван Розуман працював гірником на Дніпропетровщині. З початком великої війни чоловік мобілізувався до Сил Оборони і брав участь у боях на Лиманському напрямку.  

Але поранення зазнав удома, коли повернувся до рідного Марганця. Разом з Іваном до міста приїхала і наречена Тетяна, яка хотіла познайомится з  батьками хлопця. Саме в той день росія атакувала місто. У Івана була пошкоджена трахея, очі, руки та ноги. Тетяна отримала  відкриту черепно-мозкову травму, були перебиті ноги.

Місяць після поранення Іван пробув у комі. Він втратив праву руку та повністю осліп. Боєць переконував Тетяну покинути його. Натомість отримав від коханої пропозицію одружитися.

02.02.2024 пара побралася і відтоді разом звикають до життя у нових умовах. 

Іван Розуман перебуває у Києві. Ветеран ЗСУ готовий до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю.

• військові
• злочини росіян
• постраждалі
• Київ

Вадиму Нестеренко – 33 роки, два з них чоловік провів у ворожому полоні. Службу в Силах Оборони Вадим розпочав ще у 2011-му році, одразу після проходження строкової служби. Спершу військовий був у Ізмаїльському прикордонному загоні, а вже у 2018-му долучився до 35-ї окремої бригади морської піхоти – у її складі Вадим й зустрів повномасштабне вторгнення на острові Зміїний. Там разом з побратимами потрапив у російський полон. 

Вадим пробув у полоні 2 роки і 3 місяці. Його катували: труїли газом, били електрошоком, ламали кості, вибивали зуби і морили голодом. З полону Вадим повернувся 31 травня 2024-го року з вагою 59 кілограмів.

Через місяць після звільнення з ворожого полону Вадим потрапив до реабілітаційного центру на Львівщині. Понад три місяці військовий відновлював своє здоров’я і зумів повернути частину втраченої ваги. Нині Вадим налаштований повернутися до війська, а також втілити давню мрію – побачити Париж.

Вадим Нестеренко перебуває у Львові. З 4-го листопада військовий буде в Одесі. Готовий до спілкування з журналістами, як онлайн, так і офлайн, за попередньою домовленістю. 

• військові
• злочини росіян
• полонені
• постраждалі
• Львів
• Одеса

Ольга Куртмаллаєва — за фахом фінансистка. Їй 25 років.  Повномасштабне вторгнення рф застало дівчину у рідному Бердянську, що у Запорізькій області (нині місто окуповане).  Влітку 2022 року вона виїхала з окупації. 

Чоловік Ольги  — Руслан  —  на захисті країни з 2014 року (служив у зоні АТО/ООС). Уже 30 місяців він перебуває у російському полоні. Туди він потрапив під час оборони Маріуполя у 2022 році.

Ще у 2021 році у Ольги виявили лімфому Ходжкіна (рак лімфатичної системи). Попри важку хворобу, жінка активно бореться за визволення чоловіка — намагається не пропускати жодної акції, яка стосується військовополонених. Спершу Ольга стала співзасновницею громадської організації, яка допомагає бійцям 501 батальйону морської піхоти повернутися додому. Згодом, разом з іншими жінками, які борються за повернення морпіхів з полону, створила асоціацію  “Сила морської піхоти”, яка включає в себе 7 громадських організацій, 3 благодійних фонди та 1 обʼєднання сімей. Серед іншого,  жінки організовують акції, влаштовують зустрічі та спілкуються з представниками української влади.  Також асоціація займається правозахистом та реабілтацією звільнених з полону, психологічною підтримкою сімей та допомогою фронту.

Вже під час повномасштабної війни Ольга дізналась, що хвороба перейшла із другої стадії в четверту. Лікарі пов’язують це із великим стресом. Ольга пройшла 16 курсів хіміотерапії та вийшла в ремісію, але ще потребує трансплантації стовбурових клітин.

За попередньої домовленості, журналісти мають змогу поспілкуватись з Ольгою у Києві.

• військові
• жінки
• полонені
• Київ

Юрію Вєткіну — 57 років. Він професійний військовий (майор), а ще — практичний психолог. Проходив службу на посаді офіцера-психолога у Державній спеціальній службі транспорту до 2008 року. З 2015 року брав участь у АТО на посаді заступника командира батальйону 95 десантно-штурмової бригади. З початку повномасштабної війни захищав рідне місто Чернігів у складі 1-ї Сіверської танкової бригади. Під час ворожого обстрілу 5 березня 2022 року втратив ногу. 

Також Юрій — блогер та сценарист. Декілька його сценаріїв входили до лонг та шорт-листів всеукраїнських конкурсів сценаристів у номінації повнометражний фільм. У 2016 році  короткометражний фільм за його сценарієм – “Інтерв’ю” брав участь у Каннському фестивалі в програмі Short Film Corner та отримав численні призи в Португалії,  Саудівській Аравії.

Юрій брав участь у проекті ТРО Медіа Театр ветеранів, де представив свої перші п’єси “Фантомка”, “Вибух”, “Госпітальна рапсодія”, які були поставлені під час Фестивалю перших п’єс. Також написав п’єсу “Поворот на Ірпінь” для паперового театру, де зіграв сам.

Зараз на базі Чернігівського ветеранського простору “Серцевір” намагається створити у рідному місті Театр Ветеранів, де б разом з професійними акторами грали ветерани та члени їхніх родин. Мета ініціативи — психологічна реабілітації та ресоціалізація ветеранів, а також реалізація їхнього творчого потенціалу.

Журналісти мають змогу поспілкуватись із Юрієм у Чернігові або у онлайн-форматі. 

• військові
• культура
• постраждалі
• Чернігів

Сашкові зараз 6 років, його обличчя є на обкладинці книги “Війна голосами дітей” (книга, що містить добірку дитячих цитат про війну, віднедавна з’явилась в американських книгарнях). 

Хлопчик народився в місті Бахмут, що на Донеччині (нині воно зруйноване і окуповане російськими військами). У цьому місті його батьки познайомилися під час волонтерської роботи. Мати Сашка допомагала дітям у складних життєвих обставинах, а батько відкрив боксерський клуб, щоб заохочувати молодь до занять спортом. Через рік після народження Саші на світ з’явилася його сестра Єва. Оскільки залишатись у регіоні було дедалі небезпечніше, сім’я переїхала у Тернопіль, місто на заході країни.

Від початку повномасштабної війни батько Сашка та Єви перебуває на передовій.  Фото, де  він читає книгу Тімоті Снайдера в окопі стало вірусним. 

“Коли тато повернеться з війни, він буде спати поруч зі мною, щоб не боятися тривог”, — так говорила Єва, коли їй було три. 

Їхня матір працює у БФ “Голоси дітей” і допомагає дітям й батькам, які постраждали від війни, у психологічному відновленні.

За попередньою домовленістю журналісти мають змогу поспілкуватись із сім’єю у Тернополі або онлайн.

• військові
• діти
• жінки
• Тернопіль