Для мене найголовніше було не брати участь у цих злочинах – російський пілот про позицію щодо війни, яку розв’язала росія, та співпрацю з ГУР 

Російський пілот, 28-річний Максим Кузьмінов, який у ході спецоперації «Синиця» перегнав на українську територію вертоліт Мі-8, у ході пресконференції в Медіацентрі Україна – Укрінформ розповів про деталі проведеної роботи, власні мотиви та співпрацю з ГУР.

Про службу в росії до початку повномасштабного вторгнення

“Служив я у військовій частині 13984, Чернігівка, Приморський край. На момент початку війни я перебував в Амурській області, виконував обов’язки начальника авіації будівництва Байкало-Амурської магістралі, тобто я був не в пункті постійної дислокації, а був у відрядженні”.

Про власну позицію щодо розв’язаної росією війни

“Що послужило поштовхом до мого рішення? Це повне усвідомлення, повне розуміння, що відбувається. І я для себе вирішив, що цей злочин найжорстокіший. Я для себе вирішив просто, що я не братиму участі в цьому, як би воно не було. Так, у мене в росії залишився літак, так, у мене там, в принципі, непогана зарплата, дві квартири, майже пенсія. Мене багато чого насправді тримало там, але зараз для мене це не важливо. Для мене найголовніше було не брати участь у цих злочинах”.

Про роботу під час повномасштабного вторгнення росії на територію України

“У мене було перевезення військ, вантажів, лише транспортні завдання. Жодних ударів, я нічого цього не завдавав. Якби довелося, я нічого цього не робив би просто. В основному було перевезення росією, тобто потрібно було з точки А в точку Б перевезти якийсь вантаж, можливо навіть людей, запчастини. Іноді, звичайно, мені доводилося залітати на територію України з такою самою метою, з перевезенням військ. Був у Маріуполі, був у Бердянську”.

Про співпрацю з ГУР

“Я був підписаний на паблыки Головного управління розвідки у телеграмі, читав, цікавився інформацією, що відбувається, як. І там під постами були контакти. Я звернувся, ми створили секретний чат і розпочали листування. Ніхто мені в жодному разі не нав’язував свою думку, це було моє рішення. Ніхто мене не змушував, ніхто мене ні в чому не дорікав. Я сам вирішив. І вже надалі пів року ми будували маршрути, думали як краще, як безпечніше, і ось, власне, 9 числа все сталося”.

Про хід спецоперації

“9 числа відбувся переліт. Була офіційна заявка на виліт у мене. Тобто я не просто викрав гелікоптер – я офіційно його перегнав з точки А до точки Б. Вже заздалегідь було погоджено маршрут, місце посадки. О 16:30 я виконав зліт, зліт у мене був із аеродрому Курськ до Харківської області, приблизно 20 кілометрів від кордону. Далі вже десь у районі населеного пункту Шебекіно я летів на гранично малій висоті, 5-10 метрів, у режимі радіомовчання. При перетині вже безпосередньо кордону по мені почали вести вогонь. Хто його вів, я точно сказати не можу, але гадаю, що російська сторона. Я був поранений у ногу зі стрілецької зброї.

Приблизно 20 кілометрів я відлетів, виконав посадку у вказаному місці. Після виконання посадки, зі мною було два члени екіпажу, зброї у нас при собі не було, льотчики у нас літають без зброї. Ніхто мені не зміг чинити жодного опору, зважаючи на те, що штурман, у нього немає навичок пілотування вертольотом. Я хлопців заспокоював, сказав, що все гаразд, тут живуть добрі люди, все буде у нас чудово. Але вони почали боятися, трохи агресивно поводитися, вибігли з вертольота у бік кордону. Подальша доля мені невідома, але, як випливає вже зі ЗМІ, можливо, що їх уже ліквідували”.

Про гарантії з боку України

“Насамперед, безпека для мене та для моєї родини, виплати, нові документи. Це найголовніше. Батьки зі мною”.

Про подальші плани

“Надалі хочу пов’язати своє життя з авіацією. Надійшла пропозиція залишитись тут. Я розгляну обов’язково, можливо, що відповім позитивно. Далі будемо дивитися, як воно все буде”.

Читайте більше: https://mediacenter.org.ua/uk/novini