«Тебе «рятують». Але якщо ти не хочеш, щоб тебе «рятували» – ти будеш мертвий»,  — акторка Анастасія Пустовіт про два тижні в окупації

Анастасія Пустовіт, українська акторка два тижні провела в окупації росіян у селищі Немішаєве під Києвом. Про те, як потрапила в полон, як допомагала рятувати односельців, проривалася до українських блокпостів під обстрілами та про портрет російського окупанта – акторка розповіла у Медіацентрі «Україна». 

Про те, як потрапила в окупацію та, разом з односельцями, організувала волонтерський штаб

«24 лютого, під час початку війни я вирішила переїхати в Немішаєве до батьків. Селище Немішаєве розташоване приблизно за 10 км від Бучі та за 13 км від Бородянки з іншого боку. Ми опинилися в ситуації, що наше селище знищать, якщо ми дамо супротив, або ми будемо тилом для російських військ». 

«26 лютого у місцевому будинку культури ми організували власний волонтерський штаб, в якому ми допомагали і забезпечували громаду. Тому що у нас зникло світло і вода, зачинились магазини і не було доступу до ліків».     

«Приблизно 3 березня у нас з’явились перші поранені. У нас був лікар-анестезіолог і ветеринар. Хлопці зашивали поранених звичайною «ліскою», яку напередодні замочили в спирті».

Про терор російських військових проти мирних жителів

«Перша колона російської техніки, яка зайшла в Немішаєве налічувала

40 одиниць. Ми не могли покинути штаб, і тому три доби семеро людей лишались в штабі і просто чекали коли нас всіх вб’ють».

«Під”їхав танк під двері будинку культури, де був штаб, і розстріляв вулицю, і будинки, які були поряд, щоби люди не чинили спротиву і не виходили. Людей на вулицях вбивали, бо їм (росіянам) так хотілось. Люди, які надходили до нас поранені –  всі звичайні селяни».

 «З БТРів виходили росіяни зі зброєю, з алкоголем, який вони вкрали в наших магазинах».

«Ми відправили волонтера на машині до бункера де перебували півтисячі людей, завантажили його їжею і водою. Росіяни помітили якийсь рух, і розстріляли його на очах у дружини і дітей. Це все трапилось біля школи, і потім вони розстріляли школу». 

«Росіяни поставили поруч техніку, і, прикриваючись нами, обстрілювали Бучу та Ірпінь». 

Про портрет росіянина-окупанта

«Вони намагались якимось чином просувати свою пропаганду, спілкувались з нашими жінками, давати дітям цукерки. У них нічого не виходило. Єдине що ми могли зробити – ми розмовляли виключно українською мовою. Це був свого роду бунт». 

«Портрет окупанта – це схоже на «доброго аб′юзера». Вони вдають, що вони дуже добрі, що вони нам допомагають, але одночасно пояснюють: «якщо ви зробите щось не так, як ми вам сказали – ми вас вб′ємо». Тобто тебе «рятують», але ти не хочеш, щоб тебе «рятували» –  ти будеш мертвий».

 Про втечу з окупації  «Ми почали виїжджати на свій страх і ризик. Було повідомлення, що відкриваються зелені коридори і буде режим тиші. Але, поки ми їхали, не було жодного режиму тиші. Десь стріляли, ми бачили в кюветах розстріляні автівки з написами «Діти». Ми знали, що перед нами колону розстріляли, і, коли приїхали, дізнались, що після нас теж колону розстріляли».

Стежте за новинами Медіацентру «Україна» у наших соцмережах:

Telegram: https://t.me/lvivmediacenter 

Twitter: https://twitter.com/CenterUkraine 

Facebook: https://www.facebook.com/UkraineMediaCenter/ 

YouTube: https://bit.ly/3whbxSm